Юнус Ердогду — турецький журналіст, який уже 11 років живе в Україні. Сім років працював у Туркменістані в газеті "Zaman" ("Час"), яка виходила туркменською і турецькою мовами. У 2004 році, коли почалася Помаранчева революція, був перший постійним акредитованим турецьким кореспондентом в Україні. З 2005 по 2016 працював в інформагенстві "Джихан". У 2006 році відкрив турецькомовний новинний портал в Україні Ukrayna Haber: подає новини про Україну в турецькі газети. Зачитується працями турецького філософа-інтелектуала Фетхуллаха Гюлена і Григорія Сковороди. Хоче написати книгу про життя Сковороди турецькою, щоб познайомити з ним свій народ.

- У мене в Україні поки що мовний бар'єр, - пояснює Юнус російською. - Але читати українською можу.

То це вже не бар'єр.

- Друг каже мені: "Ти як пес — розумієш все, а говорити не можеш". Треба вже думати, щоб вивчити українську. Після перевороту в Туреччині 16 липня хід мені на батьківщину вже закритий. Я опозиційний до чинного президента Туреччини Ердогана журналіст. Всі опозиційні журналісти або виїхали з Туреччини або сидять там у в'язницях. Ердоган на цьому не спиняється — розіслав розвідку — журналістів вистежують навіть за кордоном і знищують. Всі мої друзі-журналісти живуть за кордоном.

Ердоган розуміє, що його найбільший ворог — чесні медіа. Він сам влаштував переворот 16 липня. Після перевороту 116 генералів зараз за ґратами як заколотники. Та якби хоч один генерал влаштував переворот, його ніяк не можна було б придушити за 4 години. "Заколотники" ж мали танки, літаки.

Переворот почався о 9 годин вечора, година-пік. Всі люди сидять вдома або їдуть додому з роботи чи з міста. О 20 армія закриває міст через протоку Босфор: два-три танки, три КАМази солдат. Вони самі не знають, навіщо їх вивели. Це переворот проти народу. Якби переворот був справжнім, якби його робила армія, вона в першу чергу заблокувала б не міст через Босфор, а владний квартал, владні установи. Спочатку треба знешкодити президента, премєр-міністра і партії. У нас 550 депутатів. Жодного депутата не захопили. Який генерал організував — імені немає. А переворот є. Хто організував - "Гюлен" - каже влада.

Ердогану в Туреччині протистоїть рух Фетхуллаха Гюлена. Він — філософ, визнаний світом інтелектуал. Цей чоловік написав 114 книг. 18 років живе у Штатах. За весь цей час він лише тричі виходив на вулицю. Живе як в тюрмі. Як він міг організувати переворот?

Зрозуміло, що цей "переворот" був театром самого Ердогана. Щоб мати привід для маштабних утисків і чисток. 200 тисяч осіб уже ув'язнено. Щодня ця цифра зростає: більше 4 тисяч суддів і прокурорів, навіть шкільних вчителів ув'язнили. Ердоган керує Туреччиною 14 років. За рік 7 тисяч журналістів залишилися без роботи — тоді як в Туреччині взагалі 14 тисяч журналістів. 126 журналістів у тюрмах. Навіть в Ірані й Китаї такого немає. Практично будується сталінський режим.

Цей переворот Ердоган влаштував за допомогою Путіна, і це відкинуло Туреччину на 50 років назад. Політичний курс Туреччини різко відвернувся від Європи і став проросійським.

Демократія і свобода слова, яку вимагає Європа, для Ердогана — ніщо.

В Європі, якщо поліція зупиняє машину за правопорушення, вона не дивиться на номер. У Туреччині поліцейський відразу дивиться: якщо це машина члена партії Ердогана, автівку не чіпають.

 

Після перевороту народ повірив Ердогану?

- Проблема в тому що народ Туреччини підтримує Ердогана. Вірить, що він захистив їх і придушив переворот. Цю казку щодня розповідають людям медіа. Пропаганда триває цілодобово. Народ вірить. Але в Ердогана є проблема — світ йому не вірить.

