Зрадники чи ні: історії українців, які живуть на окупованих територіях

Близько 6 млн українців проживають нині на окупованих Росією територіях. Чверть із них – діти, за даними Мінреінтеграції.

Частина з них змогли виїхати через пункт пропуску Колотилівка-Покровка. До бойових дій у Курській області цей коридор був єдиним між Україною та РФ. Ним, зокрема, цьогоріч скористався переселенець з Енергодару на Запоріжжі.

"Я два роки там пробув. І от чому: до останнього була надія, що буде якась домовленість і станція (Запорізька АЕС. – Gazeta.ua) повернеться під контроль України. Але цього поки не видно", — розповів чоловік на умовах анонімності.

Як українці живуть на захоплених РФ територіях і чому вони не наважуються виїжджати – читайте у матеріалі журналістів Telegram-каналу "Почуті". Текст для Gazeta.ua вони підготували на основі розмов із майже 20 українцями в окупації.

Імена героїв змінені з міркувань безпеки.

МОБІЛІЗАЦІЯ ДО ЛАВ РФ

Формально окупаційні голови так званих ЛНР і ДНР заборонили чоловікам призовного віку виїжджати з "республік" ще 19 лютого 2022-го, оголосивши "всезагальну мобілізацію". Однак ця заборона була тимчасовою. Згодом чоловіків почали пропускати на виїзд з ТОТ.

Рік тому з Луганська виїхав 40-річний Євген. Чоловік показав українські документи і його випустили. А от у тих, хто мав паспорт з триколором – на блокпостах вимагали ще військовий квиток, додав Євген.

Наприкінці 2023-го із Севастополя хотів виїхати інший наш співрозмовник 21-річний Олексій.

"Сьогодні брат у військкоматі був. Сказали, що для виїзду потрібен військовий квиток, — розповідав нам хлопець ще тоді. — Я у військкомат ставати на облік не піду, бо заберуть. Розумію: там де строкова служба — там і війна".

 

Зрештою, чоловікові вдалося покинути Крим завдяки Російському добровольчому корпусу. У його складі Олексій нині воює проти РФ.

Зважитися на виїзд із окупованих регіонів може далеко не кожен, розповідає інша героїня з ТОТ Ірина. Її чоловік не може покинути територію через відсутність російських документів.

"Він не виходить з дому, щоб навіть сусіди думали, що поїхав. Не всім щастить паспорт і військовий квиток так просто отримати. Когось одразу кидають на підвал. Придумати за що — для росіян не проблема", — зітхає жінка.

Ще одна підстава не випустити чоловіка з ТОТ — оголошена мобілізація в окупованому регіоні. До її закінчення перетнути кордон не вдасться. Виїзд з окупованих регіонів можливий лише з особистого дозволу "воєнкома" за місцем проживання.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Зустрічає Чечня, кадировці. Бородаті, брудні, жорстокі" – як тікають люди з окупованого Токмака

Водночас для деяких українців мобілізація до окупаційної армії навпаки стала поштовхом до виїзду.

"Сім'я в Криму, тому я був там. Виїхав, бо мобілізація була і є зараз", — розповів нам чоловік з Криму.

ПРОЙТИ ФІЛЬТРАЦІЮ

"Вони там (на пункті пропуску. – Gazeta.ua) питання усілякі каверзні ставити будуть, а мене як понесе не туди… Тоді на підвал одразу. Я брехати не вмію. А там сидять професіонали ФСБ-шники. Не зможу їх надурити і пройти фільтрацію", — розповідає жителька окупованого Мелітополя Лідія.

Страх не пройти допити — одна з найпопулярніших причин, чому з окупації не виїжджають. Проукраїнське повідомлення в телефоні, відсутність російського паспорта, виявлення ветеранів АТО/ООС або чинних бійців ЗСУ серед рідних того, хто хоче виїхати — це приводи для росіян не тільки розвернути людину на пункті пропуску, але й відправити її за ґрати.

