Слабошпицький: Найважче те, що деякі люди зникли, ніби їх і не було

Письменник і літературознавець Михайло Слабошпицький розповів у інтерв'ю, як став песимістом і фаталістом.

"Колись я був обережним оптимістом. Тепер я обережний песиміст і фаталіст. Все визначено в нашому житті. Людина народжується, щоб померти. Перший крок - крок до смерті. Ріка тече, а ми летимо в човні до фатального кінця. Але Бог дав нам весла. Ми можемо веслувати, щоб достроково нас не розбило об скелі. Коли хорониш рідних і друзів, неминуче приходиш до думки про Бога і смерть. Приїжджаю в рідне село і бачу фотографії на кладовищі, розумію, що мене оточують обличчя мого дитинства", - каже він.

На думку Слабошпицького, багатьох письменників починають забувати.
"Часто сняться друзі, яких немає. Очевидно є якийсь незрозумілий зв'язок. Треба поставити свічку за упокій.
В житті так сталося, що всі мої друзі були старшими: і Земляк, і Тютюнник, і Кудієвський. Найважче те, що деякі люди зникли, ніби їх і не було.

У "Літературну Україну" мене привів саме Василь Земляк. Здав на руки Павлу Загребельному. Діти Загребельного раніше читали мої літературні фейлетони. Він каже: "Давай заввідділом критики". А в мене ж імені немає на всю Україну. Загребельний тоді попередив, що як не зроблю ім'я за два роки, звільнить", - пригадує Слабошпицький.

Інтерв'ю з письменником можна прочитати у свіжому числі журналу "Країна" за 6 січня.

×