Я бачив коментар одного українця: "Якщо Ердоган такий сильний, хай він піде в Україну і за 4 години зупинить АТО".

У нас був свій Майдан в Гезі у 2013 році. Три місяці влада не могла зупинити протесту ні водометами, ні сльозогінним газом — при тому, що в повстанців не було ні зброї, ні танків — тільки молоді люди сиділи в наметах. А тут бачте, танки "руками позупиняли".

Фетхуллах Гюлен каже, що в усьому світі зараз є три найбільші проблеми. Перша — неосвіченість, невігластво. У Туреччині це велика проблема. Моя мама, туркеня, не вміє читати турецькою, тому що зовсім ніде не вчилася. Навіть підпису поставити не може. У мене велика родина. Тільки 5 з них отримали вищу освіту. Неосвічених людей легко обманути і ними керувати. Тому освіта для Ердогана — ворог.

Друга проблема — бідність. В Туреччині режим тримається на хабарах. Перед виборами купують людей - кого пачками макарон, кого доларами. Часто макаронів достатньо. Гюлен же воює з неграмотністю і бідністю. Ситих людей макаронами не підкупиш. Освічених людей мало чим підкупиш взагалі. Тому що вони знають правду.

Третя проблема — сепаратизм, нетерпимість. Ось що потрібно диктаторам Путіну і Ердогану — щоб мати приводи сварити людей між собою і розв'язувати війни.

У мене в Україні найкращий друг — християнин. Я — мусульманин. Коли ми разом, друг замовляє мені рибу і безалкогольні напої, бо знає, що я не їм свинини і не п'ю алкоголю. Це толерантність. Ми дружимо вже 11 років. Якщо ж розмежовувати - ми турки, а ви слов'яни — це фашизм.

З цими трьома проблемами — неосвіченістю, бідністю і сепаратизмом — має воювати весь світ.

Я двічі чи тричі голосував за Ердогана. Але в той час він казав: ми за Європу і за свободу слова. А потім змінився.

 

Чому Ердоган змінив свій курс?

- Його змінила корупція. Коли прийшов до влади, був бідний. Навіть власної квартири не мав. Орендував помешкання. Я теж орендую житло. Думав — та він такий самий, як я. Зараз йому належить вся Туреччина — крадіжки і хабарі скрізь. З кожного тендера Ердоган отримує 20 відсотків. Феттхуллах Гюлен йому відкрито сказав: ти крадеш. І за це потрапив в опалу. У мусульман крадіжка здавна вважається великим соромом. Злодіям у давнину відрубували руку. Тому за часів Османської імперії можна було спокійно залишати хату не замкненою.

Зараз Ердоган спонсорує тероризм. 10 тисяч КАМазів зі зброєю відправив в ІДІЛ. Ці вантажівки зі зброєю називає гуманітарним конвоєм, гуманітарною допомогою народу Сирії. Те саме робить Росія на Сході України. ІДІЛ постачає в Туреччину нафту, а Ердоган шле їм зброю. Хороший бізнес.

Зараз Ердоган називає Путіна своїм другом, вибачився за збитий торік російський літак.

- Коли торік Туреччина збила російський літак, Ердоган сказав: "Я ніколи не прошу пробачення". Цього року попросив пробачення. Коли турки збили російський літак, турецький народ плескав у долоні: "Ура, Ердоган — герой". А коли Ердоган вибачився перед Росією, пояснив людям, що зробив це заради того, щоб Туреччина не втратила російських туристів. Народ знову плескав у долоні: "Слава Богу! Будуть туристи! Ердоган знову молодець!" Народ не має позиції. Він просто слухає, що каже президент.

Ердогану потрібна Росія, бо там зручно вільно займатися корупцією. Росія — зручна країна для злочинних оборудок.

Як ситуація розвиватиметься далі?

- У нас парламентська система. Ердоган хоче змінювати конституцію і створювати президентську систему правління. Але ця президентська система не така, як у США. Це просто система диктатури, за прикладом ленінської, сталінської і гітлерівської.

16 січня 2014 року в Україні Янукович уже намагався видавати закони, подібні до тих, що діють зараз в Туреччині. Ердоган прийняв точнісінько такі самі закони. Хочуть закрити Ютуб, Твіттер, Фейсбук.

 

В Україні народ піднявся. В Туреччині народ не розуміє, що його дурять?

- Людей, які могли б повстати проти Ердогана, в країні не залишилося. Ні опозиційних партій, ні журналістів.

Коли ви переїхали з Туреччини в Україну?

- В 2005 році. Під час Помаранчевої революції я працював як туркменський журналіст. Мене направили на роботу в Україну. Це не було моїм власним рішенням. Сказали, що треба їхати, значить, мусиш їхати. Збирався швидко: в середу мені сказали, що треба їхати, а в суботу я вже працював в Україні. І якщо в Ашхабаді в редакції "Zaman" працювали 25 осіб, то в Україні я був тут єдиним турецьким журналістом.

В Туркменістані мені було жити зручно — тому що одна релігія, схожа на мою, мова і культура. В Україні було все нове.

Що вразило?

- Холод, що особливо дошкуляв після турменської спеки, і багато собак. Собаки мене не люблять, - сміється Юнус. - Тільки бачать, починають гавкати, як на кота. Я раз дав їм рибу. Вони їсти не стали. Так ми і не подружилися. Я звик годувати рибою котів. Бо в Туреччині собак немає, зате котів багато.

Деякі українські назви — такі самі, як турецькі, але означають інше. Наприклад, кавуном в Туреччині називають диню, а "арбузом" — кавун. Я в київському Сільпо дивлюся - "кавун" - відразу подумав, що це диня. А ціна дешевша, ніж за диню в Туреччині в кілька разів. Думаю: українці не розуміють що продають. Я набрав тих динь, думаючи що це дешевий "кавун". А потім подивився на чек — та вони ж дорогі.

Української мови досі не знаю. Пишу турецькою, дружина перекладає.

У дружини намішано крові — української, російської, кримськотатарської. Коли їхав в Україну, мені казали, що через красивих українок про родину забуду. Але ні. Місяць я орендував тут квартиру сам. Потім забрав до себе сім'ю.

Всі традиції були для мене новими. У той час президентом був Ющенко. Він сильно доклався до вшанування жертв голодомору. Я писав статті і знімав відеосюжети про голодомор. Коли я відправив у своє агенство в Туреччину ці матеріали, там відмовлялися їх публікувати. Тому що Туреччина офіційно досі не визнає голодомору в Україні. Я все-одно опублікував. Після цього в Туреччині знали правду про голодомор в Україні тільки з моїх новин. Більше ніхто там про це не писав.

Ердоган будучи з офіційним візитом в Україні поклав квіти до памятника жертвам голодомору. Мене моє агенство попросило про це не писати. Я написав. Ердоган веде подвійну гру. Будь же чесним: якщо ти не визнаєш — відкрито скажи про це, а то кладе квіти до памятника голодомору, а потім забороняє своїм журналістам про це писати.

Я живу з українцями, у мене три дочки народилися на цій землі. Маленька дочка співає "Ще не вмерла Україна". Мене не цікавить відношення до цього Росії. Як український народ думає, так думаю і я.

 

Коли ви їхали сюди 11 років тому, знали, що залишитеся надовго?

- Зовсім ні. Я думав, що за рік повернуся в Туреччину. Тому і не вчив української. Так минав рік за роком. А тепер повертатися в Туреччину не хочу. Демократії там не залишилося. Дому немає вже. Нема куди вертатися. Виходить, що Путін окупував не тільки Крим, а й Туреччину. Ердоган там — клон Путіна.

Коли тут був режим Януковича, у вас не було думки виїхати?

