Упізнаєте

"Ми переселенці. Приїхали минулого тижня. Були у фільтраційному таборі, але вирвалися. Обживаємось у вас. Може, хтось віддав би стару пралку й мікрохвильовку? Нам без них зовсім ніяк", – залишає в місцевій групі голосове повідомлення Валентина з-під Маріуполя.

У відповідь їй радять трохи попрати руками і гріти на плиті. Кілька жінок обурюється, що всі переселенці хочуть максимального комфорту. Також рекомендують влаштуватися на роботу. Телефоную знайомому. Торгує уживаною технікою. Коли чує, що шукаю для переселенки піч, пропонує її за 100 гривень. Пралку обіцяє віддати так. Машинки ніхто не купує, бо в кількох місцях поіржавіла, хоча працює справно.

За кілька днів Валентина телефонує подякувати. Скаржиться, що не може отримати продуктову допомогу, бо зареєстрована в сусідній територіальній громаді. Там відправляють до міжнародних організацій. Згадую, що один підприємець двічі на тиждень роздає борошно й горох. Пропоную підвезти, бо там великі мішки, а мені по дорозі.

– Я в окулярах. Буду в довгій чорній сукні з величезною синьою сумкою, – переживаю, чи знайдемося. Там завжди величезні черги.

– Та ви мене швидше впізнаєте, – перебиває Валентина. – У мене немає обох рук по лікті. Підірвалася. А потім у таборі запустили так, що довелося ампутувати те, що лишилося.

×