Геній

Гру Пеле я бачив один раз. 12-річним дивився на маленькому екрані чорно-білого телевізора фінальний турнір Кубка світу-1970. Зокрема, всі шість матчів команди Бразилії, яка стала чемпіоном. Навколо Пеле ходили легенди. Тож усі готувалися спостерігати за грою футбольного генія. І він ним справді був.

Йдеться не про гру у футбол. І до, і після Пеле було чимало видатних футболістів. Але до цього великі гравці або йшли у тренери і працювали, або спивалися, або грали доки могли. Англієць Стенлі Метьюз – перший володар "Золотого м'яча" – бігав за "Сток Сіті" до 50 років, бо більше нічого не вмів.

Пеле, як виявилося, теж не мав хисту ні до чого, крім гри. Та він зумів правильно "продати" себе футбольній публіці. І так вдало, що, вперше побачивши гру Пеле по телевізору, ми знали: він – найкращий. А щоб сумніви зникли, десятий номер припинив грати за Бразилію у 30 років, щойно вдруге став чемпіоном світу. Третій титул йому приписали за 1962 рік, коли Бразилія стала чемпіоном без допомоги Пеле. А він, ясна річ, не заперечував.

Тоді все спрацювало на його користь. У 1960-ті, у час боротьби проти расової дискримінації, темношкірий футболіст пролетарського походження без освіти був найкращим кандидатом на всесвітнє визнання. Наслідок – принизливе вуличне прізвисько "Пеле", яким у дитинстві називали Едсона Арантеса до Насіменто, стало все­світньо відомою торговою маркою, що досі годує її власника.

Потім усе змінилося. З'явилися нові розумні футболісти. Франц Бекенбауер, Йохан Кройфф, Мішель Платіні зробили вдалі кар'єри і у футболі, і після нього. Але місце "короля" вже було зайняте. І не тому, що Пеле був насправді неперевершений, а тому, що він першим здогадався стати "королем"

×