Земельна реформа: смерть чи воскресіння?

8

В Україні все розкрадається відповідно до законів. Чому? Бо злочинні угруповання, які називаються політичними партіями, приймали і приймають винятково таке законодавство, за яким грабується народ і збагачуються можновладці.

Серед ще не повністю розкраденого - сільськогосподарські землі, обіг яких обмежено мораторієм. Його колись впровадили на півроку начебто для підготовки закону, що мав би захистити селян від обезземелення. Але минуло вже понад 16 років, а такого закону не ухвалено.

Тим часом проблеми земельної реформи, мораторію та його скасування активно використовують для політичних спекуляцій. Ці теми в українському суспільстві є чи не найбільш дискусійні й заплутані. А земельна корупція є тотальною, - каже Аркадій КОРНАЦЬКИЙ, народний депутат, автор законопроекту № 5535-1 "Про обіг землі сільськогосподарського призначення".

 

Міф про земельний ринок

"Відкриття земельного ринку" обговорюється досі. Багато хто вважає, що його нема, бо діє мораторій. Хоча насправді з початку 1990-х землі всіх категорій купуються й продаються.

Це стосується і значної частини сільськогосподарських земель: для ведення фермерського господарства, особистого селянського, для садівництва, оптових сільськогосподарських ринків, присадибних, дачних ділянок. Мільйони гектарів продаються й купуються, обмінюються, передаються в заставу тощо.

Із ринку вилучені лише селянські землі для товарного виробництва. Але й вони не в обігу лиш офіційно. Насправді, їх купують і продають за різними схемами. Діє так званий тіньовий ринок підмораторних сільгоспземель.

Політики перетворили землю і земельний ринок на корупційну годівницю для себе і на муки для людей. Селян не просто позбавили конституційного права розпоряджатися власною землею і не дають скористатися нею навіть за смертельної потреби. Їх понад 16 років під прикриттям мораторію тримають за кріпаків. А надалі планують взагалі залишити без землі.

Кому треба мораторій

Саме під час дії мораторію утворився "сільський хрест" - пішов угору великий агробізнес, піднялися й розбагатіли агрохолдинги, а лінія сільського буття пішла перехресно вниз. Почалося масове скорочення виробництва продукції в селянських дворах, село стало стрімко деградувати. Мораторій був задуманий і впроваджений олігархами у власних інтересах.

Мораторій треба тим, кому не потрібен селянин, але потрібна його земля.

Політики, які пропонують продовжити його до 2025 року чи до іншого далекого терміну, це - вороги селян.

Потрібен жорсткий закон

Однак скасування мораторію в умовах корупційного земельного законодавства й пануючого в країні розгулу свавілля було б злочином. Зараз олігархату доцільно відмовитись від нього, бо мораторій зіграв свою роль, - допоміг створити земельні банки на сотні тисяч гектарів і тепер заважає їм остаточно заволодіти всією сільгоспземлею для товарного виробництва.

Влада найближчим часом може скасувати мораторій і відкрити шлях до земельної вакханалії. Це може закінчитися розкраданням залишків "державної" (насправді - селянської) сільгоспземлі, обезземеленням українців і переходом землі у власність іноземців.

 

І тут ситуація розіп'ята: продовження мораторію є подальшим знущанням над селянами, а його скасування - за планами олігархів - може зовсім обезземелити народ.

Однак вихід є: потрібно негайно прийняти такий Закон "Про обіг землі сільськогосподарського призначення", який задушив би земельну корупцію, захистив селян, українську землю і Україну.

Тому треба чітко зрозуміти: яким має бути цей рятівний закон, що він повинен дозволити, що заборонити, що врегулювати.

Майбутній Закон "Про обіг землі сільськогосподарського призначення" має стати Земельною Конституцією України, гарантом національних земельних інтересів і, відповідно, національної безпеки України.

Село і агробізнес

Земельна політика і земельне законодавство можуть бути правильні тільки за ясного розуміння того, якими мають бути сільськогосподарська галузь і село. Бо це не одне й те саме.

Аграрна політика в Україні є - нехай і корупційно орієнтована та ворожа до селянина. А політика сільська - відсутня.

І аграрну, і сільську політику потрібно вибудувати з нуля. Закон "Про обіг землі сільськогосподарського призначення" має бути для цього основою, він повинен стати мостом, що зв'яже село і агробізнес.

 

Агрохолдинги, фермери, селяни

У сільському господарстві є поняття "крупнотоварність". Воно часто асоціюється з агрохолдингами. Але це не зовсім так, тому що крупнотоварність визначається не масштабом бізнесу, а розміром земельної ділянки для товарного виробництва. Йдеться про цілісні площі на багато десятків гектарів.

Крупнотоварність - це вища ефективність виробництва і нижча собівартість продукції. Це гігантська перевага українського бізнесу перед європейськими агросистемами. У нас - великі поля, у них - здебільшого дрібні наділи; у нас - досвід крупнотоварного господарювання, у них - масового дрібнотоварного. Їхнє мале фермерство сформувалося протягом століть, наше великопілля і крупнотоварне виробництво - в останнє століття.

Агробізнес в Україні має бути і великим, і середнім, і малим. А ще вкрай необхідне масове фермерство.

Великий агробізнес - це не тільки агрохолдинги, це й окремі сільськогосподарські підприємства, які обробляють понад 5 (можливо - понад 10) тис. га землі.

Агрохолдинги мають право на життя за умови, що в їхній діяльності нема ознак монополізму і вони не фінансують політичну корупцію. Якщо таке є - мають бути подрібнені.

Середній агробізнес - це підприємства, що обробляють до 5 (чи до 10) тис. га землі. З критеріями ще треба визначитися.

Малий агробізнес - це одноосібники, фермерські господарства (ФГ) та інші сільськогосподарські підприємства, що обробляють від кількох до кількох сотень гектарів землі працею членів родини.

Четверта категорія сільгоспвиробників - фермери. Їх має бути не 30 тисяч, як зараз (та й тих половина фіктивних), а кілька мільйонів. Але не за рахунок подрібнення полів.

Хто такі фермери і хто такі селяни

Реформатори декларували мету створення масового фермерства, коли приватизували колгоспи і радгоспи, а потім ліквідовували КСП. Але не допомогли селянам перетворитися на фермерів, і вони мусили здати земельні паї в оренду.

Виникли два види фермерських господарств: справжні ФГ і ФГ-корпорації (ФГК).

Справжні ФГ створені селянами і обробляють переважно не більше кількох десятків гектарів власної та орендованої землі із застосуванням праці членів ФГ, сім'ї або родини.

ФГК одразу виникали з прицілом на великі площі орендованих земель і залучення найманих фахівців, механізаторів та інших працівників. Їх утворювали, як правило, колишні керівники колгоспів та міські інвестори. ФГК обробляють сотні, а інколи й тисячі гектарів землі. Нерідко вони фактично замістили собою колгоспи.

Замість великої кількості фермерів з'явилися: з одного боку - селяни-землевласники, вони ж орендодавці, вони ж бідняки або незаможники; з другого - орендарі, в тому числі власники ФГК. Це - заможні, а нерідко й багаті люди.

Результат реформи виявився протилежний тому, який мав би бути. Таку ситуацію закріпив мораторій.

Тепер фермери здебільшого є противниками скасування мораторію на обіг сільгоспземель для товарного виробництва. Вони бояться, що після скасування мораторію певна кількість орендодавців захочуть продати землю, а викупити її вони не зможуть. Тоді нею заволодіють більш грошовиті, а їхнім фермерським господарствам настане кінець.

Перспектива цілком реальна. Адже є багато охочих заволодіти всіма сільгоспземлями.

Тільки взаємоповага, взаємодопомога і взаємодія допоможуть вижити і фермерам, і селянам, і селу.

Нинішні справжні фермери - це селяни, а сьогоднішні селяни - це завтрашні заможні фермери, яких будуть мільйони. Так буде за умови ухвалення правильного закону про обіг сільгоспземель.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Все українське земельне законодавство — це пісня корупціонерів. Завдання мого законопроекту — наступити їй на горло"

Наведення порядку треба починати із себе

Що потрібно для збереження справжніх фермерських господарств? Закріплення першочергового права викупу орендованої ними землі. Це передбачає мій законопроект "Про обіг землі сільськогосподарського призначення" (реєстраційний номер 5535-1). Також фермеру потрібне цільове пільгове кредитування викупу, воно має бути передбачене бюджетним і фінансовим законодавством.

Скасування мораторію і впровадження пільгового цільового кредитування повинно відбутися одночасно, пакетом.

Для отримання пільгових кредитів ФГ має бути фермерським господарством, а не корпорацією під назвою ФГ. Європейські фермери працюють власноруч або сімейно і здебільшого на дрібних наділах, в середньому близько 12 га. Таке сімейне ФГ заслуговує на дотування. А в Україні не рідкість ФГ, яке має кілька сотень, а то й тисяч гектарів землі, на них трудяться десятки найманих працівників. Фактично, це - корпорація, яка має зовсім інші фінансові можливості, ніж ФГ.

У всьому світі фермерське господарство є формою самозайнятості окремої людини або членів родини, воно функціонує переважно за рахунок їхньої праці. Якщо у ФГ починає переважати праця найманих людей, воно має трансформуватися в іншу організаційну-правову форму - виробничий кооператив, товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство тощо.

Отже, одночасно зі впровадженням обігу сільгоспземель для товарного виробництва в українській агросфері має відбутися "генеральна чистка": статус сільгоспвиробників треба привести у відповідність до масштабу бізнесу. ФГК мають бути реорганізовані в господарські товариства, так звані одноосібники - також у госптовариства або ФГ - залежно від обставин і побажань.

Тільки коли самі будемо чесними, матимемо моральне право вимагати того ж від інших.

 

Зберегти переваги

Чому після розвалу КСП селяни не пішли масово у фермери? З кількох причин: вони не мали ні фінансових, ні матеріальних ресурсів; у них не було потрібних знань і досвіду; звикли до колективної форми праці, до роботи за вказівкою.

Але найголовніша причина: селянину важко уявити, щоб цілісні поля на кілька десятків або й понад сотню гектарів можна було порвати на клапті-паї, "засіяти" кілками - межовими знаками, порізати дорогами для доступу до кожної ділянки, а то й розділити огорожами.

Скільки ріллі пішло б під ті "проектні" дороги? При тому, що їх ширина мала би бути не менш як метрів 12 - інакше сучасна широкозахватна техніка не пройде. У кожному колишньому колгоспі сотні, а загалом по Україні мільйони гектарів було б вилучено з виробництва й перетворено на дорожнє місиво.

Чия земля?

Після революції 1917 року всі землі були реквізовані у власність держави. Потім їх надали в користування колгоспам і радгоспам.

16 липня 1990-го Декларацією про державний суверенітет України всі землі були проголошені власністю українського народу. 1996 року ця стратегічна правова засада була закріплена у Конституції. Але можновладці витирають ноги об Декларацію і плюють на Основний закон.

У середині 1990-х під час аграрної та земельної реформи відбулося так зване роздержавлення сільгоспземлі. Понад 28 млн га передали в колективну власність трудових колективів колишніх колгоспів і радгоспів, які були реорганізовані в колективні сільськогосподарські підприємства (КСП), сільськогосподарські виробничі кооперативи (СГВК) тощо. У колективну власність трудових колективів, членів КСП, членів СГВК, тобто селян як фізичних осіб, а не у власність КСП чи СГВК як юридичних осіб. У подальшому близько 27 млн га розпаювали, тобто передали в індивідуальну приватну власність. Решта досі залишається у колективній.

Вперше в українській історії мільйони селян стали власниками більшої частини сільгоспземель країни і отримали перспективу стати власниками всіх сільгоспземель. Адже вона має належати тим, хто на ній живе і працює.

Приватизацію сільгоспземлі українськими селянами можна вважати великою мирною земельною революцією ХХ ст.

 

Ще один об'єкт регулювання майбутнього закону - так звані державні землі. Частина сільськогосподарських підприємств досі не приватизовані. Вони в основному підпорядковані Міністерству агрополітики й Національній академії аграрних наук України (НААНУ) і до сьогодні служать корупційною годівницею керівникам цих установ.

Є "державна" сільгоспземля і під іншими відомствами, а ще - у запасі.

Закон "Про обіг землі сільськогосподарського призначення" повинен позбавити чиновника земельних повноважень і вирвати всі сільгоспземлі, що досі перебувають у так званій державній власності, із лап корупціонерів і передати їх у власність селян.

Міф про право на безоплатне отримання землі у власність

Політичні демагоги кажуть: кожен громадянин України має право отримати безоплатно землю для фермерського господарства, особистого селянського господарства і мало не для товарного сільгоспвиробництва. Це - неправда.

Набувати сільгоспземлю у власність безоплатно мають право винятково селяни. Такими є і працівники соціальної сфери (освіти, медицини, культури, торгівлі тощо), які постійно живуть у селі й займаються сільським господарюванням. Це визначено законодавством і обумовлено таким правовим поняттям, як спеціальний правовий режим категорій землі.

Ціна землі

Землі для товарного сільгоспвиробництва як основне джерело продовольства справедливо називають безцінними. Але як засіб виробництва вони мають конкретні ціни, у кожній країні свої. Це залежить від багатьох факторів. В Україні всі чинники - несприятливі, що формує поганий інвестиційний клімат, а відтак - низькі ціни.

А ще від вартості сільгоспземлі напряму залежать ціни на продовольство. Хочете "європейських" цін на землю - будьте готові до європейських цін на продукти і на все інше.

Після приватизації сільгоспземель і до впровадження мораторію протягом шести років (1995–2000) вільно продавали й купували земельні частки (паї). Протягом семи років (1995–2001) - також і земельні ділянки для товарного сільгоспвиробництва, відведені в натурі відповідно до часток (паїв).

Тобто функціонував ринок сільгоспземель, сформувалися ринкові ціни. Їх не можна назвати ні високими, ні низькими. Вони були і є такими, щ відповідають нашим економічним умовам - у середньому близько $500 за гектар.

Це значно менше, ніж у Європі. Хоча і там у різних країнах ціни дуже різняться. Що розвиненіша економіка, то вища культура землеробства і що тривалішою є вона - то вища ціна землі.

Українська культура землеробства дуже суперечлива і далека від європейських стандартів. Для неї завжди були характерні крайнощі - від повного несприйняття наукових досягнень до зловживань "мінералкою" та "отрутою". Загалом від землі в Україні завжди брали більше, ніж вкладали в неї. Тоді як у Європі сотні років робили навпаки.

То чи можна зараз за українську землю очікувати "європейських" цін?!

Тобто пропоную дещо підняти ціну, що склалася. І зробити її мінімальною, нижче якої відчуження "товарної" сільгоспземлі здійснювати забороняється. Порушення цієї заборони тягне за собою недійсність угоди з відчуження землі й повну матеріальну відповідальність перед селянином, якщо він зазнав втрат. "Мінімалка" за моїм законопроектом - це перша частина угоди з відчуження землі. Крім неї, селянин-продавець отримуватиме довічну ренту - у середньому розмірі орендної плати за останні 20 років.Антиконституційне обмеження прав селян-землевласників - мораторій - не зупинило, а тільки ускладнило обіг сільгоспземель. Він став "тіньовим". Коли мораторій буде скасовано, ціна землі для товарного виробництва вийде з тіні, а в разі масової пропозиції земельних ділянок - знизиться. Законопроектом "Про обіг землі сільськогосподарського призначення" (№ 5535-1) пропоную впровадити поняття мінімальної ціни землі для товарного виробництва у розмірі 20-річної сьогоднішньої орендної плати. Це становитиме близько $1,0 тис. за гектар.

 

Селянин після продажу землі за мінімальною ціною не залишається без щорічного доходу. Якщо ж він бажатиме і матиме можливість продати землю за вищою ціною, то зробить це.

Формула "мінімальна ціна плюс довічна рента" захищає селянина від несправедливого обезземелення. А ще фактично гарантує можливість викупу орендованої землі фермерами, якої вони будуть позбавлені в разі прийняття будь-якого іншого закону про обіг сільгоспземель.

Така формула пройшла випробування багаторічною практикою на товаристві "Агрофірма Корнацьких".

Міф про 100 мільярдів доларів і гірка правда

Казку про $100 млрд, які начебто принесе в Україну скасування мораторію, розказують недолугі "експерти". Уявлення, дуже далекі від життя, від розуміння сущого й потрібного, доброго та поганого - головна ознака українських "реформаторів".

Скасування мораторію призведе рівно до тих наслідків, які будуть обумовлені майбутнім законом "Про обіг землі сільськогосподарського призначення". Його зареєструвала група народних депутатів під №5535.

Перше: стрімко підскочать обсяги й темпи корупційного заволодіння нинішніми "державними" сільгоспземлями. В Україну з офшорів повернеться частина украдених коштів, а безземельних селян остаточно позбавлять навіть надії на приватизацію землі.

Друге: як тільки "державні" сільгоспземлі будуть "прихватизовані", олігархат почне заволодівати вже приватизованими селянськими та фермерськими землями.

Третій етап - перепродаж корупціонерами землі іноземцям.

Інші міфи на земельну тему

Політики, що спекулюють на темі обігу сільгоспземель, кажуть багато дурниць. Серед "перешкод" впровадженню земельного ринку обов'язково називають незавершеність земельного кадастру і необхідність проведення інвентаризації всієї землі. Кращої ілюстрації некомпетентності не придумаєш. Бо кадастр формується в процесі обігу землі, а інвентаризація всієї землі - як сільськогосподарського призначення, так і інших категорій, як із кадастровими номерами, так і без них - до земельного ринку загалом і до врегулювання обігу сільгоспземлі для товарного виробництва зокрема, не має стосунку.

Кадастр та інвентарний опис - це фактично одне й те ж саме. Тільки на формуванні кадастру можна украсти більше. Для цього навіть спеціальний закон прийнято - "Про державний земельний кадастр".

Але ж не робить ніхто дома повний опис майна для того, щоб продати щось одне! Для того ж, щоб земельній ділянці присвоїти кадастровий (інвентарний) номер, вона має бути сформована під якусь визначену потребу. Тобто, повинна бути відомою необхідна площа, конфігурація, цільове призначення тощо. Як можна вгадати наперед, за відсутності конкретної потреби у кожному конкретному випадку, якою має бути земельна ділянка?

Звісно, можна порізати всі ненадані землі на шматки, присвоїти їм номера. Питання: а навіщо, якщо завтра треба буде відводити цю землю під проекти, для яких потрібні зовсім інші розміри й конфігурація ділянок?

Ще один міф - так звана консолідація земель. "Реформатори" заклопотані тим, як без згоди селян, примусом міняти місцезнаходження їхніх земельних ділянок з метою формування цілісних земельних масивів.

Спочатку зробили (й досі продовжують) усе можливе, щоб порвати великі поля на клапті-паї, порізати їх дорогами. А тепер, знову в антиконституційний спосіб, без згоди землевласників, хочуть "консолідувати" паї, тобто формувати великі поля.

Спочатку рвуть, а потім намагаються склеїти. І називають це реформами.

