"Водій він був хороший, любив швидкість. Заборонити сідати за кермо Возницькому ніхто не міг. Він бувало весь день в роз'їздах. У багажнику то якісь твори мистецтва возив, то щось на реставрацію", - так згадувала Героя України Бориса Возницького Оксана Козинкевич. Працювала з ним 30 років.
5 років тому, 23 травня, директор Львівської галереї мистецтв, 86-річний Борис Григорович Возницький у службовому авто "Жигулі" потрапив в аварію в селі Печенія на Львівщині. Існує версія, що у нього стався серцевий напад, чоловік не міг керувати машиною.
Назустріч їхала маршрутка Під'ярків — Львів. Її водій побачив, що "Жигулі" їде прямо на нього, а той, хто за кермом, не подає ознак життя. Різко загальмував — авто вдарилося в автобус, з'їхало в кювет. Ніхто з пасажирів не постраждав. Борис Возницький мертвий лежав на кермі свого автомобіля.
"Останній рік він, бувало, хапався за серце. З різних причин, бо все сприймав дуже близько — і коли дах потече в галереї, і коли електрику в якомусь замку відключать. Але не жалівся ніколи", - розповіла Козинкевич кореспонденту Gazeta.ua.
Бориса Григоровича вважали одним із найбільших знавців музейної справи в країні. Називали охоронцем скарбів і замків. Він зібрав 35 тис. унікальних експонатів і створив 16 музейних комплексів. Розпоряджаючись мільярдними ресурсами, не збирав власної колекції, - пише istpravda.
"1960-ті, 70-ті, частина 80-х років – це найактивніша частина мого життя, ми тоді зібрали більше тридцяти тисяч речей, які оцінені зараз десь у сімнадцять мільярдів євро. Але справа не в оцінці, гроші – то так собі. Але те, що ми привезли - то є, а те, чого ми не привезли, майже знищене. Я порахував, у тридцятих роках в Україні зникло п'ятнадцять тисяч церков. А в кожній церкві був іконостас, а іконостас – це тридцять ікон, - і це все зникло. Півмільйона ікон пропало: спалили, викинули – не знаю", - розповідав Возницький.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пішов з життя легендарний український кінооператор
"Підземні ходи – це улюблена тема по селах. "У нас є підземний хід, ми йшли-йшли, а там далі завалено, а цей підземний хід веде від Почаєва до Києва!". Оці підземні ходи і дуби – це все легенди! Люди люблять легенди. І про бібліотеки закопані. Ще я хочу знайти поховання гетьмана Івана Виговського. Польща має гроби – Україна гробів не має. У Польщі під Королівським замком у Кракові стоять всі гробниці королів. Це виховує патріотизм – люди поклоняються своїм королям. У нас же нікого нема. Хмельницького викинули поляки, Мазепу вкинули у Дунай, Кальнишевський похований на Соловках, єдиний, хто тут лежить – Іван Виговський – може, знайду. Але тоді постане інша проблема – куди я його діну. Треба робити Пантеон, щоби можна було поклонятися героям".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Лист, у якому ворог народу прощався із сином
У біографії видатного музейника є цікавий факт: він служив в радянській армії і в УПА, повідомляє umoloda.
"Я був і в УПА. Мені було 16 років. У селі — воно неподалік від Дубна — я був найграмотнішим. Мене дідо вчив. Дід був залізчним майстром, працював ще при царі. І він казав: "Ти будеш інженером". За Польщі я вчився у Польській школі, 39–40–й рік — я вчився в радянській школі, 41–й рік — у німецькій школі, німецькому технікумі. У 1943 році вернувся в село, ховався. А Волинь — це ж скрізь партизани. І мене як найбільш грамотного в селі відправили у школу старшин УПА. Туди брали або грамотних, або вже "стріляних" упівців. Мене відправили в штаб УПА–Південь. Мені 16 років, і такий "Тиса" каже: "Дитино, ну куди тобі в ту школу? Через три місяці мусиш бути чотовим, командиром взводу. Та тебе слухати не будуть. Залишайся при мені!". І я залишився там зв'язковим.
А коли підходили радянські війська, він мене викликав і сказав: "Знаєш що, зараз прийде радянська влада, буде переформування і так далі — іди поки додому, а ми тебе, коли треба, знайдемо".
"Я, пам'ятаю, взяв кілька гранат у кишеню, пішов додому. Через два місяці радянські партизани оточили село. І мене мобілізували у військо. Так я потрапив у радянську армію. Був на фронті, мав поранення. Тепер у мене два посвідчення: одне — Радянська армія, інше — УПА".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Замість того, щоб стати алкоголіком, я пішов знімати війну – помер культовий фотожурналіст Стенлі Ґрін
Борис Возницький жив у квартирі в центрі міста сам. Давно розійшовся з дружиною. Його троє дітей також пов'язані з мистецтвом.
"У день в нього були десятки зустрічей. Іноземці, українці, політики, школярі. Він провів стільки екскурсій замками, галереями, як ніхто у світі, певно. Інколи, правда, казав: "Я стомився, Господи, я так втомився від дурних людей. Чому вони говорять такі дурні речі, нічого не роблять?". Був дуже скромний. Його одяг, побут, їжа — усе просте й невибагливе", - додала Оксана Козинкевич.
Героя України поховали на Личаківському кладовищі.
Борис Возницький народився 16 квітня 1926 року в селі Ульбарів Волинського воєводства, тепер Дубенський район на Рівненщині. Майже 50 років працював на посаді директора Музею українського мистецтва у Львові. Лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка, академік, президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв від ЮНЕСКО. Був ініціатором створення туристичного маршруту "Золота підкова", до якого увійшли Олеський, Золочівський, Підгорецький і Свірзький замки на Львівщині. Відкрив світові ім'я скульптора Івана Георга Пінзеля. Заснував п'ять музеїв у Львові.
Коментарі