Перед Новим роком у чернігівському дитячому притулку "Надія" побував президент футбольного клубу "Десна", голова наглядової ради "Партнер-банку" Олексій Савченко. Із ним приїхали олімпійська чемпіонка з гімнастики Лілія Подкопаєва та її чоловік Тимофій. Напередодні Савченко перерахував притулку 50 тис. грн. На них почали облаштовувати спортзал. Планують також відремонтувати їдальню.
Після другого сніданку дівчатка збираються в ігровій кімнаті. У групі з ними діти 3–4-х років. Є також дві дорослі групи — для хлопців і дівчат.
14-річна Віка несе Антона, 4 роки. Коли хлопчик помічає чужих, насуплюється й скручується на руках клубочком. Ні з ким не розмовляє.
— Як його привезли, він плакав, усіх боявся. Тепер до нас звик, — майже хором розповідають дівчатка. — Коли гості до нас приїздять, хлопчик теж їх боїться.
За рішенням суду Антона забрали в матері й передали на виховання 74-річному дідусеві. Він живе в Чернігові. Чоловік тяжко захворів. Написав заяву, що не може піклуватися про онука. Тоді його забрали до притулку.
— Антошка, Антошка, пойдьом копать картошку, — дражнять малого. Він повертається і сміється. Але говорити не хоче.
Дівчата розповідають, що Подкопаєва привезла їм цукерки, альбоми, фломастери, олівці. За неї вони вболівали, коли та брала участь у "Танцях із зірками".
— Ліля невисока. Навіть нижча мене, — каже 15-річна Яна. — Коли хоровод водили, я помірялася.
Вихованці притулку мріють поганяти в футбол із гравцями "Десни". Про це вони просили Олексія Савченка. Той пообіцяв улаштувати матч.
Доки розмовляємо, Антон вислизає з рук Віки і біжить гратися машинками. Дівчина переповідає свою історію. У "Надії" вона менше місяця.
— Батьки розлучилися. Три роки я жила з бабусею в селі Халявин. Вона б"є мене. Якось вигнала з дому. Довелося ночувати в сестри. Наступного дня баба прийшла до школи по мене, а я кажу: додому більше не піду.
— Віка вміє робити масаж, — додає вихователька Лілія Шупрудько, 24 роки. — Із дівчатами ми в"яжемо, вишиваємо. Дискотеки є.
Поруч із вихователькою сідає 13-річна Люда з Городнянського району. Каже, що скучає за матір"ю. За місяць та жодного разу не приїхала. Частина волосся дівчини сива.
— Тато бився, — додає Люда. — У мене почки заболіли. Зі школи відвезли в лікарню. Розповіла там, що він сильно б"є. Мама тоді в Гомель до сестри їздила.
За мамою сумують і сестри Аня, 11 років, та Ірина, 13 років. У "Надії" також живе їхній менший брат Славко.
— Мама батька вбила, — кажуть дівчатка. — Спочатку ми в двоюрідної сестри жили в Ковпитах. У нас іще старша сестра є. Вона барменом у Козельці працює. Привозила нам гостинці: апельсини, банани, цукерки.
— Сказали, що не будуть розлучати з сестрою. В один інтернат заберуть, — розповідає 10-річна Катя. Її з сестрою Тетяною, 13 років, привезли з Чернігівського району. — Ми додому не хочемо. Боїмося дядю Льоню. Він на нас з ножами, сокирою кидався. Наш папа помер.
Нині в притулку "Надія" 27 дітей. Тут вони можуть перебувати впродовж трьох місяців.
— Потім їх оформляють в інтернат, прийомні сім"ї, віддають під опіку, — пояснює директор притулку Павло Плотніков, 31 рік. — За 2007 рік було 211 дітей. Є такі, що по кілька разів до нас приходять. Був у нас такий Коля Степанов, так він п"ять разів приходив. Батьки заберуть, він знову до притулку втече. Тепер навчається в інтернаті.
3 
79692
Коментарі