Проект від влади і альтернативний проект: пітьма і світло, знищення і порятунок

Якими є земельно-ринкові погляди нинішніх можновладців, достеменно покаже законопроект Кабміну "Про обіг землі сільськогосподарського призначення". Його от-от мають внести до Верховної Ради. Але його основні позиції напевне збігатимуться з тими, що є в законопроекті №5535. Його група народних депутатів зареєструвала у грудні 2016 року. Бо цей законопроект, як заявив один із його підписантів, відображає позицію президента і прем'єр-міністра.

Це - законопроект знищення.

Більшість українських законів написані так, що основний їх зміст приховується у прикінцевих та перехідних положеннях або "між рядками". Не виняток і законопроект №5535: основні антинародні й корупційні норми зосереджені наприкінці, хоча вистачає їх і в тілі проекту.

Ось деякі з них:

- всупереч Конституції, вкоре закріплюється статус "державної власності" на всі неприватизовані сільгоспземлі, чим додатково легітимізується земельна корупція;

- закріплений Земельним кодексом мораторій на обіг державних сільгоспземель для товарного виробництва скасовується, а мораторій на обіг приватних, селянських сільгоспземель - зберігається.

Тобто селяни й далі залишаються безправними, утиснутими в конституційних правах. Але натомість виконується замовлення олігархів зі створення умов для розкрадання неприватизованої, так званої державної сільгоспземлі. Її виводять з-під мораторію. Із 1 липня 2017 року впроваджується їх обіг.

 

- мораторій обігу селянських сільгоспземель не тільки зберігається у попередньому обсязі, а й розширюється - внаслідок поширення дії закону про обіг земель сільськогосподарського призначення на фермерські й інші сільгоспземлі, які зараз не є "підмораторними";

- з 1 липня 2017 року скасовується право колективної власності селян на земельні ділянки під усіма польовими дорогами, лісосмугами, господарськими дворами (фермами, токами, польовими станами, тракторними бригадами тощо) та на всі інші нерозпайовані сільгоспземлі колективної власності, невдало колись названі несільськогосподарськими угіддями. Сотні тисяч гектарів земель, без яких сільгоспвиробництво неможливе, передаються в лапи чиновників. І створюються умови для нового етапу всеукраїнської земельної корупції: чиновник, тримаючи селянина за горло, буде "продавати" йому за хабарі його сьогоднішню власність;

- іноземцям та іноземним компаніям надається право придбання у власність сільгоспземлі усіх видів, зокрема для товарного виробництва;

- неприватизована сільгоспземля не передається у власність громад: місцевим радам лише надається право розпоряджатися "державними" сільгоспземлями. Це значить бути в повній залежності від чиновника;

- скасовується право на безоплатне отримання у власність сільгоспземлі усіх видів, у тому числі для особистого селянського господарства, присадибних ділянок тощо - селяни тепер повинні будуть купувати землю, яка є їхньою від Бога;

- передбачається примусова, без згоди землевласника, "консолідація";

- власником сільгоспземлі може бути хто завгодно, а не лише сільгоспвиробник. Це означає появу класу латифундистів-рантьє, обезземелення фермерів і селян та перетворення їх на батраків;

- "державна" сільгоспземля може продаватися за нормативно-грошовою оцінкою, тобто: за скільки чиновник скаже;

- обіг сільгоспземлі має регулюватися не тільки законом "Про обіг сільгоспземель", а й усім іншим чинним законодавством. Це означає, що бюрократія та корупція роздягнуть, роззують, голодним і босим по світу пустять селянина-землевласника й фермера;

- право власності на сільгоспземлю може набуватися не тільки за цивільно-правовими угодами, а й відповідно до "інших підстав", що можуть бути впроваджені будь-яким законом. Тобто закладаються умови для рейдерства, а точніше кажучи - для грабежу й бандитизму;

- впроваджується блакитна мрія корупціонерів - електронні земельні торги з продажу "державних" і "комунальних" земель, та ще й за цінами, визначеними експертами. Тобто за скільки чиновник скаже;

