У Києві відкрили найбільший пункт незламності в Україні. Він знаходиться на території "Даринку", який називають маркет-моллом.
Площу 68 тис. кв м облаштували місцями для роботи та відпочинку з можливістю підзарядити гаджети. Під час відключення світла "Даринок" працює автономно - безперервну роботу забезпечують 7 генераторів сукупною потужністю 2 МВт.
Відвідувачі можуть скористатися супутниковим інтернетом Starlink, медпунктом, аптечкою та пеленальною кімнатою. Для відпочинку створили лаунж-зони з мішками-кріслами, телевізорами, тенісними столами й дитячим майданчиком.
Окрім місць з розетками, виділили також великий павільйон, де можуть працювати та проводити час понад тисячу людей. Під час відключень також будуть працювати кавʼярні та фуд-корти.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала у найбільшому пункті незламності та дізналася, про що там говорять люди.
БЕЗ ДЕФІЦИТУ
"Містечко незламності" розташоване у найбільшому в столиці маркет-моллі "Даринок", що за кілька хвилин від станції метро Лісова. Біля входу №1 метушаться люди – з покупками у руках стоять у черзі до кіосків з кавою, хот-догами, шаурмою.
Заходимо всередину і в око відразу впадають яскраві жовті кульки різного діаметру, розвішані на кожному кроці під стелею, із написом "Містечко незламності". Про наявність безкоштовного пункту допомоги повідомляють вказівники біля магазинів та входів, яких тут з десяток.
На "Даринку" усі магазини працюють, а ресторани приймають відвідувачів. Під час перебоїв з електроенергією маркет-молл живлять сім великих генераторів загальною потужністю 2 мВт.
Під сценою біля острівців з гарячими напоями зустрічає працівниця "Даринку" Юлія - яскрава блондинка з виразними очима, підведеними олівцем.
Є велика зала, що стала безкоштовним коворкінгом
– Ми зробили так, щоб підзарядитись чи отримати доступ до Wi-Fi, можна було на всій території "Даринку", – починає розповідь Юлія й веде звивистими торговельними рядами. – Раніше не було так багато посадкових місць, а ті що існували – були без розеток. Тепер до маленьких столиків проводимо живлення додатково. Такі посадкові місця є по всьому моллу - більш затишні біля кавʼярень або просто лавки. Також є велика зала, що стала безкоштовним коворкінгом.
Загальна площа "Даринку" – 68 тис. квадратних метрів. Помітно, що меблі доставляли окремо – лавки й крісла розмістили щільно між острівками, до деяких тягнуться білі дроти переносок. Усього тут більше 5 тис. місць для підзарядки гаджетів.
– Повиставляли обладнання, щоб не було дефіциту в цьому. За всією інформацією можна звернутися до охоронців, – додає Юлія.
На території моллу є дві аптеки та медпункт з фельдшером вищої категорії. Додатково аптечку можна знайти на посту охорони "Містечка".
ПОТУЖНІ STARLINK
Для "Містечка" звільнили окремий павільйон, розрахований на понад тисячу відвідувачів. Його розмістили неподалік від 6-го входу, де розташована велика парковка.
Біля входу в залу зустрічає охоронець у чорній формі з рацією. Сидить біля бутля з питною водою. У павільйоні просторо й тепло, а від стель усі звуки котяться луною.
Стильні цегляні стіни у деяких місцях закрили біло-жовтими вивісками. Стелі тут настільки високі, що паморочиться у голові – нагорі розташовані широкі вікна, крізь які світло заливає увесь простір.
По всій залі розставлені деревʼяні довгі столи зі стільцями, схожими на крісла велосипедів. Є й маленькі робочі місця для чотирьох осіб. Біля стін – десятки різнокольорових крісел-мішків. На них, зручно влаштувавшись, відвідувачі дивляться телевізор. Усього їх чотири і гості можуть перемикати канали на власний розсуд. Однак павільйон умовно поділили на чотири зони, де можна подивитися мультики, футбол, інформаційні новини або ж послухати музику.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Думала "шахед" до нас летить. Руки, ноги одібрало" – як Бровари пережили моторошну авіакатастрофу
У "Містечку" працює безкоштовний Wi-Fi. Додатково на "Даринку" встановили сім Starlink, об'єднаних у автономний хаб зв'язку. Загалом процес підготовки та реалізації пункту незламності зайняв у команди півтора місяця.