Через побоювання опинитися в російській тюрмі не наважується виїжджати до України 21-річна Ольга з Василівського району. Дівчина готувалася покинути ТОТ кілька місяців. Але так і не ризикнула.

Російські спецслужби знають, як проукраїнські жителі готуються до проходження фільтрації, тому часто беруться відновлювати видалені листування в Telegram, зокрема, секретні чати. Небезпечно брати й новий телефон, пояснюють мешканці ТОР. Бо за "підозріло чистий" гаджет на російському пункті пропуску можна отримати по ребрах, пояснює житель Кирилівки Іван.

"Мене побили за те, що телефон новий, а ще — за український паспорт: "Усе, ти вже ворог. Ти ждун, зараз відправимо замінованим полем. Пройдеш — пощастить", - переказав Іван свою розмову з представниками ФСБ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Рогань - та сама Буча. Там стільки зґвалтованих жінок та дівчаток!" - родина з Харкова розповіла про пережиті жахіття

 

Попри побиття та погрози, загарбники все ж відпустили його до України.

"Мені просто пощастило", — упевнений чоловік.

ХРОНІЧНІ ХВОРОБИ

"Я потрапила під обстріл в Олешках. Відірвало праву руку і великий палець на лівій, а ще — рвана рана грудей", — ділиться Вікторія з Херсонщини.

В окупації лікарі зашили рану їй так, що гноїлася ще пів року.

"Думаємо виїхати (на контрольовану територію України. – Gazeta.ua), але поки лікарі пообіцяли тут вичистити рану. Легше стане — будемо планувати виїзд. Зараз почуваюся погано. Мені ходити і сидіти важко, постійно лежу".

Жінка зізнається: декілька діб дороги у такому стані не витримає.

Через низький рівень медицини на окупованих територіях у людей різко посилюються хронічні хвороби. Ті, у кого були травми через обстріли або навіть вірусні захворювання часто залишаються прикутими до ліжка через непрофесіоналізм завезених з Росії медиків та відсутність належного обладнання.

На пункті пропуску Колотилівка-Покровка пішки по кам'янистій дорозі треба здолати два кілометри. Тож маломобільні люди виїжджають з окупації лише через країни Балтії. При цьому перевізники не беруть людей на візках. Вся надія на волонтерів.

Про 9-денний шлях на волю розповіла нам маломобільна 79-річна Антоніна. Жінка на візку здолала понад 4000 кілометрів з-під Маріуполя до Києва. Її шлях у супроводі волонтерів пролягав через Росію, Литву, Латвію, Естонію та Польщу. Однак організувати подібну поїздку вдається не кожному.

ЗАБЕРУТЬ КВАРТИРУ

"Мені квартиру шкода, я не хочу її втратити. Я ж не мільйонерка, щоб так майном розкидатися", — пояснює причину невиїзду з ТОТ Марина, жителька Мелітополя.

Ще з 2022 року загарбники "віджимають" квартири власників, які виїхали з окупованих Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської областей. Представники тамтешніх так званих "адміністрацій" регулярно обходять житлові квартали та фіксують пусті будинки. Якщо господарів немає кілька місяців, житло визнають "безхазяйним". Такі оселі підлягають "націоналізації".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Росіяни ходили по двоє. Ми чотирьох поклали" – у Малій Рогані селяни вбивали окупантів і виживали під глибинними бомбами

Донедавна українці, які виїхали з ТОТ, оформлювали довіреність на майно родичу з паспортом РФ та завіряли документ у консульствах РФ за кордоном. Однак нині, наприклад, у Приазов'ї, місцеві колаборанти дозволяють переоформлювати житло лише за фізичної присутності власника. До того ж, право розпорядження майном має надати лише власник російського паспорта.

Відібране житло передають для проживання тим, хто переїхав до захоплених регіонів з РФ. На території, близькій до лінії фронту, у порожні хати заселяються російські військові.

