"У нас новий проект — їздимо селами і дивимось, як працюють депутати на округах. У місті від мікрофона всі шарахаються. А в селі — зовсім інше життя. Людям накипіло, вони хочуть спілкуватися. Ніхто там не заглиблюється в політику. Я помітила, що в селі знають всі, хто їхній депутат, в облцентрах уже ні. Люди не знають, що у їхніх депутатів є обов'язки. Це дивує. Треба запрошувати не тих людей, які постійно є в телевізорі, а тих, які насправді щось роблять, але про них мало говорять", - розповідає журналістка ТВі Юлія Банкова.
Пригадай найекстремальніший свій ефір.
На 7 ранку ми запросили один музичний гурт. Не буду їх називати. Такий "циганський табір". За 10 хвилин до ефіру прибігає до нас редактор, каже: "Хлопці приїхали з вечірки. Вони цілу ніч гуляли-святкували". Я дивлюся в очі редактору і розумію, що ефір буде "цікавий". Прийшли добре напідпитку. Ми вирішили скоротити ефір. Провели тільки 15 хвилин. Це була страшенна напруга. Я так боялася, що комусь стане гірше і хтось впаде. Їм було важко говорити, язик заплітався. Але музиканти виявилися справжніми професіоналами. Ми мало з ними говорили. Два слова перемовимося і просимо: грайте. Грали вони гарно. Композиції у них, на щастя, довгі. Коли грають — нічого не помітно.
А навпаки — приємний?
Я людина, яка з точними науками не дуже дружить. Але мене переконали запросити на ефір керівника української делегації в Андронному колайдері Геннадія Зінов'єва і поговорити про Бозон Хіггса. Перед програмою я була впевнена, що глядачі нас перемкнуть. Я ніколи в житті цікавішого не чула. Під враженням від цього кілька місяців ходила і всім розповідала, що таке Бозон Хіггса. Складно пояснити людям складне. Найбільша майстерність журналіста — вміти говорити про складне простими словами.
Були гості, які в ефірі і поза ефіром поводилися по-різному?
З таких мені запам'ятався журналіст білоруський Сергій Дорофєєв. Професіонал, диктор з радянських часів, у нього дуже добре поставлений голос. Дуже впевнено говорить. Але у нього в ефірі вмикається якась програма обмеження: він стає напруженим і фільтрує кожне слово. Ми запитували його про Лукашенка, про протести. Я би назвала його висловлювання обережною контрольованою констатацією. Хоч ми хотіли емоційних фраз: так, це диктатура. Він такого не говорив. Під час реклами він стирає піт з чола: "Ребята! Ну й запитаннячка ж у вас!" Мені було дивно, що його з Білорусі вигнали за те, що він багато собі дозволяв. Що ж він таке собі дозволяв, якщо тут в Україні боїться слово зайве сказати?
Траплялося змінити думку про якогось політика на краще після розмови з ним?
Ніхто з них мене не здивував. Раз мала надію, що покращиться моє враження про Колісніченка. Домовляюся з ним про інтерв'ю по телефону, і він мені починає українською відповідати. Думаю: "Ого, не такий, виявляється, страшний, яким здається". Домовилися під'їхати до нього на коментар. До того була на підйомі: всім розповідала, як Колісніченко гарно розмовляє українською. Приїхала. Але зрозуміла що я його переоцінила. Грубий і зверхній.
З політиками спілкуватися неприємно, тому що у них дуже передбачувані відповіді, знаєш, що ніякої щирості від них чекати не варто.
Ти провокувала своїх гостей в ефірі?
Був випадок з депутатом-регіоналом Олегом Надошею, який запропонував скасувати перехід на зимовий час. Пояснював так: "Знаєте, я багато спостерігав за своєю дочкою, і бачу, що їй так тяжко зранку вставати. І я подумав: а нащо ми переводимо годинники?" Кажу: "То ви законопроект зареєстрували для всієї країни чи для того, щоб ваша дитина висипалася?" Теж розсердився. Потім казав нам: мовляв, я мав знати на який канал іду. Найкраща відмовка політиків — назвати журналістів упередженими.
2 
79692
Коментарі
2