Ексклюзиви
Пʼятниця, 25 вересня 2020 16:55
Павло Вольвач
Павло Вольвач
Павло Вольвач

Міцні фахівці

Якесь пожвавлення – зустрічі в дворах, марафони, велозаїзди, сплави по річках і всілякі інші передвиборчі шоу-акції. Бігборди, неодмінний атрибут вулиці, ряснішають і ущільнюються. Нависають над магістралями, й поки доїдеш до метра, в голові макітриться від усіх цих міцних професіоналів, умільців, творців успішних економік у наскрізь поруйнованій країні.

Усміхаються, світять щирими поглядами, чергуючись із рекламою керамічної плитки, акумуляторів і пива Velkopopovicky Kozel. Люди, схожі на персонажів кримінальної хроніки, запевняють у своїй професійності, але не уточнюють, у якій царині. До кісток вигризши сьогодення й позбавивши суспільство будь-яких перспектив на десятиріччя вперед, виступають за майбутнє, та й не абияке, а успішне. Підсипають піску в державницький двигун, але закликають зупинити знищення країни. Ніби промайнув по велетенському вернісажу обману. Ні, хай уже краще "козел", великопоповицький чи будь-який.

Ловиш себе на думці, що з кожним роком дивитися на бігбордні передвиборчі фізії стає все нестерпніше. На підбігбордну дійсність – усе безрадісніше. Суспільство, в якому немає й натяку на справедливість, западає у зневіру й розлад. Можна це ще назвати байдужістю. Вона завжди серед нас. Національний романтичний порив обертається рольовими іграми. Час від часу вже навіть думається: душа колективного українства – ніби сира колода – димить, сичить, пускає бульки, іноді навіть кольорові. Але запалати довгим, тривалим вогнем чи тим більше злетіти – дарма. Тривалою тут може бути хіба ненависть, що оживлює тверде, майже мертве тутешнє серце. Та й то до сусіда. Щось схоже писав Євген Маланюк, один із найглибших наших поетів і думаючих людей.

Натомість стало модно хизуватися, особливо в останні часи – мовляв, ми не азійці-угро-фіни, з їхнім обожнюванням держави й царя-батюшки. Ми вільні люди, анархічні й волелюбні, яким не потрібні жодні ієрархії, і в цьому наша сила. Чисте поле, шапка-бирка, ага. Але в кацапів є держава від Балтики до Тихого океану, а в нас дурноверха пиха і нездатність заповнити своєю мовою простір маршрутки. В чужих системах люди тутешнього підсоння завжди успішні, а от власних до пуття зліпити не можуть. І тоді в глинобитній аморфності авта з генералами заїжджають у полон навпрямки до червоних патрулів, а козаки через чвари провідників ідуть у другий Зимовий похід босими та з одним списом на двох. Ми й потепер такі ж самі, вільні й незалежні, зі свою невгребенно цінною особистою думкою. Але порядок денний і образи майбуття нам накреслюють люди, для яких Стус і Шевченко є порожнім звуком, а Хортиця й Холодний Яр – порожнім місцем, придатним для приватизації під черговий ТРЦ.

То що, все так погано? А як же армія, волонтери, церква? Справді, є жертовні зразки, без яких розклади й баланси були б зовсім печальні. Але ж клоуни, чи то пак міцні професіонали вибудовують успішне майбуття в усіх сферах. Міністр оборони погрожує по­збавляти премій і штрафувати українських військових за відкриття вогню без наказу командира – навіть у відповідь. Натомість Генштаб закупив партію подарункових ручок Parker мало не по 8 тисяч гривень за штуку. Певно, саме таким позолоченим пером буде підписано акт про капітуляцію. Чию? Неважко здогадатися – за умови, якщо такі персонажі й надалі визначатимуть наше колективне майбутнє

Зараз ви читаєте новину «Міцні фахівці». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі