Тренерську роботу Віктора Скрипника в "Зорі" журналісти розібрали за останні місяці на молекули. Тож мені залишається перекласти думки експертів на нормальну мову. Роботу фахівця можна пояснити кількома словами: він вчить команду грати у футбол. Раніше в нас цього ніхто не робив.

Що казав легендарний Лобановський? Що найгарніше у футболі – рахунок на табло. Тому й сам Лобановський, і його попередники й послідовники насамперед забезпечували результат. А способи, якими його досягали, щораз далі відходили від, власне, гри у футбол, де дві команди змагаються – хто заб'є більше м'ячів. Саме в такий футбол і намагається грати команда під проводом Скрипника.

І все було б добре, якби не проблема. Футболу як видовища, що збирає людей на стадіоні, в Україні давно немає. Хоч як би добре виступала нинішня "Зоря", її домашні матчі все одно проходитимуть у Запоріжжі за практично порожніх трибун. Тому що разом із грою в нас зникли люди, готові на неї ходити.

У нас не Німеччина, де заповнення стадіону залежить не від імені суперника, місця команди в турнірній таблиці й виступів у єврокубках. У нас команди не грають у футбол, а здобувають результат для хазяїв, які за це платять. Щоб привабити публіку, "Зоря" має регулярно й успішно виступати щонайменше в Лізі чемпіонів. Чи здатна на це команда, яка щороку втрачає половину складу?

Дикі звірі не живуть у неволі. Постійно показувати натхненну гру порожнім трибунам не зможе жодна команда. Для цього треба, щоб у футбол прагнула грати не лише "Зоря", а й інші українські клуби. Вирішити цю проблему Віктору Скрипнику не до снаги. Хіба що показати приклад

×