Інженер Гаррі Левін заявив, що упритул наблизився до розкриття таємниці Стоунхенджа. Вона полягає в тому, що за відсутності залізниць, підйомних кранів і розвиненою централізованої рабовласницької економіки носії місцевої неолітичної культури могли здійснювати неблизьку транспортування багатотонних кам'яних брил. А потім ставили одну на іншу.

Він вважає, що камені огорталися якоюсь структурою, сплетеною з лози, після чого їх можна було котити.

"Контейнер" сплітався з пагонів верби та вільхи. Для кращої прокатки зазори між ним і нерівною поверхнею каменю заповнювалися тонкими гілками. Підсумкову конструкцію могли порівняно легко котити чотири або п'ять чоловіків.

Принцип дії той же, що у автомобільних шин. "Контейнер" гнеться - навантаження розподіляється.

Левін також з'ясував, що така упаковка могла плавати, що вирішувало проблему переправи через водойми. Крім того, камені можна було сплавляти по річках. Плетені вироби і конструкції епохи неоліту досить часто трапляються археологам у Велій Британії.

Левіну вдалося успішно продемонструвати життєздатність своєї версії на прикладі однотонного каменю. "Контейнер" для нього він сплів сам. Камінь, гідний Стоунхенджа, він планує покатати в наступний день сонячного сонцестояння.

Джордж Оутс з компанії Expedition Engineering, яка спроектувала олімпійський велодром і міст Тисячоліття в Лондоні, рекомендує ставити на успіх експерименту. Принаймні з фізичного боку все чітко.

Нагадаємо, раніше висувалася "підшипникова" версія будівництва Стоунхенджа.

Компьюлента

×