"Зробив крок уперед, а під ногою міна. Наче потрапив у бетонозмішувач" – Михайло "Депутат" Бакалюк

Ворог підступний і дуже підготовлений. У росіян було достатньо часу, щоб облаштувати лінію оборони. Замінувати поля, ліси, дороги. Кожні 50-100 м нашої території доводиться дуже довго відбивати. Запорізький напрямок зараз – це найгарячіша точка фронту. Ворог застосовує все озброєння, що має. Однак росіяни дедалі більше стають передбачуваними. Про це в інтерв'ю Gazeta.ua розповів військовий Михайло Бакалюк на позивний "Депутат". Він – солдат 47-ї окремої механізованої бригади "Маґура". Отримав поранення на Запорізькому напрямку. Довелося ампутувати ногу. Зараз лікується в одному з медичних закладів Львова.

Восьмирічний син не до кінця розумів, що таке війна. Але почав ставити дорослі і незручні питання. Він, звичайно, сумував. Скидав фото, бувало, що був весь у сльозах. Дружина прийняла вибір. Хоча їй теж було тяжко. Вона останню вагітність була практично сама. Старався приїжджати, але виходило не часто і ненадовго. Батькам було важко прийняти. Брат вмовляв залишитися вдома і зайнятися волонтерством. Але вирішив піти. Було складно зробити цей вибір. Це не навчання, де стріляєш в умовного ворога, а у відповідь нічого не летить. Де ти розумієш, що це за деякий час закінчиться і ти спокійно підеш.

 

Зробив крок вперед, а під ногою міна. Відчув, що піді мною щось сталося. Наче потрапив в бетонозмішувач. Наче земля з-під ніг пішла. Потім мене оглушило. На рівні рефлексів закрив рот і очі. Призупинив дихання. Але все одно відчув неприємний запах, а в обличчя полетіла земля. Далі – все уповільнено. Ніби почав втрачати свідомість. Були думки, що це все. А я не встиг своїх обдзвонити і сказати, що це кінець. Це долі секунди. Потім відчув, що нижня ліва сторона не рухається. Відчув гострий біль у лівій долоні. У попереку – ніби хтось щось мені присмалив. Пекучий біль, буцімто гаряча лава на мене потрапила. З переляку почав кричати – два затяжних вигуки було. Опанував себе і спробував накласти турнікет. Але не вийшло, бо впав і спорядження заважало. Почав голосно кричати до побратимів, вони вже допомогли.

Переживав, що через мене побратими можуть отримати поранення. Поки їм доведеться мене евакуювати. Тому що розслаблене людське тіло понад 90 кілограмів нести не так просто. Піді мною ноші рвалися. Переживав, що хлопці наступлять на міну. Ціна звільнення кожного метра дуже висока. Це в кращому випадку втрата кінцівок, в гіршому – віддаєш життя. Було навіть відчуття провини перед хлопцями, що створив проблеми.

У швидкій постійно вставляв "свої п'ять копійок" в роботу групи евакуації. Хотів би вибачитися за це перед ними. Постійно перебивав їх. Просив постійно турнікет попустити, казав, що мені болить. На стабіку сказали, що вже без варіантів – ногу не вийде врятувати. Я постійно був при тямі. І можу сказати, що військова медицина у нас на високому рівні. Мене злагоджена робота медиків під час всіх рівнів евакуації надихала, підтримувала. Це більше, ніж професіоналізм. Таке враження, що руками наших військових медиків керує Бог.

Ворог підступний і дуже підготовлений. У росіян, на жаль, було достатньо часу, щоб облаштувати лінію оборони. Замінувати поля, ліси, дороги. Біля "лепестка" (протипіхотна фугасна міна – Gazet.ua) може лежати протитанкова міна. Біля неї – протипіхотна. Там все всіяно мінами. І ціну за звільнення кожного села платимо дуже високу. В палаті лежить хлопець, який наступив на міну і втратив спочатку одну кінцівку, зробив декілька кроків вперед – знову натрапив на міну – втратив іншу ногу. Кожні 50-100 метрів нашої території доводиться дуже довго відбивати. Запорізький напрямок зараз – це найгарячіша точка фронту. Ворог застосовує все озброєння, що має. Арта, літаки, вертольоти, фосфор, гази, касети. Ми тримаємося на силі духу. Коли йдемо вперед, маємо вірити, якщо загинемо, все одно вплинемо на наступ.

На фронті не вистачає людей, які героїчно люблять образити представників військкоматів і тікають від повісток. З камерою в тилу дуже легко себе проявити. Обирав собі частину не для того, щоб відсидітися та перечекати. Був готовий поїхати на війну.

Подзвонив брату з лікарні і сказав: "Я захворів". Він питає, наскільки. Кажу: "Ноги лівої немає. Вище коліна". Мені під ліками здавалося, що все так просто – зашили, протез наділи і вперед. Такий настрій, напевно, досі залишився. Дружині одразу не подзвонив, бо не міг підібрати правильні слова. Попросив брата сказати, підібрати більш лагідні. Тому що вона грудьми годує дитину. Не хотів, щоб у неї був стрес.