- передбачено перехід права власності на сільгоспземлю до фінансових установ-кредиторів. Тобто закладені можливості для "заробітків" і тих, хто двічі оформлятиме право власності (реєстратори, нотаріуси, кадастровики, земельники), і тих, хто одразу ж після отримання землі у власність тут же продаватиме її - це менеджери банків;

- Держгеокадастру надається право продавати чужу землю без будь-яких уповноважуючих на те документів;

- Кабмін має встановити Порядок, відповідно до якого проводитимуться електронні земельні торги. Зрозуміло, що це буде бездоганний, з корупційної точки зору, порядок;

Законопроект Корнацького: мораторій - корупції, земля - селянам, відродження - країні

Підписаний групою народних депутатів суперкорупційний законопроект №5535 є плодом спільної творчості "фахівців" Кабміну, Міністерства агропромислового комплексу, Держгеокадастру і так званих галузевих асоціацій. Тобто всіх наймитів олігархату.

Прем'єр Володимир Гройсман пропонує дві речі, які начебто запобігатимуть зловживанням у процесі обігу сільгоспземель: надати право купувати їх тільки громадянам, і в одні руки - не більше 200 га.

Міністр АПК Тарас Кутовий, який нещодавно подав у відставку, каже, що продаватися має не земля, а право її оренди.

Оце весь "захист селян", "захист землі-матінки" і "подолання земельної корупції", які влада придумала за 16 років мораторію.

Пропозиції високопосадовців не витримують критики: через підставних осіб можна скупити скільки завгодно сільгоспземель; торгівля правом оренди, яка й зараз процвітає, - це мрія шахраїв та рейдерів. Вона перетворює селян із кріпаків на рабів.

Пропозиції Гройсмана і Кутового вкупі із законопроектом №5535 дають позицію влади: спочатку нахапаємо землі, скільки зможемо, а потім перепродамо іноземцям, якщо добре заплатять.

Це підтверджує: мораторій впроваджено не для того, щоб придумати розумні норми обігу сільгоспземель, захисту селянина і національних інтересів, а задля заволодіння землями і "заробляння" на корупційних потоках.

Хоч би скільки років тягнувся мораторій, очікувати від так званої політичної еліти корисних для народу і країни законів - марно. Злодії завжди думають лише про те, як продовжувати красти.

 

Моє бачення земельної політики втілене у законопроекті №5535-1. Написав його ще 15 років тому, невдовзі після впровадження мораторію. Постійно вдосконалював правові нюанси і, починаючи з 2005-го, пропонував владі. Але він не влаштовував можновладців. Їм не треба те, що потрібно людям і країні, а саме:

- ніяких "державних" сільгоспземель нема й не може бути. Всі землі - народні, сільгоспземлі - селянські. З моменту набуття чинності Закону "Про обіг землі сільськогосподарського призначення" у органів влади щодо неприватизованих ("державних") сільгоспземель залишається одне-єдине повноваження - розпаювати їх і протягом року передати у власність селян;

- Закон "Про обіг землі сільськогосподарського призначення" регламентує винятково обіг тих сільгоспземель, на які зараз поширюється мораторій - це селянські пайові сільгоспземлі, селянські землі колективної власності й неприватизовані на даний час (так звані державні) сільгоспземлі, які мають бути розпайовані між селянами;

- обіг сільгоспземель регламентується не "усім чинним законодавством", а винятково Конституцією, Цивільним Кодексом і Законом "Про обіг землі сільськогосподарського призначення";

- іноземці, особи без громадянства, іноземні підприємства не мають права набувати сільгоспземлю у власність. Таке право мають тільки українські сільгоспвиробники, зокрема селяни;

- будь-які акти органів влади, що порушують права землевласників, є нікчемними і не породжують правових наслідків;

- особи, що здійснюють реєстрацію правочинів із відчуження сільгоспземлі, зобов'язані контролювати законність правочину. У разі, якщо внаслідок правочину селянину-продавцю завдано матеріальної шкоди, реєстратор несе перед землевласником матеріальну відповідальність у повному обсязі;

