Поет і письменник із Харкова 28-річний Ігор Зарудко у семи містах України презентував роман "Якщо твій янгол — Йосипівна". Це друга книга директора харківської книгарні "Є". Герої історії — звичайні люди, які допомагають, вислуховують, дають другий шанс у житті один одному. Такі, як Йосипівна — жінка, яка у генделиках розливає горілку й каву. Її поради врятували не одне життя. Автор вважає, що такі люди є у всіх містах: у барах, на ринках, парках та майданах.
Ігор Зарудко ділиться враженнями від міст.
Зустрічаємося в центрі Харкова. Письменник зарослий, в темних окулярах, всміхається.
- Ви вчасно, бо якраз не зайнятий. Просто ходжу по місту, відпочиваю. Давайте поп'ємо доброї кави. Знаю, куди з вами підемо, - веде в пивний ресторан "Берлін". Замовляє темне пиво, нахвалює, що смачне.
Які емоції отримали від українських міст?
- Спершу був у Полтаві, традиційно квітковій. Затишне приємне, щире місто і хороші творчі люди". Потім був Днєпр – брат Харкова в усьому – схожі люди, розташування. Тільки Харкову пощастило, що до Євро-2012 наше місто причесали. А от Днєпр ні. Київ – завжди величний, наша твердиня, яку маємо захищати. Івано-Франківськ сподобався компактністю, своїми будовами. Місто, зроблене для людей. Львів - наповнений туристами, гарним настроєм. Блукав там з наплічником, злився з туристами. Від Луцьку очікував маленького Львова. Але місцеві кажуть, що їхня влада не сприяє туристичній аурі. Обурений, бо Луцьк заслуговує на туристів. Там є прекрасний замок Любарта, якому заздрять навіть поляки. Рівне жвавіше за Луцьк. Гарний гідропарк, озеро з лебедями й качками. Там же рибалки сидять. Нові ковані споруди. На сорок чотири гривні ситно поїв у кафешці. Соки й й кава там взагалі по п'ять гривень. Ще й двері перед тобою офіціант відкриє.
Мені сподобалось, що у Луцьку перейменували проспект Леніна на проспект Волі. Харківських євромайданівців це надихнуло. Пропонували міській владі перейменувати вулицю Леніна на Леннона. Робили мітинг за участю Сергія Жадана і Юрія Андруховича. Це круто. Але ніхто з міськради не дослухався.
Який зараз Харків?
- Мистецький та індустріальний. Вони реально взаємопов'язані. Індустріальність часто з'являється у творчості харківських митців. Мій улюблений район у Харкові — Полтавський шлях. Там старенькі будівлі, церква, у якій я вінчався. Зберігся будинок-палац бельгійського бізнесмена Шапара, який у 1885 році заснував у Харкові "Фабрику металевих полотен із перфорованого матеріалу". Ходять плітки, що палац промисловець збудував для своєї коханки чи то дружини. Зараз в ньому живуть прості люди. Там збереглись кам'яні сходи, голови жінок висять кам'яні. У нас по місту взагалі багато таких жіночих голів висить з виколупаними очима.
Раз в мене були ну дуже екстримальні читання на даху аварійного Бутусового дома в Харкові. Митці іноді обирають для таких речей цей дім-привид. Будівля була побудована у 1910 році, як житловий будинок і готель. У радянські часи перепланували – став гуртожитком гідро-метеослужби. Первісний вигляд його не зберігся, зате із даху можна побачити пів Харкова. Але його стіни руйнуються на очах, тож раджу туди не лізти.
Багато закладів у Харкові — атмосферні. Паб "Старик Хем" - збирає творчу молодь. Музикантам дають безкоштовно виступати. Біля нього встановлений єдиний пам'ятник Ернесту Хемінгуею в Україні. На день вишиванки всім у вбранні наливають надурняка пиво Хазяї закладу люблять Україну. А всі, хто в Харкові підтримують Україну — автоматично стають моїми друзями. Харків зробив зробив свій вибір — Україну. Назад дороги немає. Люди тут свідомі. Планую написати книгу-подяку харківським ультрас, які захищали харківський Євромайдан від тітушок. Останні розгулювали по місту з холодною зброєю, навіть з мачете. "Йосипівною" хотів відволікти людей від ситуації в країні. Друга Світова подарувала нам Ремарка. Упевнений, що і на нашій війні є свій Ремарк. Він обов'язково повернеться і напише нам про все, що бачив і відчував.
- Як у місті з українською?
Після Помаранчевої революції російськомовні харків'яни стали нормально реагувати на українську. Запам'ятав, як у кіоску з тютюном на звертання рідною мовою продавщицяшепотіла з-під прилавку: "Ющенко – так". У мене ж на другому курсі клацнуло щось всередині - вирішив перейти на українську. Всі продовжували спілкуватися російською. Спочатку говорив суржиком, підкалували. Але працював над собою. Зараз дивую друзів новими для них словами. Сміються, коли презерватив називаю нацюцюрником.
Чи більшає в книгарнях українських перекладів?
- Зараз часто видають українською книги прикольних зарубіжних авторів. Давно мріяв прочитати науково-фантастичну оповідь Деніела Кіза "Квіти для Елджернона", але дочекався, доки вийде рідною мовою. Боже – книга шедевральна! Можна перечитувати й перечитувати. Зараз українські перекладачі працюють на високому рівні, а видавці випускають якісні книги , що не розвалюються. То класно.
Чим ще люди здивували у містах?
У Києві хлопець написав лист позаду моєї книги до дівчини з чудовим ім'ям Марія-Анна. Попросив, щоб я віддав їй книгу на презентації у Львові. Передав їй в руки. Була вражена. Потім написала мені листа з подякою, мовляв, з тим хлопцем перервався зв'язок на три місяці, а зараз вони знову товаришують.
Завжди по закінченні презентацій сідаю на автограф-сесію, поряд кладу примірник книги. Пропоную людям, хто вже читав, написати своє враження про то, як їм книга. Або висловити свої побажання. Дякували, запрошували на шашлики, випити. Просили писати частіше, приїжджати. Мейли свої лишали.
3 
79692
Коментарі