– Уже 62 людини сидить, – каже радісно чоловік у жовтій футболці з логотипом і такого ж кольору бейсболці, з-під якої у різні боки стирчить довге волосся. – Може вже сьогодні до ста дійдемо.
20-річний Андрій Козін працює у моллі промоутером. Взяв за звичку щодня рахувати кількість відвідувачів, зізнається.
– О 12-ій годині їх було 25, а зараз вже за кілька годин – понад 80, - задоволено всміхається Андрій і сідає на стілець перепочити. – Мене це тішить. Багато людей у радіусі кілометра мають проблеми зі світлом вдома. Хочеться заходити сюди і бачити багато відвідувачів, які працюють та відпочивають у нас.
З протилежного боку від входу за панелями облаштували окрему пеленальну кімнату. На двох столах лежать памперси для дітей різного віку, білі одноразові пелюшки, вологі серветки, присипки, креми, дезінфектори та інші засоби для гігієни. Поруч стоїть кулер з водою.
З обох боків від кімнати поставили тенісні столи. На одному вже не першу партію грають студенти з гуртожитків поблизу. Між ними на килимі зробили дитячий майданчик з іграшками, маленькими меблями та розмальовками. Діти також можуть також провести час у центрі розваг неподалік у моллі. Є безкоштовна зона з майстер-класами та фотозонами.
ЗАПОРІЖЖЯ ПІД УДАРОМ
Біля входу в пеленальну кімнату сидить молода рудоволоса жінка. Комфортно вмостилася на кріслі-мішку і щось переглядає в телефоні. 19-річна Аріна Фоменко - студентка, живе у гуртожитку неподалік. Там часто вимикають електроенергію, зізнається.
– Я дізналась про "Містечко" в гуртожитку, – випрямляє спину Аріна і прибирає з відкритих плечей руді пасма. – У нас постійно вимикається світло. Тому це була актуальна новина, коли сусіди сказали, що є можливість прийти сюди, підзарядитись, посидіти. Перший раз я взагалі прийшла і потрапила в кінець "Даринку", не знайшла саме цей павільйон, а тільки два столика. Мені там не дуже було зручно, бо бігали діти поруч, а пʼять годин треба було працювати.
Аріна Фоменко родом із Запоріжжя. За три курси було всього кілька місяців очного навчання – через карантин та війну. 22 лютого відсвяткувала весілля, кілька днів відпочивали з рідними у Київській області. Від нашестя російських окупантів врятувало те, що жили в іншій стороні від Бучі та Ірпеня, згадує Аріна.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Товаріщ" Путін, московські попи і авто з тітушками: про що говорили під час історичної служби ПЦУ в Києво-Печерській лаврі
– Потім поїхали в Запоріжжя, бо там було безпечніше. А тепер усе навпаки. Були у Запоріжжі на новорічні свята, то там набагато страшніше. Кожні два дні чуєш якісь прильоти чи вильоти, навіть якщо стаються на околицях міста.
У Києві Аріна з чоловіком постійно живуть з весни.
– А що там сидіти (в Запоріжжі. – Gazeta.ua), якщо немає, що їсти і де жити? Там свекруха позбавилась роботи – сидить плете сітки у волонтерському штабі. А працювала у торговельно-розважальній палаті. Нічого не працює з літа… Чоловік мій автомеханік, ремонтує машини класу "люкс". З лютого всі заможні люди, хто зміг, виїхали. А ще мало у кого була потреба нове щось в автівку купувати. І також роботи стало набагато менше, змінював місце кілька разів уже.
Разом із чоловіком Арина проживає у гуртожитку, мають окрему кімнату.
– Повезло, що можна жити. Бо знаю, що в однокласників, друзів з Харкова у гуртожитки позаселяли переселенців, військових і їхні речі просто на вулицю повиставляли, не попередили, що можна забрати. У нас такого не було.
