"Птахи встають о п"ятій ранку і зчиняють такий гул, що чути на пів-вулиці. Ми на такий спів не реагуємо — вже звикли. А сусіди терплять, бо своїх дітей до нас на екскурсію водять", — розповідає 35-річний львів"янин Руслан Брижак. Він розводить 12 видів птахів — павичів, фазанів, качок, папуг, перепілок.
Брижаки живуть у невеликій сірій кам"яниці поміж багатоповерхівок у мікрорайоні Рясне. Подвір"я огороджене високим металевим парканом.
— Тато зробив таку огорожу, щоб павичі людей не лякали, — відчиняє браму 11-річна донька Руслана Марта. — Вони реагують на шум — як на вулиці машина засигналить, починають голосно кричати.
Невелике подвір"я забудоване високими металевими клітками. За ними цегляний сарай із вікнами. Тут птахи ховаються від чужих людей і холоду.
Брижаків застаю за роботою. Руслан у темних штанах і смугастій сорочці насипає в полив"яні мисочки зерно. Його дружина 35-річна Мирослава, струнка білявка, висаджує троянди на великому квітникові.
— Годуємо птахів переважно кукурудзою, насінням соняха та пшеницею, — каже Руслан. — Зерно обходиться недорого. Маємо 10 сотих городу, садимо там кукурудзу. Колись я тримав качок, які їли лише рибу. Це було занадто дороге задоволення, — посміхається чоловік. — Випустив їх в озеро біля Бурштинської ТЕС.
— А траву для птахів я рву, — хвалиться Марта, донька Брижаків. — Коли зі школи приходжу, відразу біжу на галявину за будинками. Приношу дві великі сумки.
Руслан Брижак змалку займається птахами.
— Це захоплення передалося від батька Валентина, — говорить чоловік. — Удома він тримав папуг, канарейок. Нині займається садівництвом. Коли я прийшов з армії, купив голубів. У клубі голубоводів познайомився з людьми, які розводили диких птахів. Вони подарували мені фазана й качку-мандаринку, а згодом я привіз із Криму білого павича. Ось його правнук ходить.
Руслан веде до клітки. Тут живуть два павичі — білий і чорнокрилий. Перший розпустив двометрового розкішного хвоста. Коли птахи побачили нас, сховалися в сараї.
Коли дуже тріскучі морози, ховаються в сарай
— Зараз я їх нажену! — гукає Марта.
Дівчина миттю стрибає через вікно, і птахи з криком повертаються до клітки.
— Дорого коштують? – цікавлюся.
— Як добра корова, — сміється Мирослава.
— Продати не думали?
— Ні, в мене їх лише два, — крутить головою Руслан. — А ви вважаєте, є багато охочих купити павича? Щоб їх тримати, треба відгородитися від людей — як ми, — сміється й плескає в долоні. Павичі здіймають крик, схожий на людський.
— Наш знайомий тримав павича в селі, — додає Мирослава. — Над ранок птах вистрибував на дерево й так співав, що сусіди грозилися його обскубати.
Пава несе 3–5 яєць раз на рік. Висиджує їх 28 днів.
— У молодих павичів дуже довго росте хвіст — майже чотири роки. Тому вигодовувати їх на продаж складно, — додає Мирослава. — До того ж у нас нема для них місця. Одному павичеві необхідно щонайменше 16 квадратних метрів.
Руслан каже, що бізнесу на птахах робити не хоче. Цікавиться виведенням нових видів.
— Минулого року вилупився золотий фазан і біла качка-мандаринка. А гляньте, які в мене красені трагопани тимінки, — показує на птаха-самця з пишним різнокольоровим пір"ям. Шия і груди у нього сріблясто-сині.
— Вони ще молоді, а коли виростуть, матимуть сині роги, — заманює птаха зерном і бере на руки. — Ми з друзями обмінюємося птахами, якщо є два однакові види. Багато фазанів мені привіз товариш із Польщі. За кордоном дуже багато птахівників. Там люди розуміють, що в дикій природі не всі вони можуть вижити, тому треба їх рятувати. Особливо тепер, коли масово вирубують ліси.
Брижаків не лякає, що догляд за птахами потребує багато роботи.
— Постійно треба корм підсипати, міняти качкам воду у ваннах, чистити клітки, — каже Мирослава. — Але ми вже звикли до роботи. Пташки як члени сім"ї — вони згуртовують нас, здружують. Ми он хату ніяк закінчити не можемо, все часу бракує, — показує на викладену з цегли й накриту шифером двоповерхову будівлю. — Знайомі жартують, що Руслан її для пташок зводить.
Птахи Брижаків зимують у клітках.
— Коли дуже тріскучі морози, ховаються в сарай, — розповідає Мирослава. — Досвід показав, що птахи можуть прожити і в холоді. Страшніший для них хіба що голод. Колись у нас жили лелеки. Восени ми випускали їх на волю. Думали, полетять у теплі краї. Але вони поверталися й зимували в нас.
На прощання Марта дарує мені пір"їну чорнокрилого фазана.
— Можете зробити з нього ручку, — каже жінка. — Або поставити у вазу як прикрасу. Я такі пір"їни своїм друзям на щастя дарую.
3 
1
Коментарі