"Росіяни кидають на штурми зеків. Ними замінили "вагнерів" – командир батальйону "Свобода"

Тактика росіян постійно вдосконалюється. Вони роблять ставки на свої переваги, зокрема на кількість снарядів, стволів, танків, які активно застосовують. Упор на важкій артилерії, танках. Постійно обстрілюють позиції. Але наші бійці активно спалювали ворожу техніку. Коли росіяни не досягли успіху, стали готувати десант і штурмові групи. Використовували броньовані машини-камікадзе, начинені вибухівкою.

Зараз спостерігається певний прогрес у їхніх діях. Системно отримують дрони і дуже активно їх застосовують. Кількість дронів зростатиме. Це ускладнює нашу роботу, бо в нас немає багато РЕБів для прикриття піхоти. Потрібно нарощувати системи захисту. Росіяни активно розвиваються. Цей міф, що ми воюємо тільки з чмонями і п'яними зеками, – дуже шкідливий. Насправді маємо справу з деградованою в ідеологічному плані, але добре озброєною армією. Постійно відбуваються зіткнення. Росіяни маневрують, знають свої переваги і дуже активно ними користуються.

На ділянці, де ми стояли, росіяни перейшли до оборони. Однак вони все одно накривають артою та активно вивчають наші можливості. У росіян багато РЕБ-систем, але попри це наші оператори дронів діють дуже ефективно – набралися досвіду, мають мотивацію і натхнення.

Коли йде танковий штурм – це не просто їдуть танки. Спочатку постійно літають "Орлани", які виявляють наші позиції, потім відбувається кілька пробних штурмів, під час яких виявляють наші протитанкові можливості. Коли йде ударний штурм, то всі наші позиції криють Гради, міномети, важка артилерія. Протитанкісту треба ризикнути життям, вийти на оперативний простір, знайти сектор ураження і під шквальним вогнем зробити пуск ракети. І так знищити танк. Це дуже важко і небезпечно. У нас у такому бою загинув побратим.

Насправді у росіян і на початках була не лише нова техніка. Вони її комбінують. Під час масових наступів на прорив ішли ударні нові танки, за ними – більш-менш боєздатні, а далі вже – старий мотлох. Так, їхня техніки постійно вибивається. Виробництво не встигає за темпами знищення. Їм доводиться діставати стару техніку, і все більше стає розконсервованої. Але є нюанс: не повинно складатися враження, що у них дефіцит цього барахла. Вони досі переважають у танках. Навіть старий танк – потужна зброя, яку важко знищити. Особливо, в руках грамотного танкіста, який стріляє з прикриття. Росіяни можуть на танках заїжджати за будинок і стріляти з вікна. Це все дуже складно.

Вся їхня розконсервація – не від хорошого життя. Але загалом це діє. За кількістю танків вони переважають нас у рази. Ті, хто каже, що у росіян закінчується техніка і ми виграємо, – невігласи. Більшість новітніх танків Росії – модернізація старих, а гармати залишаються майже ті самі. Як і набої. Це нагадує тактику, коли під час обстрілів запускають спочатку прості засоби, щоб перевантажити нашу систему ППО. А нові засоби, скеровані на конкретні цілі, йдуть останніми. Так само і тут. Коли на вас виїхали 14 танків, то іноді навіть немає такої кількості протитанкових ракет. Тому ця тактика росіян дієва. Створюють переваги на точках зіткнення. Крім того, на старих танках обкатують нові екіпажі. Тих, хто виживає, саджають за новіші моделі.

На жаль, росіяни мають ефект, який хочуть. І це не означає, що вони виснажені і ось-ось буде перемога.

Позитивні зміни є, хоча зброї постійно недостатньо. У нас великий дефіцит боєкомплекту. Але якщо порівнювати наші початкові бої – за Рубіжне, під Горлівкою – то ситуація змінилася на краще. Почали з'являтися нові артилерійські системи та боєкомплект. Його мало, але ті ж касетні боєприпаси роблять свою справу.

Паритету з росіянами у нас немає – ми поступаємося за кількістю стволів, але поступово нарощуємо їх кількість. Нова зброя воює вже штатно, вона присутня на фронті й ефективно працює. Її катастрофічно мало, але це вже не те, коли нас прикривали лише два радянських міномети. Економимо БК, працюємо по важливих цілях: вибиваємо ворожу арту, танки, штаби росіян.

Зеків росіяни кидають на штурми як гарматне м'ясо. Ними замінили "вагнерів". Купа приватних компаній беруть собі в'язнів. Використовують їх для розмінування територій біля наших позицій, для виявлення вогневих точок або просто щоб виснажити наших захисників. А потім із флангів входять уже більш-менш професійні війська. Більшість російських зеків не доживають до першої зарплати. Їх Росія майже не обліковує, не забирає тіла. Бездонна яма для того, щоб набрати м'яса.

Полонені реально розповідають про загороджувальні загони, які йдуть позаду тих, кого відправляють штурмувати позиції. Росія закидує трупами поля, але це приносить їм користь. Витратили купу людей, але натомість нанесли на карти наші вогневі точки. А далі їхня артилерія більш точно вражає наші позиції. Треба розмінувати територію? Кинули зеків.

Росія веде війну антилюдськими методами. Як щодо українців, так і до своїх людей. Це суть Росії – викли так воювати сотні років.

Їх тактика дуже мобільна. Змінюється залежно від місцевості та підрозділів, які проти них стоять. У росіян є розподіл на копачів, штурмовиків і тих, хто закріплюється. Вони постійно вчаться. Якщо минулої зими йшли по 10-15 штурмів групами до 20 людей, то зараз штурмові групи розбиваються по 3-4 людини. Намагаються обходити з різних напрямків, вдаватися до фальшивих штурмів – кинути зеків зліва, в цей час праворуч ідуть інші військові.

Копають росіяни дуже добре. Налагоджена робота щодо побудови фортифікаційних споруд. Велика кількість людського ресурсу.

У нашого ж піхотинця немає таких допоміжних груп, щоб він тільки воював. Наш боєць вимушений вдень відбиватися від обстрілів, а вночі, якщо обстріли вщухають, відкопувати завалених побратимів і бліндажі. Потім знову в бій. Ми не маємо на лінії зіткнення такої кількості людей, щоб робити диверсифікацію.

Для росіян це теж не надто комфортні умови. На ролі копачів ідуть ті, хто отримав зальот, їхня задача – вкопуватися під нашим артвогнем. І вони зазнають шалених втрат. Але для росіян – це ніщо. У цьому – відмінність між нами. Для нас втрати мають велике значення. А для них люди – витратний матеріал, як патрони. Закінчилися ці, привезли нових. Ми воюємо обережно і цінуємо людей. Ми не можемо дозволити такі штурми.

 

Війна, на жаль, еволюціонувала. На зміну романтичному сприйняттю прийшло усвідомлення, що це брудна, важка робота, яка вимагає значної концентрації зусиль. Покращується озброєння, однак все отримуємо ціною великих жертв. Змінюється тактика окупантів. Вони підлаштовуються під зміни. Градус бажання знищити ворога дійшов до максимального рівня. Війна пришвидшується. Ми почали застосовувати нові засоби ураження, нові дрони. Росіяни теж. Війна набирає дуже динамічного характеру.

Перші півроку було схоже, що велика "радянська" армія Росії воювала проти маленької "радянської" армії України. Та зараз уже все змінилося. Наша армія потужно зростає – стає більш професійною. Росія теж вчиться. Але ворог поступається нам у мотивації. Наші воїни розуміють, що за їхніми спинами – родини та діти. Натхнення захищати Батьківщину – одна з найголовніших наших переваг.

Коли потрапили в Рубіжне – це була дупа пекла. На піку протистояння місто боронили 300 українських воїнів проти десятків тисяч окупантів. Досить довго обороняли, але під 9 травня росіяни дуже хотіли захопити Рубіжне. Доба наших захисників тривала так: починається світловий день – чотири години артобстрілу, потім танковий штурм, знову артобстріли, потім штурм, далі авіація. Запускали піхоту перевірити, чи ми живі. Бетонна будівля за кілька годин такого бою перетворювалася на руїни та купу будівельного сміття. Так точилися бої за Рубіжне. Але ми не дали взяти місто. За даними розвідки, росіяни навіть розстріляли відповідальних за цю операцію. Вони змінили тактику і пішли по флангах, взяли нас в оточення. Прийшов наказ виходити. Це було як у бойовиках: поранених везуть у броні, хто може – на ній стріляє, довкола все палає. Але вийшли вдало – не втратили жодної людини.

Теж пекельні бої. Десь було так, що один поверх контролює ворог, один – ми. Постійний рух. Кожна вулиця могла за день кілька разів переходити до них і повертатися під наш контроль. Авіація, танки, артилерія, "вагнера", спецназ. Вони зазнали колосальних втрат, як і в Рубіжному. І обрали іншу тактику – розбомбили мости та обрізали наші шляхи. Зараз уже можна говорити, ми собі доставляли воду та БК на резинових човнах. За ніч можна було зробити лише пару ходок. Але все-таки опинилися у напівоточенні, й ми останні виходили з міста. Форсували річку приховано, під обстрілами. Це була успішна операція – не втратили людей, все замінували. Ворог попався у наші пастки.

Потім були бої під Горлівкою. Це вже робота у полях. Артилерія ворога просто "заривала" наші окопи. Час було нас міняти, але наші змінщики не заходили кілька тижнів. Бої були дуже динамічні. Лінію у 3 кілометри обороняли 70 людей, хто міг стояти і тримати зброю. Хлопці не йшли з позицій навіть з осколками в тілі. Коли до нас в окопи проривалися, то у стрілкових боях у нас загинула одна людина. Навички нашої піхоти були набагато сильнішими за російських штурмовиків. Тоді по-суті нас не прикривала артилерія і кілька десятків ворожих стволів били по нас.

Далі Бахмут. Він запам'ятався численними штурмами – 10-15 на добу. Бійці не могли не те що спати, просто перекурити. Але бачили багато. Коли один окупант поранений, то інший підповзає і замість того, щоб надати допомогу, знімає теплу куртку.

Бахмут – це постійні штурми. "Вагнерів" на них поклали понад 50 тисяч. З минулої зими працюємо у районі Бахмута. Найбільше у всіх цих боях болить за полеглих побратимів.

Я би карав недолугих експертів, які роблять прогнози. Тут неможливо щось передбачити. На результат можуть вплинути надто багато факторів. Людина, що каже "війна закінчиться за два-три тижні", – бреше. Як і та, що каже про десятки років. Ніхто цього не знає.