Минулого тижня гостювали в нас друзі зі Львова. Затрималися на кілька днів. П'ятничного вечора після чергової пляшки пива друг Ваня розказує про плани на життя:
– Тре в Київ переїжджати, кров з носа. У Львові жопа, роботи нема, зарплати – во, – крутить дулю.
Його дружині Оксані, яка збоку жує чипси, якраз запропонували роботу в столиці. У понеділок призначили зустріч. Зарплати не озвучили, сказали – достойна. У Львові вона мала майже 10 тисяч гривень. Тепер розраховує на більше.
– П'ятьорік, – робить ставки Ваня. – На менше – іщі дурака!
– П'ятьорік чого? – перепитую.
– Баксів! – підносить брови Ваня. – Бартишка, ти чьо? Забудь про гривні.
Наступного вечора говоримо знову про гроші. Ваня аж запінюється, переконуючи: щастя – в них.
А я згадую недавню розмову з іншою подружкою, психотерапевтом-практиком. Вона каже, що найчастіше просять допомогти досягти успіху і заробити грошей. З такими зустрічається кілька разів по 2–3 години, щоб пояснити: гроші не можуть бути метою, тільки засобом. А недавно до неї прийшов чоловік, який довго марив грішми, хотів мати багато й одразу. Йому було все одно чим займатися – хоч красти, аби тільки добитися свого. Однак гроші до нього не йшли, кожна почата справа зазнавала краху. Та одного разу він отримав своє. Потрапив в автокатастрофу, в якій загинули його дружина і син. А йому виплатили всю страховку на авто і на життя – кілька десятків тисяч доларів. Чоловік сидів навпроти психотерапевта – згорблений, сивий, по його щоках текли сльози.
У понеділок Оксані запропонували "двушку", баксів. Ваня каже:
– Мало.
1 
1
Коментарі
16