Лінія вогню

– Це хто? Це Вакарчук? Вакарчук! А дайте ручку, – чоловік із чорним від кіптяви обличчям підходить до натовпу біля стадіону "Динамо". 24 січня, перша ночі, 15 градусів морозу. Музикант прийшов просити вартових на Грушевського не порушувати перемир'я. Лише два дні минуло від перших смертей – Михайла Жизневського та Сергія Нігояна. Лідери опозиції вкотре ні з чим повернулися від Януковича.

Вакарчук – у чорній куртці з каптуром. Здалеку важко впізнати, хто це. Його обступають з десяток втомлених чоловіків у касках. За кілька хвилин тут сльозяться очі й дере в горлі від горілих шин. Чоловіки сперечаються, чи кидати коктейлі Молотова в бік "Беркута".

– Ви кинете, вони стрілятимуть у відповідь. Більше жертв не потрібно. Ніяка зміна влади не варта життя навіть однієї людини, – каже Вакарчук. Неподалік стоїть його охоронець. – Проблема в тому, що українці не вміють терпіти. Не маю на увазі терпіти когось. ­Просто хочуть зробити все швидко.

Співак накидає на голову каптур і йде. Його часто можна було зустріти вночі на Майдані. Потім він зібрав старий склад "Океанів" і дав такий концерт, що скасували одразу десяток виступів у Росії.

– Это недопустимо, когда они на Майдане орут, что мы самые плохие, а деньги едут зарабатывать к нам! – кричав Володимир Жириновський.

Натомість "к ним" поїхала Ані Лорак і повернулася з двома ­нагородами-самоварами. Вони коштують співачці десяток концертів на Західній Україні.

21 червня Вакарчук знову збирає людей – 70 тисяч на "Олімпійському". У вишиванках і з прапорами на плечах. Після кожного хіта скандують: "Слава Україні!" Ще хвилину – "Герої не вмирають" після пісні "На лінії вогню". Її Вакарчук присвятив усім, хто загинув за Україну – від Жизневського і Нігояна до 156 військових на Донбасі.

×