Вночі телефоную на 102, бо не можу спати. У відчинене вікно чути веселу вуличну компанію. Через дорогу від мого будинку – цілодобовий кіоск на зупинці. Ті, кому не вистачило випитого вдома, виходять туди по добавку. І часто-густо спілкування продовжується там же, на найближчих лавках і сходах.
Живу я на 13-му поверсі. Але розташування висоток і хитра фізика роблять дива: голоси, свист, вибухи сміху й брязкання скла, коли пляшка довго котиться по асфальту – всі звуки багатократно відлунюються від будівель і набирають сили.
Довго слухаю протяжні гудки в телефоні. Черговий приймає виклик, питає – чи назву своє прізвище. Називаю. Лягаю спати.
За кілька хвилин мобільний сигналізує про СМС. На годиннику 01.47. Пише 102kiev, дає номер звернення – 15 цифр – і посилання на веб-сторінку. Оце сервіс! Лягаю знову.
О 01.54 знову приходить есемеска. Ігнорувати її не можу, бо заснути телефон не дасть. Встановлено щохвилинний сигнал, аж доки повідомлення не буде прочитане – так треба по роботі. Пишуть, що призначено патруль, і дають мобільний номер чергового в моєму районі.
Не сплю, бо прислухаюсь до сигналів телефону та шуму нечастих авто. Галас за вікном не стихає. Через 40 хвилин зачиняю вікно. У хаті спекотно, зате тихо.
Вранці з цікавості йду за посиланням 102kiev і бачу етапи наших нічних стосунків: прийнято, зареєстровано, призначено. Але я так і не дізналась, чи патруль приїздив. Ні першого разу, ні другого, коли за кілька днів сценарій повторився.
Тепер чекаю, щоб якась компанія знову влаштувала під вікнами тарарам. Тоді викличу 102, аби порівняти – що з появою нової патрульної поліції змінилось особисто для мене. Але вже кілька ночей на вулиці тихо. Сплю з відчиненим вікном, трохи розчарована.
3 
1
Коментарі
1