30 листопада 2015-го року від гострої серцевої недостатності помер кінорежисер Ельдар Рязанов. В останні роки митець тяжко хворів. Йому було 88.
"Це була та перерва між лікарнями, коли він був удома. І ми з ним багато говорили. У тому числі і про те, що відбувається сьогодні з Україною. Ми з ним дуже важко все це сприймаємо - ці малі огидні події, які відбувалися в зв'язку з Донбасом і Україною і ставали важливим інформаційним приводом. Але всі вони були по-своєму огидні. Мені здається, що він і помер завчасно через ці переживання. Ельдар Олександрович заряджений був генетично на великі роки. Він страшенно важко все переживав: на що перетворилося телебачення, пропаганду, події на Донбасі й Україні. Це для нього були такі вибухові речі, від яких він просто божеволів. І ми з ним, коли зідзвонювались, це обговорювали", - згадувала останню зустріч із Рязановим за місяць до його смерті акторка Лія Ахеджакова.
Ельдар Рязанов у березні 2014-го року разом зі своєю дружиною Еммою Абайдулліною були одними з тих російських артистів, які виступили проти анексії Криму Росією і поставили свої підписи на підтримку України.
"Ви справедливо говорите про безпрецедентну антиукраїнську кампанію, розв'язану російськими державними каналами, і про народне повстання проти ганебного режиму Януковича. Ми, як і ви, категорично проти брехні в освітленні доленосних для України подій і, тим більше, проти російської військової інтервенції в Україну. Відповідаємо лаконічно і недвозначно: не сумнівайтеся в нас. Ми на боці правди, і ми з вами!", - заявив тоді Рязанов.
Gazeta.ua зібрала найяскравіші проникливі висловлювання Ельдара Рязанова.
Росіяни, якщо почитати фольклор, завжди хотіли отримати все, відразу і багато і при цьому не працювати. Російські казки - це і є, на жаль, національна ідея. Менталітет, який, м'яко кажучи, симпатії не викликає. Кращі люди в Росії завжди існують всупереч йому.
Де є гумор - там є і правда
Я не вірю в бога, тому що в той час вірити в нього не можна було. Я народився 27-го року, коли зносили церкви, розстрілювали богослужителей. Я ніколи не вірив, але завжди з повагою ставився до віруючих, ну, крім тих, хто обманює за допомогою віри.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Радянський фантаст із нерадянським мисленням став класиком світової літератури
Крім російської мови, нас нічого більше не об'єднує. Я сьогодні живу не в країні, а на своїй території.
Жить бы мне
В такой стране,
Чтобы ей гордиться.
Только мне
В большом говне
Довелось родиться.
Не помог России Бог,
Царь или республика,
Наш народ
Ворует, пьет,
Гадит из-за рублика.
Обмануть, Предать, надуть,
Обокрасть - как славно-то?
Страшен путь
Во мрак и жуть,
Родина державная.
Сколько лет
Все нет и нет
Жизни человеческой.
Мчат года...
Всегда беда
Над тобой, Отечество
Ті, хто постійно лає наше покоління, здається, забули, хто його виростив.
Я ніколи не пробував наркотики, але читав про це багато. Кіно страшніше за будь-який наркотик. Людина, яка спробувала кіно, добровільно не йде, є лише поодинокі випадки.
Люди діляться на тих, хто доживає до пенсії, і на інших.
Неважливих періодів у житті не буває.
Как много песен о любви к Отчизне!
Певцы со всех экранов и эстрад,
что, мол, для Родины не пожалеют жизни,
через динамики на всю страну кричат.
А я б о том, что глубоко интимно,
не декламировал, не пел бы, не орал.
Когда о сокровенном пишут гимны,
похоже, наживают капитал
Багато хто з нас думають, що любили, але за великим рахунком прожили життя без любові. Приймали за любов або захоплення, або якісь чуттєві прихильності. А любов - особливе почуття. З моєї точки зору, здатність любити - це як талант, який або дано людині, або ні.
Я з відчаєм дивлюся на те, як із нашого кіно йдуть такі поняття, як художній образ, ідея, співчуття, милосердя, натхненність. А випарувавшись із кіно, вони йдуть і зі свідомості людей.
Є речі, які не повинні приносити грошовий прибуток. Бо вони приносять інший прибуток - не матеріальний, а духовний. Його ніякими грошима виміряти не можна.
Ельдар Рязанов зняв близько 40 кіноробіт, багато з них по праву вважаються культовими.
Коли я знімаю фільми, мені просто ніколи хворіти. Лише фільм закінчується, хвороба починає виповзати з усіх щілин...мені треба весь час працювати
У кіно Рязанов прийшов 1955-го року. Його дебютом була робота в комедійному жанрі, яка відразу ж мала величезний успіх - "Карнавальна ніч". На рахунку знаменитого режисера такі фільми, як "Гусарська балада", "Неймовірні пригоди італійців у Росії", "Бережись автомобіля", "Старики-розбійники", "Іронія долі, або з легкою парою!", "Службовий роман", "Вокзал для двох","Гараж","Про бідного гусара замовте слово","Жорстокий романс","Забута мелодія для флейти","Дорога Олена Сергіївна","Небеса обітовані","Старі шкапи" і "Андерсен. Життя без любові" (остання робота Рязанова. - Gazeta.ua).
Ельдар Рязанов відбувся також і як письменник і драматург. Був співавтором сценаріїв багатьох своїх фільмів, написав кілька п'єс і книг.
Можна сказати, що я живу лише завдяки Еммі. Завжди в житті потрібно знаходити хоча б якийсь сенс. І я така людина - можу довго хандрити. В останньому розділі своєї книги я написав про нас із Еммою таку фразу: "Ми з нею, як коні, які кладуть голови одна на холку інший". І мені нічого до цього додати. Вона мені часто говорить: "Ти, головне, за мене тримайся". Ось я і тримаюся
У рязановських фільмах завжди був підтекст, який думаючий глядач міг розшифрувати й оцінити. І майже в кожному з них режисер значимо і самоїронічно присутній в епізодичній ролі відвідувача кафе або лікаря, поліцейського або судді, трунаря, учасника зборів, що спить, або випадкового перехожого.
Жінка має багато значити для мене, щоб я став витрачати на неї час і зусилля
Ельдар Олександрович був одружений тричі. Перша дружина Зоя Фоміна була так само режисером. Друга - Ніна Скуйбіна, працювала редактором на Мосфільмі. Остання дружина Емма Абайдулліна, кіноредактор.
Перебуваючи в лікарні, Ельдар Рязанов написав прощального вірша про наболіле. Останній твір кінорежисера опублікував у своєму блогові актор Станіслав Садальський (за словами актора, ці рядки були написані Рязановим за кілька днів до смерті. - Gazeta.ua).
В старинном парке корпуса больницы,
кирпичные простые корпуса...
Как жаль, что не учился я молиться,
и горько, что не верю в чудеса.
А за окном моей палаты осень,
листве почившей скоро быть в снегу.
Я весь в разброде, не сосредоточен,
принять несправедливость не могу.
Что мне теперь до участи народа,
куда пойдет и чем закончит век?
Как умирает праведно природа,
как худо умирает человек.
Мне здесь дано уйти и раствориться...
Прощайте, запахи и голоса,
цвета и звуки, дорогие лица,
кирпичные простые корпуса…
"Я помру в Москві, так і не побачивши України. Перед смертю попрошу Сталіна, щоб перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю в Києві десь над Дніпром на горі", - заповідав 1945-го року в своєму щоденнику відомий на весь світ український режисер Олександр Довженко.
Коментарі