Скандал в Міноборони і найгірший міністр: Артур Переверзєв про проблеми у відомстві

Проблему з завищеними цінами продуктів для армії давно вирішили. Запровадили каталог із цінами ще під час давніших реформ. Усе купували через електронну систему публічних держзакупівель Prozorro. Там були проблеми, але про такого формату скандали не чув.

Однією з причин цього скандалу стала відсутність прозорості під час закупівель продуктів, введена з початком вторгнення. Причина корупції - брак публічності та звітності перед суспільством.

Коли розпочалося вторгнення, всі вимоги до публічних прозорих закупівель були тимчасово призупинені на період воєнного стану. У цьому була логіка під час перших місяців, коли все було важко діставати, усе балансувало на межі.

Проте зараз, на порозі року війни, ситуація змінилася. Усі адаптувалися. Бізнес працює. Ті, хто можуть виробляти та поставляти необхідні речі, роблять це. Не залишилося технічних моментів, чому компанії не можуть брати участі у закупівлях через Prozorro.

Залишилися суто регуляторні обмеження. Слід почати публікувати звіти щодо закупівель. Де будуть вказувати ціни та інші важливі для суспільства речі, але приховають місця дислокації підрозділів. Щоб ця чутлива інформація не потрапила до ворога. Сенсу засекречувати ціни на продукти немає.

Один із перших наслідків – депутати розпочали роботу над законопроєктом, який поверне звітування в проведення закупівель. Він уже пройшов перше читання. Там уточнюють моменти щодо закупівлі продовольства, речового майна, паливно-мастильних матеріалів та озброєння.

Попри те, що я прихильник мінімальної секретності в закупівлі озброєнь в воєнний час із різних країн, тут існують ризики. Зараз немає критичної потреби все відкривати. Слід попрацювати над тим, щоб коли виграємо війну, тоді можна було зробити в цьому напрямку наступний крок до відкритості.

Другий наслідок – виникли розмови, що варто не лише повертати звітування, але саму систему Prozorro до роботи. Із багатьох причин з початку вторгнення її не використовували. Одна з них - пришвидшення закупівель. Уникнення тендерів задля пришвидшення процесів - це добре. Але відсутність звітності завжди несе ризики. Не лише корупційні. Швидко виконують роботи, але не дотримують процедур, що призводить до погіршення якості товарів і послуг. Відтак контракти не виконують або компанії від них потім відмовляються, їх слід знову укладати. А це ще більше затягування.

Тож пора повертати Prozorro. Можливо, не в повній мірі як було до вторгнення. Але варто адаптувати певні спрощені процедури до умов воєнного стану. Ще не зрозуміло, як саме це зроблять. Тривають дискусії, але технічно таке можливо, політична воля є. Це не зашкодить швидкості та безперервності постачань.

Третій наслідок – запуск антикорупційної ради при Міністерстві оборони задля уникнення подібних скандалів у майбутньому. Вирішують, як має функціонувати, що робити, які матиме повноваження.

Серед поганих наслідків - репутаційні втрати.

Як військовослужбовець знаю, що харчування в армії сьогодні хороше. Скарг на неякісну їжу немає. Цю проблему вирішили в 2015-2016 роках.

Дивний аргумент. Уже кілька разів у ЗМІ озвучували чисельність армії – понад 700 тис. Раніше цього року в мас-медіа писали про понад мільйон. Це як рахувати стадо корів по копитах, щоб потім розділити на чотири, замість того, щоб порахувати по головах.

Небезпечно повідомляти про місця поставок. Воно може стати для ворога мішенню. Із цим вже були проблеми, адже їжу треба поставити у велику кількість місць, а це логістика, яка має бути засекречена. Це ускладнює процес. Проте проблем із постачанням через це немає. Усі продукти привозять. Виходи з ситуації знайшли.

Для суспільства важливо знати: що купили, скільки, чи воно вчасно доставлене до військових. Чи виконують укладені контракти і як.

З одного боку, міністр не може за все відповідати. Проте в Міністерстві оборони управлінці мають схильність до мікроменеджменту. Не збудована нормальна система делегування повноважень, де б кожен знав, чим має займатися, за що відповідати. Оскільки такого немає, часто виникають схожі проблеми, коли низка заступників мають втручатися в конкретні справи. Хтось не впорався, хтось не розібрався, а хтось займався корупцією. Проте кінцеві рішення часто приймає міністр, бо без його підпису не проходять більшість документів, які йдуть назовні. Відтак, зрештою, провина на ньому. З іншої сторони, він не може відповідати за все, тому його провини в цьому немає.

Питання тут: як добирали заступників, чи знав міністр про зловживання? Доказів цьому наразі немає.

Суб'єктивно вважаю, що це, як мінімум, не єдина причина.

Насампернд, тут не питання до самого Кирила Буданова. Справа в тому, що змінювати закони під одну конкретну людину – неправильно. У нас є такий досвід в Україні. Він поганий. Якщо прагнемо інтегруватися в західні структури, так робити не слід. Бо закони - не іграшка, щоб ними гратися.

Важливо, що закон, про який йдеться, про національну безпеку та оборону, його довго розробляли з західними партнерами. Там прописано, яким повинен бути цивільний контроль за Міністерством оборони, як система військового управління має відходити від радянського спадку. Ми відійшли. Відбулася культурна та системна зміна. Змінювати зараз закон назад – помилка.

Друге, ми дотримуємося концепції демократичного контролю над військовою сферою, бо це один із базових принципів НАТО. Це досвід із історії блоку, його цінностей.

Якщо згадаємо, коли міністром оборони був Степан Полторак у 2014-2019 роках, він був єдиним військовим на цій посаді. Це формувало негативне ставлення в Альянсі до нас як країни, яка не розібралася, як функціонує демократичне суспільство.

У нас був складний перехід від авторитаризму до демократії. Є демократичний уряд, обраний парламент. А є військові. Вони мають гарантувати безпеку держави. Це люди зі спеціальними професіями, психологією, яка покликана виконувати відповідні завдання. Вони працюють в складній і дуже ризикованій сфері. Їхні життя в небезпеці. Але саме для цього їх тренували. Це частина силової функції держави. Ці люди навчені вирішувати проблеми у відповідний для себе спосіб.

Якщо міністр є генералом або зі ще вищим військовим званням, то уявляєте ставлення до нього підлеглих військових? Йому ніколи не скажуть про проблеми. Це досі залишається для нас поганим культурним спадком із радянської армії. Дуже часто навіть цивільним міністрам підлеглі бояться говорити правду про проблеми. Щодо генерала, не буде зворотного зв'язку. Ефективне управління будується, зокрема, на зв'язках в обидві сторони.

Цивільний міністр – один із запобіжників проти військових переворотів. Для нас в Україні військова хунта, може, дивно звучати, але такі історії були в країнах НАТО – в Греції, в Туреччині. Тому потрібен цивільний контроль.

Ще один важливий момент – переривання зав'язків. Військовий на найвищих званнях збудував там кар'єру, має товаришів, своєрідну культуру взаємодії. Армія цілком відрізняється від цивільного суспільства. Один із запобіжників в цивільній посаді в тому, щоб не тягнути ці зв'язки. Тому навіть для колишнього військового має минути певний термін після завершення його служби в армії – п'ять чи десять років, щоб ті зв'язки втратили силу. Щоб людина не мала небажаних зобов'язань, прихильностей. Щоб була максимально неупередженою до всієї військової організації.

Ще один важливий момент – у військовому середовищі політики не має бути. Бракувало нам ще політичних баталій в армії. Саме військо має триматися осторонь політики – воно не бере участі в протестах і не блокує їх. А міністр – політична посада. Вона часто пов'язана з партією. Коли цим займуться військові на високих посадах, це може бути причиною залучення їх до політичних конфліктів. Відтак зламається принцип їх неупередженості та рівновіддаленості. Втратиться довіра до військових, якщо ті почнуть займатися політикою. Це важливо. Особливо для України з нашою політичною турбулентністю. Не можна переступати цих ліній, виправдовуючи все війною.

Я так і не зрозумів жодної переваги, які може дати військовий як міністр оборони чи заступник. Навіть зараз, під час війни. Тому на цій посаді має бути цивільна людина, яка має необхідні знання та вміння.

Нівелювати всі аргументи, коли ми вже однією ногою де-факто в НАТО, не варто. Це суперечить всім принципам роботи в Альянсі, куди прямуємо.

Навряд перспективи поставок зброї опинилися під серйозним ризиком через скандал. Щодо того, чи це очистило міністерство, то для оцінки існують певні маркери. Коли був міністром оборони Андрій Таран у 2020-2021 роках, він зробив багато шкоди. Для управління, внутрішнього аудиту. Чи відновили ці процеси, позбавили їх ризиків корупції, не знаю. Але шкоди внутрішнім механізмам запобігання корупції завдали ще перед вторгненням.

Взаємодія з громадськістю та зворотній зв'язок - важливі для подолання корупції та побудови ефективного управління. Тоді ззовні можна вирішити проблеми, а не закриватися, не консервувати їх. Як тільки урядове відомство закривається від зовнішнього впливу, наражає себе на значно більше ризиків, на неналежне управління.

Навіть, якщо б у наших західних партнерів були докази покривання найвищою владою корупції в міністерстві, сумніваюся, що вони б нас зараз "кинули" напризволяще. А таких доказів поки немає.

Звинувачення в корупції та скандали погіршують фон, можуть вплинути на чиїсь рішення, змінити думку тих, хто сумнівається, терміни та швидкість поставок. Це може коштувати життя військових.

Багато речей ще слід зробити, щоб могли "перетравити" нові та складні системи озброєння – його управління, розташування, навчання, інфраструктуру, логістику. Усе тягне за собою додаткові міжнародні закупівлі, вивчення специфічного світового ринку.

Так. Буде більше залучення громадськості, що теж добре. Досить тривалий час після призначення міністром Тарана відомство стало закритим від громадськості. Тому теперішні наслідки позитивні. Скандал пішов радше на користь, ніж на шкоду. Так часто буває, що з поганої ситуації можна витягнути добрі наслідки.