Що з ногою біда зрозумів одразу після накладання турнікета. Нога періодично бовталася. Дуже болів турнікет. Постійно просив його попустити, хоча розумів, що це буде дуже критично для мене. Бачив тільки закривавлені штани і що ліва стопа повертається постійно. Побратими казали, що ситуація погана, але шанс є. Хоча відчув, що це неправда. Просто розумів, що все – ноги немає. Як далі жити – питань не було, хотів швидше потрапити до медиків, щоб вкололи знеболювальне. Доби не пройшло після поранення – вже ганяв коридорами лікарні. Ходив на вулицю, жив повноцінним життям.

Ділитися їжею на фронті – це святе. Ти не щур, який по-тихому будеш щось їсти, поки твій побратим голодний. Заварювали одну чашку кави на всіх і пили. Робили бутерброд – ділили навпіл. І не важливо, хто це купив. Я спочатку розбирав сухпаї і брав з собою на позиції пару пакетів найбільш поживної їжі. Але ти все одно думаєш про побратима – він бере більше набоїв, а ти їжу. І в якийсь момент викладав цю їжу, бо це зайва вага. Брав те, що забезпечить тривалий бій, а не думав про кашу. У день поранення на виїзд взяв з собою сало, хлібину і пару цибулин. Хотів порадувати побратимів, які очікували на наше підкріплення.

 

Якщо потрапляєш на позиції ворога і там є спальники та каремати, то вимушений спати у них. Бо сам не береш – це заважає мобільності. У жодному разі, якщо ти не бачив, як тіло москаля впало і якщо ти до цього не причетний, то його не можна чіпати. Тому що вони свої тіла мінують. Замість того, щоб передавати родичам, якось поховати цього "героя". Їм простіше замінувати.

Росіяни стають передбачуваними. У деяких моментах вже можна зрозуміти, що чекає попереду. Сучасні технології сильно допомагають на війні. Ті ж дрони. Але це не означає, що коли фізично йтимеш вперед, все буде ідеально, як на малюнку. Бо росіяни навіть на своїх позиціях ставлять розтяжки. На яких самі ж іноді можуть підриватися. Але все одно – рівень їхньої інженерної служби дуже високий. Мають перевагу в артилерії. Але ми – набагато мотивованіші і нам дуже допомагає сучасна західна техніка. Не переступаємо через своїх поранених і загиблих.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Недолугі психологи, мільйони майбутніх ветеранів: Татуся Бо про біди воєнної України

Bradley витримує РПГ та ПТУРи. На собі перевірили прямі попадання. Були випадки, коли машини підривалися на міні, а екіпажі залишалися живі. Це дуже надійна машина. Вона перевищує радянську техніку, яка є у москалів. Поєднання Bradley та танку – росіяни цього бояться як кари небесної. Хочеться більше таких машин в нашій армії. Коли їдеш у ній, відчуваєш безпеку.

Для мене найстрашніше впасти у ступор і проявити слабкість. Страшно зробити перший постріл. Але ти все одно його робиш – тому що або ти, або тебе. Страшно не підтримати побратима вогнем і мати малу кількість набоїв. Зробити випадковий постріл у свого. На війні страшно всім. Бути вбитим, пораненим, покинутим. Взагалі війна – це жах і біль. Але ми б'ємося за своє визволення.

У реабілітації найважче – це чекати, коли стане легше. Коли все загоїться. Важко, коли недостатньо уваги від близьких. Коли ти в чужому місті. Залишаєшся сам із собою. Я таким пораненим намагаюся допомагати. Рятують волонтери, чужі люди, які надають підтримку. До нас приходила жінка, яка сідала біля кожного ліжка, тримала за руку, говорила з нами. Треба давати таким солдатам розуміння, що вони не одні.

Біль з тобою 24 на 7 – попри знеболювальне. Тому потрібен медичний канабіс. Це питання актуальне ще на вчора. А зараз країна отримує велику кількість поранених бійців та цивільних. Знеболювальні недостатньо впливають на джерело болю, щоб його знизити. У тебе вливають антибіотики, знеболювальні, протизапальні засоби. Біль приглушується на деякий час. Мені кололи Промадол (наркотичний анальгетик – Gazeta.ua) і його вистачало на годину. Це робили після операції, коли біль був нестерпний. Робили епідуральну анестезію. Але біль все одно відновлюється, а процедури та препарати мають побічні дії. І в тебе від цього просто їде дах.

Медичний канабіс – це природне знеболювання. Тут ідеться не про наркотик. Це може бути інгаляція, масла, інші форми. Медичний канабіс не лікує, але знижує рівень болю і ти можеш відпочити. Ти не ловиш кайф, просто центр болю розслаблений. Біль – страшна річ. Ти думаєш про нього постійно. Тобі не хочеться ні їсти, ні пити, ні спілкуватися. Тебе все бісить. Нервозність і агресія підвищені. Хамиш медичному персоналу, який працює на виснаження. Медичний канабіс допоможе впоратися з болем та з швидшим відновленням бійців. Тобі менше болить – ти щасливий.

×