"Росія перестане фігурувати як агресор" - українська делегація в Мінську домовилася про переговори за участю бойовиків

2

У Мінську домовилися створити "майданчик для прямого обговорення двома сторонами конфлікту тем, які потребують врегулювання". Керівник Офісу президента Андрій Єрмак і другий український президент України Леонід Кучма погодилися шукати рішення, як завершити війну на Донбасі, з представниками терористичних Л/ДНР. Протокол засідання Тристоронньої контактної групи оприлюднили ЗМІ.

- Узгодили спільний наддержавний орган управління Україною, який працюватиме в Мінську. До нього входять по 10 представників України і 10 представників так званих Л/ДНР , а також Франція, Німеччина, ОБСЄ і Росія будуть мати дорадчий голос. Цей орган буде напрацьовувати рекомендації до рішень, які повинна буде ухвалювати Україна, - пояснює Gazeta.ua політолог Михайло Басараб, 42 роки.

Говоримо про суть рішення, вигоду Росії, ймовірну реакцію західних партнерів та наслідки від ситуації для українців.

Що означає запровадження цієї Консультативної ради?

- Рішення цього органу будуть мати рекомендаційний характер, але сама згода української делегації на таку пропозицію є неприпустимою і суперечить національним інтересам. Також міжнародному праву і історичним фактам. Ця домовленість посилює тезу про внутрішньоукраїнський конфлікт. Про те, що на Донбасі відбувається збройна агресія не Росії проти України, а між Україною і якимись повсталими республіками. Погодившись на це, Україна фактично допомагає Росії позбутися відповідальності за цю агресію проти України, перекласти всю відповідальність на Україну і при тому наділити себе статусом наглядача за процесом вирішення проблеми. Немає жодного сумніву, що ініціатива належить Росії. Основна ціль - вивести Росію зі статусу учасника збройного протистояння на Донбасі.

Участь у цьому закріплює визнання Україною внутрішнього конфлікту і давнє кремлівське кліше, що шлях до вирішення цього конфлікту лежить лише через внутрішньоукраїнський діалог.

Як ця платформа співіснуватиме зі встановленим нормандським форматом врегулюванням тих самих проблем?

- Підписане в Мінську - це спроба перенести нормандський формат на інший переговорний майданчик. Таким чином ця Консультативна рада повинна буде з часом собою повністю замінити нормандську зустріч, оскільки залучає всіх її учасників плюс ОБСЄ і представників самопроголошених республік. Такий формат дещо змінює статус учасників переговорного процесу: Німеччина, Франція і Росія нібито відводяться вбік. Основне переговорне навантаження лягає на Україну і представників республік. В цьому полягає хитрий фінт російської дипломатії - створити стратегічну проблему збройною агресією та окупацією. Далі нав'язати учасникам переговорного процесу довгий і складний шлях вирішення цієї проблеми малими кроками. Усе, аби занурившись у тисячі деталей переговорного процесу, його учасники втратили його стратегічне бачення - хто агресор і хто має понести відповідальність.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Точно не відбудеться: нормандський саміт відклали в довгу шухляду

Що втрачає Україна в такому разі?

- Ідучи під егідою Тристоронньої контактної групи в Мінську і надаючи цьому майданчику додаткових повноважень, Україна віддаляє момент деокупації Криму і додатково легітимізує Мінські домовленості. Давно зрозуміло, що останні вигадані Кремлем для того, щоб утвердити позицію громадянської війни. Такий підхід віддаляє від вирішення проблеми Донбасу і Криму. У Мінську про Крим не йшлося і йтися не буде. Порошенка втягли в попередні домовленості. Але маємо справу з виходом цього абсурду на новий етап.
Це, фактично, "джентльменські домовленості". Рішення про створення Консультативної ради, якщо його не ратифікує Верховна Рада, і власне рішення цієї ради не будуть мати статусу міжнародних зобов'язань України. Україна зможе в будь-який момент відмовитися. Але сутнісно і Мінські домовленості не мали такого статусу, проте досі пожинаємо плоди.

Яку позицію, найімовірніше, займуть західні партнери?

- Остаточно документ про створення такої платформи готуються ухвалити 25 березня. Мають ще погодити з ОБСЄ і рештою учасників процесу. Росіяни вибрали дуже вдалий час - економічна криза, індекси на фондових ринках падають, коронавірус, сирійські біженці на кордоні Туреччини з Грецією. Європа в шоці, а тут її лідерам підкидають пропозицію вирішення однієї з проблем. До того ж на неї вже погодилась Україна. Чому б тоді президенту Франції і канцлеру Німеччини на це не піти?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В'ятрович написав на Кучму і Єрмака заяви в СБУ, НАБУ і ДБР

Як розвиватимуться події далі?

- Ніяких швидких рішень там не ухвалять. ЛНР і ДНР будуть вимагати завжди більшого, ніж те, на що готовий Зеленський з Єрмаком. І ця Консультативна рада стане генератором постійного хаосу, нівелювання авторитету України на міжнародній арені і недовіри у суспільстві.
Росія не має наміру миритися з Зеленським. Не хоче робити з нього президента, який на білому коні привезе Україні мир.

Спершу цей майданчик займеться обговоренням деталей. Незчуємося, як за кілька місяців Росія остаточно перестане фігурувати в загальному дискурсі як агресор, окупант. Відійде на задній план і остаточно набуде статусу спостерігача. А Україна втоне у переговорному процесі з Л/ДНР із непередбачуваними наслідками. Війна триватиме. Зеленський буде демонструвати неспроможність вирішити конфлікт. З ним не будуть зустрічатися лідери "нормандської четвірки". Це вдарить по його статусу, рейтингу, збурить українське суспільство. Це шлях до справжнього громадянського протистояння. А це те, чого прагне Росія.

Чому українська влада погоджується на це?

- Зеленський - недосвідчений політик. Вихований у радянському дусі, що українці з росіянами - братні народи. В його світоглядній матриці не вкладається словосполучення "Росія - ворог". Не розглядає, що Росія зацікавлена в нищенні українського народу і Зеленського як політика. Крім того, в його оточенні можуть бути люди, які свідомо працюють в інтересах Росії. Тому для президента можуть бути прийнятні такі рішення.

Можна розглядати ще дві версії такої піддатливості Зеленського до капітуляції перед Росії. Друге - особиста фінансова залежність від Росії або найближчого оточення. Це спільний бізнес, кредити тощо. Третє пояснення - наявність компромату в РФ на Зеленського. Спецслужби використовують такий інструментарій для впливу на політиків, селебриті, відомих людей, щоб потім їх змушувати до співпраці. Зважаючи на те, що в Зеленського бізнес і кар'єра були дуже тісно пов'язані з Росією, очевидно, перебував в різних компаніях і ситуаціях.

Як має реагувати зараз громадянське суспільство?

- Стратегічне завдання - не допустити ухвалення відповідних рішень українським парламентом, президентом та урядом. Маємо досвід використання законного права на протест, коли влада ставала на відверто зрадницький шлях. Треба виходити на мирні акції протесту. Недостатньо обурюватися лише в соцмережах або за столом у компанії родичів і друзів.
Часто президент апелює до соціології, що українці хочуть миру. Це маніпуляція. Усі погоджуємося, що українці хочуть миру. Але треба розуміти, в який спосіб. Соціологи дають і на це відповідь. Якщо проаналізуємо ці дані, то абсолютна більшість громадян не підтримують капітуляції.

У столиці та інших містах громадські рухи неодноразово проводили акції. Коли збирається 20-25 тисяч осіб, це вражає. Але все одно дає підстави таким, як Сівохо і подібним говорити, що спротив діям влади чинить войовнича меншість. Маємо показувати, що нас - більшість.

У домовленостях ідеться про політичне врегулювання, а ніяк не припинення вогню на Донбасі. На період цих рішень буде затишшя чи, навпаки, Росія може активізувати бойовиків?

- У цьому полягає лукава хитрість переговорного процесу з 2014 року. Навіть у попередніх Мінських домовленостях першим пунктом є питання припинення вогню. Але цього Росія не дотримувалась і дотримуватись не буде, оскільки застосовує ескалацію конфлікту як примус до поступливості України і західних колег.

Є два принципово різних підходи. Росія пропонує політичне врегулювання, незважаючи на обстріли мирних територій і переслідування жителів, загибель українських військових, наявність полонених і застосувань тортур до них.

Україна повинна вимагати іншого підходу. Політичне врегулювання повинне не розпочинати завершення війни, а бути фінальним етапом можливих домовленостей із Росією. Спочатку мають припинити вогонь. Далі вивести війська за межі України. Дати можливість Україні поновити контроль над кордоном, відшкодувати збитки за окупацію. Тоді можна обговорювати питання політичного врегулювання. Вибори на цих територіях та інше - внутрішні проблеми України, які вирішуватиме без посередництва Росії.

×