Неділя, 17 червня 2012 16:00
Ольга Бартиш
Ольга Бартиш
Ольга Бартиш

П'ятьорік

Минулого тижня гостювали в нас друзі зі Львова. Затрималися на кілька днів. П'ятничного вечора після чергової пляшки пива друг Ваня розказує про плани на ­життя:

– Тре в Київ переїжджати, кров з носа. У Львові жопа, роботи нема, зарплати – во, – крутить дулю.

Його дружині Оксані, яка збоку жує чипси, якраз запропонували роботу в столиці. У понеділок призначили зустріч. Зарплати не озвучили, сказали – достойна. У Львові вона мала майже 10 тисяч гривень. Тепер розраховує на більше.

– П'ятьорік, – робить ставки Ваня. – На менше – іщі дурака!

– П'ятьорік чого? – перепитую.

– Баксів! – підносить брови Ваня. – Бартишка, ти чьо? Забудь про гривні.

Наступного вечора говоримо знову про гроші. Ваня аж запінює­ться, переконуючи: щастя – в них.

А я згадую недавню розмову з іншою подружкою, психотерапевтом-практиком. Вона каже, що найчастіше просять допомогти досягти успіху і заробити ­грошей. З такими зустрічається кілька разів по 2–3 години, щоб пояснити: гроші не можуть бути метою, тільки засобом. А недавно до неї прийшов чоловік, який довго марив грішми, хотів мати багато й одразу. Йому було все одно чим займатися – хоч красти, аби тільки добитися свого. ­Однак гроші до нього не йшли, кожна почата справа зазнавала краху. Та одного разу він отримав своє. ­Потрапив в автокатастрофу, в якій загинули його дружина і син. А йому виплатили всю страховку на авто і на життя – кілька десятків тисяч доларів. Чоловік сидів навпроти психотерапевта – згорблений, сивий, по його щоках текли сльози.

У понеділок Оксані запропонували "двушку", баксів. Ваня каже:

– Мало.

Зараз ви читаєте новину «П'ятьорік». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

16

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода