"Замороження війни – не найкращий сценарій. Але можемо його використати" – Олександр Мусієнко

Це просування – реакція на дії росіян. Їхні війська системно намагалися оточити наше угруповання військ в районі Авдіївки та Опитного. Наші сили не тільки стримували ці атаки, а й скористались можливістю і пішли у контратаку.

Це важливо з тієї точки зору, що російське командування змушене утримувати угруповання військ в цьому районі. Навіть більше – перекидати підкріплення. Ці війська не можуть застосувати для протидії нашому контрнаступу на тому ж Мелітопольському напрямку.

 

Зараз передчасно говорити про прорив на Донецьк. На це потрібні великі сили. А наступати одразу на кількох напрямках ми не можемо. Потрібно зосереджуватися на одному-двох пріоритетних. Туди перекидати додаткові сили. Тому що лінія фронту дуже велика. Десь треба відбивати атаки ворога, як на Куп'янському напрямку. І так само мати сили для атаки на півдні. Тому те, що окупанти стурбовані - добрий сигнал. Бо відкриваються нові можливості та перспективи ураження російських баз та інших об'єктів у Донецьку. Для проведення спецоперацій проти російських військ. Але це не означає порив на Донецьк вже зараз. Варто нагадати, що позиції українських військ завжди розташовувалися недалеко від міста. У тій же Авдіївці.

Якщо беремо Новомайорське і те, що у нас називається Бердянський напрямок, то наші війська після звільнення Старомайорського та Урожайного розширюють плацдарм бойових дій. Мета – витісняти угруповання ворога. Захоплення висот у районі Старомлинівки дає можливість росіянам зараз там утримувати свою артилерію та сили. Якщо зможемо там закріпитися ми - відкриються нові можливості з точки зору зручних висот для ураження ворога.

Бойові дії тривають. Збройні сили намагаються витіснити ворога та утворити ці плацдарми. Інша мета – нанесення ударів по російських військах з метою, щоб вони не могли передислокувати сили на Мелітопольський напрямок.

Потрібно все, що тільки можна. Починаючи від мін і мінометів до додаткових ракет для літаків - таких, як Storm Shadow. Так само потрібні засоби артилерійського ураження - у великій кількості. Принципово потрібно розуміти, що для нас важливо знищувати сили і засоби ворога. У них є захисні лінії, але чим менші у них будуть спроможності для оборони, тим більше у нас можливостей для просування. Оце є дуже важливим завданням, зокрема і у напрямку Роботиного. Ще одне завдання – виявлення слабких місць в обороні ворога.

Стратегічна мета наступальних дій на цьому напрямку – вихід на плацдарм Токмак-Мелітополь, з подальшою реалізацією цілі розсічення російського угруповання військ у цьому так званому сухопутному коридорі від Криму. Наскільки швидко це вийде – зможуть показати тільки бойові дії. Сподіваюся, що це стане можливим. Питання тут наскільки швидко у наших військ вийде знищити лінії оборони противника та їх сили і засоби. І наскільки збільшуватиметься допомога зброєю.

Важко сказати щодо часу, враховуючи, що активна наступальна кампанія може закінчитися восени цього року. А взимку можуть бути інші дії – враження ворога артилерією та ракетами, постійний турбуючий вогонь. Тобто, змога зосередитися не на операціях із залученням важкої техніки та особового складу, натомість – авіації, артилерії та малих груп. Можливо, плани з виходу до моря вже перейдуть на весну. Але я майже впевнений, що це зрештою відбудеться.

Для фронту це стане сильним успіхом. Серйозна воєнна перемога. Тому що звільнити південь для нас стратегічно важливо. Бо ми не допустимо вже повернення туди Росії. Російське угруповання буде затиснуте в Криму, а ми створимо передумови для звільнення самого півострова. Для Росії це означатиме серйозну військову поразку. Вагому програну битву. Однак все ще не поразку.

Станом на сьогодні і на близьку перспективу – підтримка не зменшиться. Але є питання ресурсної спроможності. Заходу дуже важливо включатися активніше у виробництво зброї, як і Україні теж. Війна на виснаження має просту формулу – наявність боєприпасів, сил і ресурсів помножене на швидку логістику. Все це дорівнює запоруці успіху. Якщо ці два елементи будуть наявні, якщо Захід це розумітиме - тоді формула працюватиме.

Але не можна недооцінювати можливості Росії з точки зору її потенціалу для затяжної війни. Також її помічників – Ірану, Північної Кореї, Китаю.

Ніхто не знає, скільки війна триватиме. Але можливо, ця фаза війни триватиме не так довго, як здається. Тому що за цим етапом може прийти якийсь перепочинок і підготовка до наступного. Умовно кажучи, ми звільнимо південь і нам буде не вистачати сил для ривка на сході. Тоді нам буде потрібна пауза. І можливо це призведе до якогось затишшя у бойових діях. Але не до закінчення війни. Бо після паузи йтиме вхід до наступного етапу.

Горизонт оцінки як швидко закінчиться цей етап – до року. У цих часових межах стане все ясно - чи буде припинення вогню та як ми просуватимемося далі. Індикатор – осінь наступного року. Тоді вже буде більше ясності, скільки території вийде визволити, яка буде позиція Заходу і як впливатимуть виборчі кампанії у тих же Штатах. От тоді можна буде говорити про наслідки та подальші дії.

Теоретично, це один зі сценаріїв. Але питання – замороження для чого? Ми повинні використати припинення вогню для накопичення сил і ресурсів для відновлення бойових дій з метою нанесення нищівної поразки ворогові як тільки у нас з'явиться можливість. Замороження – це не є найбільш сприятливий сценарій. Але і його можна використати для того, аби готуватися до майбутніх етапів війни.

На жаль, всі ці історії залишаться. Ми повинні розуміти, що це є у будь-якій війні. Так само ми не можемо змагатися із Росією у мобілізаційному потенціалі. Наша позиція тут не переможна. У нас просто немає стільки людей. Маємо виходити з того, що наша перевага має виходити не тільки з людської сили, а й силами і наявністю зброї. При чому, вона має бути ефективнішою за російську. В цьому наша запорука успіху.

Сподіватися, що Росія буде мобілізовувати ще 500 тисяч, а нам доведеться знайти мільйон людей – не варто. Тут математика не на нашому боці. Але якщо поєднати все із кількістю ефективної зброї і її застосування – то так, це той шлях, яким маємо йти.