- Найкращі відносини Туреччини і України були за Януковича. Тому що Янукович і Ердоган — одного поля ягоди. Обоє пропутінські. Зараз Туреччина намагається не зіпсувати стосунки з Україною, тому що ми сусіди по Чорному морю. Нам потрібен мир — це економічно вигідно обом країнам. Переворот — це наша внутрішня проблема. На Україні вона не повинна ніяк позначатися.

Вашим родичам у Туреччині погрожували?

- Мої всі родичі підтримують Ердогана. Я перестав з ними спілкуватися. Вони мені кажуть: "Якщо повернешся, ми самі тебе видамо". Бояться, бо працюють в державних структурах. Опозиціонер для них все одно що терорист. Навіть сестра не вірила мені. Я вісім годин їй пояснював ситуацію — не розуміє.

Вони думають — я проти Туреччини. Вважають, що зараз Туреччина розвинута країна, бо будує аеропорт і мости. Та що з того, що будується міст? Он через Дніпро скільки мостів. Але українці платять за літр бензину менше долара, турки — два.

Є за що, на вашу думку, критикувати нинішню українську владу?

- Критикувати її можуть тільки ті, хто її обирали. В Туреччині проблема яка — народ дає голос за владу, а критикувати її не може. А українці можуть і виходять з протестами на вулицю. Це добре. Хоч і не зовсім. Тому що вулиця — це провокації. Сто людей розстріляли на Майдані. Хто стріляв? Хто дав наказ? Я щодня був на майдані. Снайпер біля консерваторії мені лазером світив на груди — цілився. Що це за людина, яка серед мирного міста направляє на іншу людину зброю?

Тому вуличні протести — це завжди небезпечно. Проблему завжди треба вирішувати на рівні виборчої скриньки. Якби українці потерпіли Януковича до чергових президентських виборів — не було б цих смертей. А Крим і Донецьк з Луганськом лишилися б українськими.

Але тоді сфальсифікували б і нові вибори.

- Якби в державі були сильні медіа — не змогли б.

У Туреччині в день виборів по закінченню голосування о 20 вечора вирубили світло в 41 області — це половина територій. За цей час на дільниці підсунули інші скриньки з іншими бюлетенями. Коли їх голоси рахували при свічках — там у кожному бюлетені була позначка за Ердогана.

Біля кожної скриньки для голосування можна було б поставити одного кореспонлента. І хай буде два бюлетені — один в скриньку, другий - на руки журналісту. Як тоді можна фальсифікувати вибори? Є, наприклад, 30 тисяч скриньок для голосування. 30 тисяч волонтерів і спостерігачів журналістів повинні бути біля них.

Найголовніше — свобода медіа. Українці повинні підтримувати свої вільні медіа. Скільки ваш журнал коштує? 19 гривень? Це ніщо. Уже один папір чого вартий. Якщо українці не підтримуватимуть медіа, нічого в Україні не зміниться. Треба підтримувати гривнею тих, хто пише правду. Не 19 — 100, 500. Хто скільки може. Тоді медіа будуть сильними.

В Туреччині медіа не залишилося. І ми втратили країну.

Без вільних медіа немає звідки отримувати правдиву інформацію. І це породжує страх. Я можу жити без хліба, але не можу жити без свободи слова.

Світ хворий егоїзмом. Путін — егоїст. Ердоган — егоїст: все моє, все моє. Всі власті воюють з філософами, альтруїстами.

 

Люблю Григорія Сковороду. Він навіть обличчям трохи на Фетхуллаха Гюлена схожий - філософ. Хочу написати турецькою роман про життя Сковороди. Тому що наш народ не знає Сковороди, і ми багато втрачаємо.

На надгробнику Сковороди пишуть "Світ ловив мене, та не спіймав". Якщо українці зрозуміють ці слова, їм нічого більше не бракуватиме. Але зараз світ ловить український народ: кріслами, грошима, страхом, жінками, джипами, квартирами. І українського народу вже й не залишилося.