- до земель колективної власності відносяться всі несільськогосподарські угіддя у межах землеволодінь приватизованих сільгосппідприємств: землі під польовими дорогами усіх видів, лісосмугами, іншими багаторічними насадженнями, господарськими водоймами й гідротехнічними спорудами, токами, бригадами, польовими станами, фермами, будівлями й спорудами тощо. Розподіл цих земель відбувається за згодою власників земельних часток (паїв);

- переважне право на придбання сільгоспземлі у разі її відчуження мають: близькі родичі продавця; власник суміжної земельної ділянки; орендар землі;

- сільгоспземля не може відчужуватися нижче мінімальної ціни, яка встановлюється у двадцятикратному розмірі річної орендної плати. У разі порушення цієї умови правочин є нікчемним;

- у разі придбання сільгоспземлі за мінімальною ціною покупець зобов'язаний щорічно надавати продавцю довічну ренту в розмірі не меншому, ніж середня орендна плата за останні 20 років. Якщо земля буде перепродаватися,обов'язки щодо довічної ренти переходять до кожного нового її власника.

У разі смерті продавця право на ренту успадковується особами, які були на його утриманні.

Також у разі смерті продавця покупець надає останню послугу - все необхідне для його достойного поховання у розмірі річної ренти.

- внесення сільгоспземлі до статутного капіталу або відчуження землі за плату у будь-який інший спосіб тягне за собою такі ж гарантії захисту селянина від несправедливого обезземелення, як і продаж землі;

- продаж чи в інший спосіб відчуження за межі території України (експорт) ґрунтів забороняється.

Це - основні правові засади мого законопроекту. А всі його норми в сукупності створюють механізми надійного захисту селянина-землевласника, земельних інтересів його родини, обігу сільгоспземель у середовищі сільгоспвиробників, створюють передумови для розвитку масового фермерства, збереження і відродження села.

Також - ліквідують основний пласт земельної корупції.

На відміну від офіційних грабіжницьких і руйнівних проектів, цей є законопроектом захисту, порятунку і відродження. Без нього не буде змін на краще. Він має стати основоположним земельним законом - Земельною Конституцією України.

Мета українських політиків - бути при владі і красти. Заради цього створено не тільки відповідне законодавство. Влада ще й тлумачить його так, що навіть термін "абсурд"є недостатнім для належної характеристики.

Це легко пояснити на прикладі права власності.

Перше: Конституція України, яка є законом прямої дії і має найвищу юридичну силу, закріплює принцип верховенства права. Закони й інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Друге: Конституція встановлює і гарантує непорушність права власності. Це повною мірою поширюється і на право власності на землю.

Третє: Конституція прийнята 1996 року, Земельний кодекс України набув чиннності і впровадив мораторій на продаж землі сільгосппризначення 1 січня 2002-го. Мораторій є прямим і суттєвим порушенням права власника землі на розпорядження нею, тобто істотним звуженням змісту і обсягу його прав.

Не треба бути юристом, щоб зробити висновок: мораторію на обіг земель сільгосппризначення в Україні де-юре нема. І ніколи не було. Норми Земельного кодексу щодо мораторію та інших обмежень прав власників є визначально мертвими, недійсними.

Але де-факто мораторій діє, селяни утисненні в правах не менше, ніж за сталінщини - бо так треба "батькам нації".

У Михайла Булгакова є геніальний вислів щодо розрухи: вона не в клозетах, вона - в головах. До українських політиків-можновладців цей вислів не підходить: у них у головах (і в душах) не розруха, а клозети. Причому такі брудні, що відмити неможливо. Їх усіх треба згребти докупи, вивезти в зону відчуження, залити вапном, хлором, потім бетоном - і глибоко закопати. А зверху встановити могильник.

А поки що мусимо розплутати хоча б частину тієї павутини, яку за довгі роки шахраювання сплела "національна еліта".

×