З кредитами в Аліни не складалося.
– Скотиняки! – казала одразу по поверненні з банку. – Хочу всього-на-всього фотоапарат за кілька тищонок. А вони тицяють, що в мене зарплата півтори. Якби зарплата була не півтори, то я б не брала їхнього галімого кредиту!
Далі характеризувала працівників банку: грубі, черстві, недоброзичливі, зверхні, нахабні.
– Ні, ну ви уявіть! Цей банк мені листи писав, дзвонив по суботах зранку на обидва номери. Говорили милим голосочком, що для мене доступний кредит на 19 тисяч. А коли прийшла по кредит – відмовили. Скотиняки! Тепер дзвонять і кажуть, що збільшили кредит до 25 тисяч.
Маленька зарплата зробила свою справу – одного дня Аліна зібрала речі й повернулася в рідне містечко. Минуло кілька років. Дізнаюся, що подруга влаштувалася працювати в Ощадбанк, де її тітка керує відділенням.
– Вас вітає Ощадбанк! Уяви, це в мене в правилах прописано таке говорити. Я зобов'язана усміхатися навіть, коли мене ображають, – говорить Аліна. – Просто стелитися маю. Аж противно! Ходять усякі, кредити просять.
За місяць вона приїхала до Києва.
– Є така кредитна програма, щось типу "Теплий дім" зветься. На утеплення будинків і нові котли. Відсотки невеликі й частково держава повертає гроші. Оформила. Ну, нарешті! І нащо мені той котел здався? Не минуло й тижня, як з області прийшла вісточка – родичі керівника відділення не мають права брати участь у програмі. Завтра мушу повернути гроші. Скотиняки!
3 
1
Коментарі
1