Що більше окупанти відбирають оселі на ТОТ, то більше місцевих відмовляються виїжджати на волю.

"Ми на це все життя працювали! — каже житель Василівки Запорізької області. — А як поїдемо, то вже точно заберуть. А це ж усе життя наше…"

БРАК КОШТІВ

Чимало мешканців ТОТ основною причиною невиїзду називають нестачу грошей. Ті, хто мають родичів в Україні, стверджують, що не хочуть стати тягарем для них, інші ж — бояться їхати "в нікуди".

"Я всю війну в окупації та ще й на лінії зіткнення: ми живемо навпроти Гаврилівки, де завжди літає, гуде, стріляє. І тому, коли чую "Не виїжджають, бо зрадники!", не можу не реагувати на це. Ні, люди здебільшого не мають коштів, щоб виїхати. Тут у нас наші домівки, наше все, і вибору нам не залишали", — пише чоловік з окупованої частини Херсонщини.

Інша співрозмовниця "Почутих" — Ольга з тимчасово окупованого Волноваського району — все ж наважилася виїхати. Однак згодом повернулася додому.

"Я минулого року приїжджала, побула тут (у Дніпрі — ред). Сусіди дзвонять: "Їдь, бо уже твої дома заселили, жах, що у вас робиться — двері повиламували, все догори дном перекинули… ". І я два місяці тоді тут побула, подавала на допомогу, думала, що буду отримувати тут щось і залишуся з дітьми. Коли ніякої допомоги не призначили, я розвернулася і поїхала додому. Приїхала, там – жах! Двері з автоматів прострелили, вікна перебили, замки поламали…".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Врятовані": на Gazeta.ua стартує новий проєкт

За рік ситуація в окупованій Волновасі змусила Ольгу приїхати до Дніпра вдруге.

Внутрішньо переміщені особи в Україні отримують щомісячну допомогу на проживання у розмірі 2 тис. грн. Йдеться про дорослих. Також 3 тис. грн. виплачують на кожну дитину, яка через війну вимушено переїхала в більш безпечні регіони.

КВИТОК В ОДИН КІНЕЦЬ

Росіяни дедалі частіше не пропускають людей, які з України чи ЄС намагаються повернутися на ТОТ. Через це не виїжджає й мешканка тимчасово окупованої Василівки: "Я боюся, що як виїду, то ніколи вже сюди не повернуся. Он сусідка поїхала до дочки, так її назад не пустили. Я би поїхала хоч дочку побачити, але страшно ж ніколи не повернутися додому".

Звісно, це не всі причини, які не дозволяють українцям залишити тимчасово захоплені території. Багато людей, попри жахливі умови, змогли адаптуватися до окупації. Так, одна зі співрозмовниць "Почутих" вже не вірить, що в її місті коли-небудь замайорить український прапор.

"Велика когорта українців не виїжджає саме через страх невідомості та неготовність до кардинальних змін, переконує психотерапевтка Валерія Палій. — Починати все з нуля — страшно і складно. Натомість іноді психологічно легше лишитися вдома і продовжити вести звичний побут. Навіть попри небезпеку".

Фахівчиня радить ставитися до цього з розумінням, адже кожен і кожна з нас має різний рівень психологічної гнучкості та адаптивності.

… Спілкування з тими, хто живе на окупованих територіях, ще раз засвідчує: немає простих рішень там, де йдеться про долю людей. Далеко не всі, хто залишився, як бачимо, зрадники чи безхребетні пристосуванці. У кожного свої обставини, свій шлях, і, відповідно, свій вибір. Однозначно лише одне: це наші громадяни, українці. І наше, хай надскладне, але очевидне завдання: підтримувати в них віру в Україну, доносити, що їх чують, про них не забувають, в якихось особливих випадках, попри всі складності, зуміти допомогти. Будемо сильними та послідовними – вони будуть почутими…

×