Народ якраз джипів і хороших квартир не має.

- Тоді його ловлять страхом. Коли є страх — людина боїться слово сказати і мириться з тим що голодна. Грошей немає, крісла немає. Зато страх є. Страх її зловив.

Українці — хуторяни в душі?

- Так. І це причина того, що відділився Донецьк і Крим. Ви словами кажете "Крим наш". Звісно що ваш. Його ще київські князі розбудовували. Турки аж потім прийшли.

Якщо в сусіда хата горить, значить на черзі — твоя. Якщо гасиш хату сусіда, значить, убезпечуєш від вогню свою. Треба думати, як пожежники.

Сирія теж наша хата, Туреччина теж наша хата, Афганістан теж наша хата. Коли світ стане нашою хатою, тоді життя буди мирне і вільне.

Яка буде Росія без Путіна?

- Якщо б зараз в Росії забрати Путіна, вона вся розсиплеться — невідомо, що з нею буде. Якщо в Німеччині не буде Меркель — прийде новий політик, і держава не розпадеться. Тому що в Німеччині є своя система. Після Обами в Америці система не змінюється, змінюються люди. Вони не граються з системою, не змінюють конституцію. Система їде рівно. А тут — змінюють виборчий закон під себе. Це не держава.

Після Путіна мені не ясно, що буде з Росією. Велика країна. Системи ніякої. Тільки цар. Найімовірніше, вона розпадеться. Не тільки Крим повернеться. Також Татарстан, Башкидія, Якутськ можуть повернутися в свої країни.

Землю дав Бог. Я зараз живу в Україні — як в Туреччині, як вдома. Якщо українці живуть в Криму, як в Україні, — це одне, якщо як в Росії — це погано.

Юнус витягує з візитниці посвідчення журналіста і картки акредитації різних років. Серед них - посвідчення журналіста під час референдуму в Криму у березні 2014-го року.

- Я цілий місяць там був. Дуже важкий то був час. Коли повернувся в Україну — наче в іншу країну потрапив. Було так боляче втрачати Крим — ніби відрізали якусь частину від живого тіла, з м'ясом. Бачив, з яким болем українські солдати згортали прапор і їхали звідти. А були й такі, що свій прапор, який вчора поважали, після референдуму стали паплюжити. Хіба це люди? Монстри.

Я, неукраїнець, якщо їв український хліб, як я можу не поважати український прапор? У нас, турків, є приказка: "Одна чашка кави — сорок років вірності". Людина без вірності — не людина.

 

Мусульманину в Україні комфортно?

- Навіть більше ніж в Туреччині. Там я не розумію — люди вірять по-справжньому чи вони просто словам вірять. Люди моляться, а брешуть і крадуть. В Туреччині ідеш у мечеть — там всі про Ердогана говорять і Ердогана хвалять. Як можна там зручно читати намаз? Всі мечеті підтримують Ердогана.

Тут зручно, тому що українці толерантні. Якщо я йду в мечеть — вони не заважають мені молитися. Якщо християнин в Туреччині читатиме молитву, не знаю, як люди зреагують. А тут я читав намаз навіть на стадіоні Динамо — жодна людина мені слова наперекір не сказала. В Туреччині не те що з іновірцями ворогують — ворогують навіть сунніти із шиїтами в межах нашої однієї релігії. Хоча і ті, і ті мусульмани.

- Третя Світова вже практично триває, - замислюється Юнус. - Миру довго ще не буде. Ці процеси у світі — років на 15. Іде війна за ресурси. Ви знаєте, що в Туреччині найбільші у світі родовища бору? Не нафта зараз стає цінністю, а бор, бо без нього жоден ґаджет не працюватиме. Бор зараз з Туреччини незаконно вивозять під виглядом мармуру. А в Україні величезні поклади літію. Його незаконно вивозять під виглядом чорнозему. Великі корпорації роблять бізнес на цьому. Саме за ці ресурси йде війна.

×