Опитування свідчать, що блок Петра Порошенка є на сьогодні фаворитом парламентських перегонів. Компетентні люди пишуть, що президент націлився на створення у Верховній Раді підконтрольної йому більшості, призначення "свого" технічного прем'єра і, відповідно, одноосібне керування країною.
За певних обставин така картина була би ідеальною: поставлений завдяки Революції гідності та відданий принципу "жити по-новому" президент-реформатор отримує можливості безперешкодно втілювати ідеї Майдану через парламент та уряд. Однак за понад три місяці перебування Порошенка на виданій йому авансом посаді стає очевидним: він не реформатор, та й жити по-новому достатньої політичної волі не має. Навпаки, президент демонструє ті притаманні українським політикам риси, які досі тримали Україну у пострадянському болоті та, зрештою, привели до драматичних подій.
Всупереч передвиборчим обіцянкам, Порошенко навіть не намагався змінити виборчу систему. Відповідно, нас знову загнали у вузький коридор вибору між поганими і дуже поганими або залишають взагалі без вибору. Причому помітно, що саме президентська команда збирається по максимуму скористатися з такої ситуації.
Порошенко демонструє зневагу до Майдану та пам'яті його героїв. Лише так можна розцінити призначення ним на відповідальні посади тих, хто голосував за диктаторські закони 16 січня чи боровся з революцією іншими способами. Ще десятки людей із "антимайдану" президент веде тепер до парламенту. Когось напряму - у списках свого блоку або за мажоритаркою. Когось опосередковано, "зливаючи" округ чи надаючи режим найбільшого сприяння – як от давньому своєму приятелю Володимиру Литвину.
За прикладом попередника, Порошенко тягне до Верховної Ради і свого сина Олексія - ще одна потворна традиція минулих часів. А його розповіді про "самостійне рішення" нащадка є образою виборців: виходить, що президент вважає українців повними ідіотами.
У призначеннях Порошенко керується насамперед міркуваннями відданості людини йому особисто, а не її талантами чи порядністю. Його ставленики - такі як генпрокурор Віталій Ярема та міністр оборони Валерій Гелетей - за короткий час встигли засвідчити свій "професіоналізм" та моральні якості.
Порошенко не може втриматися від передвиборчого популізму. В широко розрекламованій "Стратегії-2020" виписано привабливі цифри, але без жодних механізмів досягнення задекларованих завдань. Нагадує "соціальні ініціативи" Януковича, якими він агітував за свою партію перед парламентськими виборами 2012 року.
І багато чого іншого. Біблейська істина каже: в старі міхи молодого вина не налити. Так і тут. Мусимо визнати, що обрання Порошенка президентом було прагматичним і оптимальним на той час вибором. Але тепер так само треба чесно сказати, що справді "жити по-новому" президент не може. Не вистачає політичної волі, надто глибоко вкорінені в ньому пороки старої системи. І не варто сподіватися, що справжній реформатор прокинеться в Порошенкові в разі отримання ним після виборів ще більшої влади. З виданим президенту в травні величезним кредитом довіри він мав усі можливості принаймні почати ламати систему. Натомість продовжив її зміцнювати - десь бездіяльністю, а десь прямим сприянням. Дивовижно, але опорою для себе Порошенко обирає не Майдан, а залишене старим режимом політичне сміття.
Тому надмірний вплив президента на парламент та уряд є не те що небажаним, а навіть небезпечним. Рейтинг його блоку ще досить високий, і він матиме чисельну фракцію в парламенті. Але навряд чи це має втішати президента та його команду. Адже зростає несприйняття Порошенка саме з боку найактивнішої частини суспільства, яка була рушійною силою Майдану. Та й рейтинг вже зменшується й має всі шанси суттєво впасти до 26 жовтня.
Значна частина виборців ще не визначилася зі своїм вибором, і це також дає сподівання на уникнення домінування Порошенка після виборів. До парламенту все ж можуть пройти нехай і менш чисельні, проте більш-менш нові політичні сили та люди, нескомпроментовані перебуванням у владі. У тому числі нинішній, постреволюційній і антиреволюційній водночас. Адже притаманні Порошенкові вади демонструють й інші "вигодонабувачі" Майдану.
Враховуючи неідеальність більшості кандидатів і насамперед провідних політичних гравців, в інтересах суспільства мати в наступному парламенті належний баланс сил. Ситуацію, за якої ніхто не міг би узурпувати владу і чинити вирішальний вплив на ухвалення рішень. Механізм стримувань та противаг може забезпечити присутність в майбутній урядовій коаліції максимальної кількості партій. Ну і понад усе – потужний тиск суспільства на всіх їх. Приклад Порошнека та інших свідчить, що Майдан має тривати.
5 
1
Коментарі
7