9 червня в Ужгороді померла закарпатський балетмейстер, народна артистка України 89-річна Клара Балог. Не дожила до ювілею трохи більше місяця.

"Останнім часом Клара Федорівна дуже погано себе почувала. Була слабенька, - розповідає керівник Закарпатського народного хору Наталія Петій-Потапчук. - Її чоловік Василь помер кілька років тому. Дітей не мали. Всі наші артисти називали її "мамочкою". Так на старості літ вона залишилась сама. Згодом Клару Федорівну забрала до себе рідна сестра Єва, з якою вона й прожила свої останні дні".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 40 років ховала чоловіка на горищі - померла підпільниця Емілія Турчин

Клара Балог народилася 17 липня 1928 року в Ужгороді у багатодітній родині шевця Федора Керечаника. 1947-го закінчила місцеве музично-педагогічне училище. Ще в студентські роки стала солісткою Закарпатського ансамблю пісні і танцю. Згодом уже сама викладала народно-сценічний танець у Київському хореографічному училищі, одночасно беручи уроки класичного танцю у заслуженої артистки України Галини Березової.

З 1959 року працювала балетмейстером Закарпатського народного хору. На професійній сцені поставила народні танці різних районів Закарпаття. Серед них "Раковецький кручений", "Бойківські забави", "Кумлуський чардаш", "Яроцька карічка", "Вівчарі на полонині" та інші. У 1974 році удостоєна звання народної артистки УРСР, у 1996 - одержала Почесну Відзнаку Президента України.

Клара Балог почала танцювати ще в ранньому дитинстві. Відвідувала балетну студію.

"Коли мені було п'ять років, до Ужгорода із Празького оперного театру приїхала Аврелія Кремницька. Вона відкрила у готелі "Корона" балетну студію. Це ще за чехів було. Коли ж прийшла угорська влада, у місті гастролював Будапештський театр оперети ім. Гомокої. Ази хореографії я здобула саме в балетмейстера цього театру. За уроки доводилося платити гроші, а їх у сім'ї було небагато",- розповідала народна артистка України.

Уже дорослою вона багато й часто гастролювала. Клару Балог знали далеко за межами тоді ще Радянського Союзу.

"Найчастіше я їздила за кордон, коли був ще Радянський Союз, - пригадувала балетмейстер. - Тоді про Україну там були не найкращої думки. Але я йшла як представник Закарпаття. Вони бачили, що я не така, як українці зі Східної України, і не розуміли чому. Після моєї розповіді про історію Закарпаття, все ставало на свої місця. Я вела семінари з української хореографії у Канаді. Там збиралася молодь із багатьох країн світу, де проживають українці. Найкраще було у слов'янських країнах. У Франції було вже по-іншому: і мова чужа, і кухня не наша. Коли була у Нью-Йорку - не витримала і приготувала собі сама заправлені лопатки, бо дуже звикла до закарпатської кухні. А ще я глибоко віруюча людина, і мені було дуже приємно виступати і працювати у тих країнах, де є греко-католицька церква".

Портрет Клари Федорівни свого часу писав сам Адальберт Ерделі.

"Ерделі знав мене з самого народження, грався зі мною, я навіть у нього часто на колінах сиділа. Він приїхав із Мукачева в Ужгород разом із моїм батьком Федором Керечанином, який працював у школі. У 30-х роках художник бував у нас дома, нерідко з нами й обідав. Ми з ним дружили. Він дуже любив, як моя мамка готувала. Я вже була артисткою Закарпатського народного хору, коли Ерделі звернувся до мене, щоб я йому позувала. Йому потрібно було в повну силу продемонструвати свій талант. Він довго працював над моїм портретом, робота тривала кілька місяців, було кількадесят сеансів по декілька годин. У результаті цей портрет був відібраний художньою радою з Києва для виставки у Москві, що відбулася 1951 року у Третьяковській галереї на Декаді української літератури та мистецтва. Тепер цей портрет зберігається у Національному українському художньому музеї у Києві".

Поховали Клару Балог12 червня в рідному Ужгороді на кладовищі Кальварія поряд з чоловіком. Не зважаючи на сильний дощ, попрощатися з артисткою прийшов майже увесь Закарпатський народний хор. А також всі її прихильники.

Gazeta.ua

×