Ексклюзиви
Пʼятниця, 21 червня 2019 16:35
Павло Вольвач
Павло Вольвач
Павло Вольвач

Без потреби

На горі, на самому вершечку, при хресті і якійсь пам'ятній стелі сидів гурт місцевих. Пару порожніх пляшок лежали біля імпровізованого столу, хлопці хотіли ще, не розрахувавши кількості, тож спиталися в нас. Алкоголю ми не мали, навіть за подвійну ціну. Вітер шарудів гоночними куртками, підпихав хмарки з тячівського боку на рахівський. Чи навпаки – я гість, не орієнтуюсь. Нас везли години дві гірськими серпантинами із селища, що тепер мріло внизу рожевуватим квасольним розсипом. Із нами зрозуміло, а місцеві що тут роблять ізрання?

– Просто так, – пояснив водій, теж місцевий. – Відпочити, подихати. Пляшку-другу випити. Сьогодні ж неділя.

Справді, чому б і ні. Нас підняв джип, їх – кросові мотоцикли, я такі бачив на турбазі внизу, цілі залізні отарки. І коли спускалися, вони траплялися раз у раз. Тут взагалі жвавий рух, у горах. Безлісий верх, полонина, вусібіч потята коліями, глибокими, як рівчаки. Колись, мабуть, дозвільні шини перетруть-переріжуть гору навпіл, і не тільки цю. Ми теж додали в загальну справу якийсь мікрон своїм "Ренджровером", вириваючи ґрунт і полохаючи полонинську тишу. Відносну тишу, бо кажу ж – дозвільного люду, місцевого й прийшлого, навіть іноземного, оснащеного технікою й рідше на своїх двох, тут снує рясно. І більшість навіть без натяку на якесь певне діло.

"Світ став менший", – майнуло тоді й думається тепер. Про це взагалі часто думається. "І значно доступніший". Неуявимо, щоб років іще сто тому, чи навіть півстоліття, хтось із місцевих перся в ці дебрі просто так, без потреби. Сиди собі внизу, якщо ти не опришок або вівчар чи лісоруб. Та й якби якийсь дивак захотів тут порозкошувати за флєшкою, йти б довелося півдня. Немісцевим ці краї, мабуть, не уявлялися, хіба якимось обчитаним романтикам. Світ став доступнішим, це точно. І майже все в цьому світі – подорожі, кулінарія, одяг, секс.

Пишу ці рядки, а фейсбучна стрічка, як на замовлення, видає міркування класика про доступність мистецтва – "у вигляді багатьох перекладів, репродукцій і грамофонних платівок". Класик ще минулосторічний, тож услід грамофонам можна хіба посміхнутися, але сам хід думки заперечень не викликає. Надто ж висновок про те, що ця доступність не є жодним прогресом: позаяк "передбачає випадкове, легке і спрощене знайомство з проявами глибин людського духу і в цьому сенсі сприяє духовній розпусті". Може, й занадто, але щось у тому є.

Хіба знеціненість спілкування не в цьому ряду – попри всі зручності поступу? Колись лист ішов тижні-місяці, ставав подією, а тепер від ґаджетів ряхтить в очах і всі вони готові оприявнити адресата в ту ж мить, коли про нього спливає згадка. Скоро з наворочених пристроїв будуть вилазити віртуальні двійники співрозмовників або їхні душі, узброєні голосами.

Ні, я не проти прогресу, звісно. І доступності різних куточків світу теж. Але іноді думається: ну, нехай уже б такі хлопці, як Керуак і його персонажі з "Волоцюг дхарми" шукали саторі в дикій природі. З того шкоди не буде. Але ж ні, неміряні поголів'я власників авт роз'їжджаються вихідними "на шашлики" і, як писав Ґері Снайдер, "кажуть Землі: розсунь свої ноги…" Мільйони рожевих озадь мають залягти на пляжах світу, і для цього ревуть двигуни, пишуться смуги в небі і в морі, крутяться шестерні велетенської індустрії, спрямованої на надприбуток, а в кінцевому результаті на виснаження природних ресурсів. У Карпатах, Туві чи джунглях Амазонії невідворотно лишаються пляшка й пакет, які будуть зогнивати до двох сторіч. А у світовому океані вже дрейфує цілий сміттєвий острів, що дорівнює території чи то Бельгії, чи Голландії.

Такі то діла. Світ зменшується, його таїна розвіюється чи й зовсім зникає. Але влітку мене, як і більшість співгромадян, все одно кудись тягне. З потребою чи й без. І саме в дорозі, в мандрах чомусь наполегливо міркується про самообмеження людства

Зараз ви читаєте новину «Без потреби». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода