Останні кілька місяців Росія посилила обстріли українських міст. У столиці майже щодня чути сигнал повітряної тривоги. У травні ж кияни жодної ночі не спали спокійно.
Окупанти продовжують тероризувати мирне населення і наносять удари по житлових будинках. Застосовують різні види зброї – ударні дрони, надзвукові й балістичні ракети.
Кореспондентка Gazeta.ua побула на місці останніх обстрілів у Києві. Поспілкувалася з місцевими мешканцями й дізналася, як вони пережили ворожі атаки і як відновлюють будинки після трагедій.
ТРІЩИНИ НА СТІНАХ
Сумнозвісна поліклініка в Деснянському районі після ракетного обстрілу столиці 1 червня змінилася мало. Вікна, що вилетіли від вибуху, ще досі не замінили. Тільки заклеїли прозорою плівкою, а вирву від снаряду засипали землею.
Літня пара проходить повз будівлю і зупиняється біля прапора, що висить на парапеті. Довго дивляться сумними очима і йдуть. У перший день літа росіяни запустили по столиці та області 10 ракет "Іскандер". Повітряні сили збили всі цілі, але уламки ворожих ракет влучили у житлові квартали міста.
Загинули троє людей, серед них – дитина 2012 року народження. Усі вони стояли під укриттям поліклініки, яке у той день було зачинене. Охоронець медзакладу Вадим Мошкін перебуває під вартою. Справи також відкрили проти першого заступника голови Деснянської РДА, директора лікарні та його заступника.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ми законсервовані. Проживемо сто років" – як мешкають люди у найдовшому місті Європи
З квартири на пʼятому поверсі житлового будинку навпроти чути стукіт молотка. Гуркіт робочих інструментів котиться луною й час від часу різкий звук дрелі пронизує вулицю. На вʼїзді у двір стоїть маленька кавʼярня – уже з новими вікнами. Попередні вилетіли від вибухової хвилі в ніч трагедії.
Під старими каштанами на узбіччі поставили деревʼяні столики й стільці. Поруч встановили дитячий батут. Із кавою у руках виходять двоє жінок у шортах і обтислих футболках. За ними вибігають діти й поспішають зайняти місця під самим кіоском.
– Тріщини як були в будинках, так і остались, – розповідає мешканка сусіднього будинку 37-річна Яна Сірик. – У перший день ЖЕК поставив вікна у підʼїзді, вони ж повилітали. Наш дом не сильно пострадав, слава Богу. У 16-му домі в квартирах трєщини прям. А у нас даже не сильно подавали на допомогу, бо знали, що другим треба більше. Зараз спитаємо у представниці цього дому.
Боргів тут багато, тому ще невідомо, як будуть відновлювати
Жінка у бріджах і білій туніці вигулює рудого маленького пса. Підходить до столів і сідає поруч.
– Нам сказали, що боргів тут багато, тому ще невідомо, як будуть відновлювати, – розповідає Людмила Миколаївна. Живе на першому поверсі будинку на вул. Академіка Курчатова, 16. – У мене все нормально, а там вище не знаю.
Мер столиці Віталій Кличко обіцяв місцевим, що руйнування в будинках відремонтують швидко. Взяв ситуацію під свій контроль, але майже за кілька місяців нічого так і не вдалося зробити.
– Ми тут так нікого й не бачили, – зізнається Яна. – Дом рядом місяць ждав газ, пока телебачення не приїхало. Аж тоді тільки включили. Оцей весь час були без газопостачання – той дом весь, а цей наполовину. Нам в домі не виключали. Тому з тріщинами думаю буде ще довше. Не бачила тут нікого з ЖЕКа, ні одного преставника.
– У мене нічого не питали даже по квартирі, – продожує Людмила Миколаївна й бере песика на руки.
КВАРТИР НЕМАЄ
На цегляних стінах поліклініки через кожних 10 м червоною фарбою вказали напрямок до укриття. Поруч є старий напис – жовтого кольору. Обходимо будівлю й на задньому дворі помічаємо вхід у підвал.
На залізних сірих дверях немає замка. Відкриваються важко й зі скрипом. У приміщенні горить тьмяне світло, стоять лавки, столи й навіть ліжка з матрацами, є вода й ковдри. Тут пахне сирістю й пліснявою, хоч і тепло.
– Ми проснулись від вибухів в той день, але не сразу поняли, що це до нас прилетіло, – згадує Людмила Миколаївна. – Балкони й вікна повилітали, вазони знесло хвилею. На балкончик вийшла – пилюка піднялася, горів фонарь і жінка якась кричала: "Де моя дочка?".
Після прильоту місцеві майже не ходять в укриття, але ховаються в коридорах квартир.
– Я даже не знаю, на скільки чоловік воно розраховане?, – питає в сусідок Людмила.
– Там велике воно, – відповідає Яна. – Ще у школі є на 500 чоловік, але це і все на таку кількість будинків. Усіх жильцов не вмістить.
Донька Людмили Миколаївни вчиться в місцевій школі. Діти часто спускаються в укриття, але умови там жахливі, жаліється жінка.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Совок" в армії та проблеми жінок у ЗСУ: військова про особливості служби та реакцію побратимів на її бісексуальність
– Духота, сирость. Хіба це можна назвать укриттям? – різко відказує. Вони ще довго стрічку не знімали біля поліклініки, то не знаю, як туди люди ходили навіть. Яму довго засипали, не прибирали толком. Скло валялось, вікна валялись. У мене балкони пошкоджені. За вікна мають гроші віддати, а за балкони ж не відшкодовують, бо це як самобудова. Це ми тільки недавно вияснили.
Тріщини в 16-му будинку продовжують зʼявлятися. Його будували як комуналку для працівників хлібозаводу ще в радянські часи. Виявилося, що будівля не перебуває на міському балансі й невідомо, хто має ремонтувати квартири, розповіли жителі.
– А що хвилюватись, хіба це щось змінить? – каже Яна Сірик. – Ці дома старі, то може ще й видержать. Других квартир нема, щоб переїхать. Кличко може в той день взагалі вперше дізнався, що таке Лісовий масив.
– Це ж не в районі парку "Наталка", – жартує Людмила Миколаївна.
ПОБИТІ МАШИНИ
На виході зі станції метро Славутич здається, що ти потрапив в закритий житловий комплекс. Для антуражу не вистачає охоронців. Біля підземки – чисті тротуари, вимощені бруківкою, свіжа розмітка на дорозі. Навколо галявини, засаджені газоном, дитячі майданчики й затишні кавʼярні. Піднімаю очі догори – стоять монолітні багатоповерхівки футуристичного дизайну з панорамними вікнами.
Саме сюди, в житловий будинок ЖК "Славутич", у ніч на 13 липня впав російський дрон Shahed. Уламки влучили у верхні поверхи й зруйнували кілька квартир. У сусідніх будівлях від вибухової хвилі вилетіли вікна.
На вулиці тихо й майже безлюдно. Повз гуляють мами з візочками, а волосся тріпоче легке повітря з Дніпра. На зустріч у рожевій сукні йде мешканка сусіднього комплексу 24-річна Ольга Ковальська. У великих фісташкових навушниках і заплетеним русявим волоссям. У ніч прильоту була вдома, але спала в гардеробній, зізнається киянка.
– Уже місяць живу в ЖК "Зарічний" на четветому поверсі, – розповідає Оля. – Це було в четвер, лягла тоді спати в десять годин вечора. Опівночі включилася тривога і на телефон прийшло сповіщення. Вийшла в коридор, уже там облаштоване місце. Подивилася в новинах, що летить – написали, що шахіди. Думаю: "Значить не дуже серйозно". Лягла в гардеробній, взяла собачку з собою, і одразу заснули. Не чули навіть, як збивали – нічого.
О 3:00 прокинулася від гучного вибуху – будинок здригнувся. Здалося, що в мій дім попало, згадує.
– Такий грохот був. Думала, що вже моєї квартири немає. Це ж взагалі навпроти, але пощастило, що вибухова хвиля пішла в інший бік і вікна цілі залишились. Вскочила, схопила собачку на руки, вибігла в квартиру – ціла. Спершу хотіла виходити, а потім чую, що вже тихо стало. Написав мій брат і запитав, чи я жива. Живе на Позняках і каже: "Я бачив з балкона, як збивали над твоїм будинком".
На землі валялось скло
Киянка вирішила спуститися на паркінг, туди ж почали сходитися інші мешканці будинку. Визирнути у вікно спершу не наважилася, а вже згодом дізналася, що прилетіло в сусідню будівлю, нервово всміхається Ковальська.
– Вийшла і побачила сині вогники, а то медики, рятувальники й поліція приїхали. Пожежі не було. Коли піднялася на свій 23 поверх, то вже почало світати. Вранці пройшлася туди ближче, то багато машин побитих стояло, навіть ті, що далеко. На землі валялось скло, куски якогось поролону, мабуть, утеплювач.
Зруйнований будинок стоїть одразу перед вікнами Ольги. Сидимо біля її підʼїзду за столиком літньої тераси. Звідси видно, що діру від вибуху закрили плитами ДСП.
– У цей же день у цих квартирах вже світло горіло, вони спали вночі з дірками у вікнах. І почалась така злива. У мене були відкриті вікна на провітрювання – і все позаливало. Я так розумію, що у них там був потом. Наступного ранку вже позабивали вікна всі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Тут маленька автономія. Нас даже на карті нема" – як живуть люди у місті–привиді
Власники уже почали робити ремонт у квартирах. Час від часу на фасади забираються будівельники. Після трагедії місцеві усе частіше спускаються в укриття – їх тут вистачає для всіх.
– Під землею у нас тут всюди йде паркінг. В інших будинках також є такі – але до них пройти десь хвилину треба, а ми спускаємося на ліфті. У деяких є окремі приміщення, але вони облаштовані – з інтернетом, матрацами, їжею, водою. Усі відкриті під час тривоги. На магнітних ключах, але під час небезпеки їх автоматично відкривають. Тобто навіть люди, які проходили повз, можуть сховатися. Поряд метро є – до нього хвилин пʼять, – каже наостанок Ковальська і йде до свого підʼїзду.
ЗБИВАЛИ "КИНДЖАЛИ"
Чоловік у сонцезахисних окулярах підходить до зеленого сітчастого паркану. Одягнений у чорну теніску з дрібним принтом, має акуратно вистрежену борідку з підкрученими догори вусами. Шукає в кишенях ключі й підходить до хвіртки, поруч у будці сидить охоронець.
– Приїхав показувати новим мешканцям квартиру, а я зʼїжджаю, – каже молодик і пропонує зайти на територію житлового комплексу.
ЖК "Династія" в Соломʼянському районі стоїть трохи вглиб від дороги. Має закриту територію й знаходиться під цілодобовою охороною. Тут кілька багатоквартирних будинків і в один із них 24 червня влучили уламки російської ракети.
Андрій Яковенко знімав квартиру навпроти, на 17-му поверсі. Вікна його кімнати виходять просто на діру, що зяє в зруйнованому будинку. Уламки пошкодили конструкції між 16-19 поверхами, пʼятеро людей загинули.
Почув вибух і звук того, як розбивається скло
Чоловік пропонує подивитися на руйнування в квартирі зсередини. В коридорі підʼїзду стоять нові пластикові вікна, банки з фарбою й мішки будівельних матеріалів – сусіди вже почали робити ремонт.
– Вибух був, насправді, не дуже сильний. Коли збивали "Кинджали" тієї ночі, то було гучніше. Сидів у себе тут в кладовці – не дуже відповідально, але повезло, – згадує події тієї ночі Андрій. – Почув вибух і звук того, як розбивається скло. Уся квартира була в диму, повсюди був запах горілого. Я вийшов в коридор з сусідами. Спали біля вікон, і їх посікло дуже сильно склом.
Однокімнатна квартира здається пустою, бо Яковенко вже перевіз більшість речей. У кімнаті стоїть бежевий диван і вішак для одягу. Білий шифоновий тюль розвивається від подиху вітру, вікна помережені тріщинами, а на підвіконні поруч з друзками скла лежить каміння.
– Це уламки, що відлетіли з того будинку після вибуху, – пояснює Андрій. – Тут такі каменюки летіли! Якщо подивитися на фасади будинків, то видно, що все посічено. Обіцяв забудовник, що зроблять ремонт за свій кошт.
ЛЮДИ ВИСЕЛЯЮТЬСЯ
У комплексі є підземні паркінги й укриття. Там можна сховатися під час повітряної тривоги, але більшість людей обирають варіант "між двох стін". В сусідньому панельному будинку, що одразу біля "Династії", також є сховище.
Сходи до старого підвалу розсипаються від старості, двері – відчинені. Всередині прохолодно й чути, як десь у кутку дзюрчить вода. Підлога всипана пилом, а стіни поросли грибком.
– Власниця буде ставити вікна, – продовжує Андрій Яковенко. – Спершу ходили чутки, що в тому домі будуть знімати всі поверхи, включно з 15-м. Але мені не відомі деталі.
З вулиці доносяться різкі звуки – скрежет металу, падіння уламків бетону. Територію під зруйнованим будинком загородили деревʼяним парканом. Стоїть будівельний кран, а біля нього метушаться ремонтники – вивозять на тачці лавки, сміття й побите скло.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Від скромного учня до "залізного генерала": що про Валерія Залужного розповідають у школі та як вітають
– Облік провели в той же день. Я зʼїжджаю, бо якось важко жити без вікон. Думаю, що на Жуляни летить воно все, – каже Андрій. – А по-друге, був кілька тижнів до обстрілу у бабусі з дідусем, а потім повернувся сюди. І зрозумів, що важко спати під постійними вибухами. Але визнаю, що мені пощастило набагато більше, ніж людям в Одесі чи Херсоні, чи тим, у кого зруйновані зовсім квартири.
Пройти в пʼятий підʼїзд неможливо. Людям дали час на виселення, бо під час будівництва жити в цій частині будинку небезпечно. Увесь підʼїзд відключили від комунікацій.
– Це все за кошти ЖК роблять, як ми розуміємо, – каже консьєржка сусіднього підʼїзду Зіна. Приглядає за дітьми однієї з мешканок. – Від влади довго будемо чекати. Якщо будуть показувати, що нічого не роблять, то може трохи зашевеляться.
– Кличко вже скоро в Дубаях бізнес відкриє якийсь, мабуть, – каже чоловік у чорному. Підійшов подивитися на будівельні роботи. – У мене батько сказав, що як прийде з війни, то тут "раздавать" будуть. Подругому не буде життя.
24 червня Зіна не була на зміні, але колега розповідала, що вибух був сильний. У коридорі стояв бутель з пластиковими кришками, і як впали уламки – покотився підлогою, підскакуючи, розповідає жінка.
– Багато людей приїхало – усі помогали. Їжею, грошима, одяг приносили, бо жильци вибігали в плавках даже. Сусіди приймали постраждалих у себе в квартирах. А зараз оце всі з підʼїзду виселяються, тільки й видно, як речі виносять, – каже консьєржка і нервово хитає головою.
На дитячому майданчику голосно кричать діти. Будівельники відкрили ворота й вивозять з–за паркану груди каміння. Скільки часу знадобиться на відбудову, місцеві не знають. Але більшість власників мріють скоріше повернутися в свої оселі.
3 
79692
Коментарі