Голодомор — це сумна і болісна сторінка нашої історії. Її потрібно ще відкривати, робити на цьому особливий наголос. Адже історія України – справжня об'єктивна історія України з точки зору власне України – ще жодного разу не була написана і представлена в повному обсязі для цілого нашого народу єдиною такою лінією, на якій можна було би виховати кілька поколінь.
Весь час Україна входила до складу більш потужних сусідніх країн, а історія України писалася істориками з огляду на тимчасову колоніальну владу. Тому сказати, що такі сторінки історії як Голодомор заповнені, можна буде лише тоді, коли кожен громадянин України далеко на сході країни, на заході, на півдні усвідомить, що це також і його трагедія.
Навіть якщо його батьки приїхали в Україну пізніше, і ніхто з родини не був репресований чи розстріляний, але все одно – це його трагедія. Бо це – спільна трагедія цілого народу. Через такі трагедії ми підійшли до незалежності, і в нинішній Україні, на щастя, такі злочини вже неможливі.
Наша пам'ять – це велике нагадування про недопустимість будь-якої тоталітарної влади чи будь-якого режиму, які в ім'я якоїсь великої ідеї, великої мети, жертвують мільйонами людей, як це було у випадку Радянського Союзу. Одне втрачене життя окремо взятої дитини перекреслює всі ці "великі" цілі.
Для України повністю помилковими були рішення про продподатки, продрозверстки, проведені Радянським Союзом. Українці були окремим народом, який цілком міг собі дати раду при умовах іншої влади. Терор і примусове залучення до радянського концтабору було нам зовсім непотрібне. Мільйони безвинних жертв були принесені нами… Але нам, українському народу, вони не були потрібні.
Часто буваючи в Польщі, спостерігаю, як поляки ставляться до таких моментів в їх історії, як наприклад Катинська трагедія. Вони на рівні держави, на рівні цілого народу вимагають вшанування пам'яті жертв своїх трагедій, вимагають вибачень від тих режимів, які спричинили людські втрати. Вимагають всесвітнього визнання цих подій. Я хотів би, щоб українці теж були дуже принциповими в питаннях Голодомору.
26 листопада запаліть свічки пам'яті, щоб кожен своїм власним прикладом посприяв, аби ця сторінка історії була освітленою та усвідомленою.
Нам важливо пам'ятати. Не треба думати про це весь час, але коли приходить річниця вшанування — треба вшановувати. Треба згадувати про це, ставити свічку і бути в цьому одностайними в межах всього народу.
Тому я прийду в суботу о 14-й годині до метро Арсенальна, щоб разом із іншими пройти скорботною ходою до Національного меморіалу жертв Голодомору в пам'ять про дітей, вбитих і ненароджених внаслідок геноциду '32–33 років.
2 
1
Коментарі
186