Речі просто на вулицю повиставляли
У Києві жінка відчуває себе в безпеці, попри ракетні обстріли, що почастішали в останні місяці.
– Немає такого, що прилетіло, а потім увімкнулася сирена. А з Запоріжжі так кожні два дні.. Ти чуєш, що прилетіло щось, а потім уже ховатися біжиш, – веде далі. – Ніхто не ходить в укриття. По-перше, бо їх бракує. А в ті, що є – не хочуть людей пускати. Мої родичі не раз стикалися з таким, що не пускають. Мовляв, укриття тільки для мешканців ЖК, наприклад. Дуже дивний підхід.
Рідні жінки не захотіли виїжджати із Запоріжжя, попри постійні обстріли.
– У них є родичі й у інших містах, але вони все одно залишаються. Ми теж з Києва вже не будемо виїжджати у разі повторного наступу з Білорусі. Будемо коктейлі Молотова робити та якось обороняти місто – уже не так страшно, – розповідає Аріна. – Ми не знаємо, чого очікувати, бо наче вже прилаштувалися, а потім раз і С-400 на Київ. ЗСУ вже більше до наступу підготовлені, влада працює. Якщо нас досі не захопили і ми не погоджуємося на переговори з Росією, то все роблять правильно.
– Що вас найбільше порадувало за останній час? – розпитуємо.
– Новина про звільнення Арестовича, – відказує. – Дуже мені не подобається він, своїми заявами несе більше шкоди, ніж користі. Чим більше він лажав в інформаційному полі – тим менше до нього довіра ставала. Культ навколо нього для мене незрозумілий.
Від початку повномасштабного вторгнення Аріна втратила роботу. Присвятила себе волонтерству і допомагає громадській організації.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Криваві малолітки, закатований антиквар і грузинські кілери: які жахи в 1990-х пережила духовна столиця України
– Я бажаю росіянам відчути те ж саме, що й ми. А вони не відчують це, якщо просто подивляться на наші фотографії. Вони відчують це, коли втрачатимуть своїх дітей, будуть розгрібати завали своїх садочків, підʼїздів, – каже наостанок жінка. – Вони просто згниють у себе в селі "Великі Кучки" і це буде для них – найгірше, що тільки можна. Світ у найближче століття від них відвернеться.
Ближче до вечора людей у павільйоні стає все більше. Займають вільні столи і розсаджуються так, щоб поруч не було нікого. Тишу й гул вентиляції порушує тільки ритмічний стукіт пластикового тенісного мʼяча, що бʼється об стіл.
МІФ ПРО ТИСК НА РОСІЙСЬКОМОВНИХ
У далекому кутку на дивані з піддонів, застеленому мʼяким фіолетовим матрацом, подалі від всіх сидить жінка у пуховику. З поміж інших виділяється тим, що не працює за ноутбуком.
– Моя донька займається в спорт-інтернаті гімнастикою, – розповідає киянка, відволікаючись від телефону. – Мені доводиться десь чекати, поки вона на тренуваннях. Дуже гарна ідея з цим "Містечком", бо тут поряд живуть багато студентів, яким треба десь навчатися, поки немає світла. Я живу в Голосіївському районі в приватному секторі, але у нас не так часто вимикають. Ми вже призвичаїлись, але важко було робити уроки ввечері, у повній темряві. У нас котел газовий, то він також не працює і дуже холодно. Якщо будуть надовго відключати, то задумуємось поставити буржуйку.
51-річна Анна Махарадзе має темне русяве волосся з попелястим відтінком. Помітно стомлені очі часто опускає донизу, немов повертається у якісь спогади. Після 24 лютого жінка з родиною виїхала в Західну Україну.
– Мені здається, що не наважаться знову піти на Київ, хоча я так і в перший раз думала, – згадує початок повномасштабної війни. – У нас зʼявилися добрі друзі на Закарпатті. Ми виїхали туди до зовсім незнайомих людей, безкоштовно жили. Допомогли нам з усім, у перший же день принесли сало, молоко – хто чим міг. Це було дуже приємно. На Закарпатті взагалі вперше була.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Наші працюють. "Градом" засівають орків" – як 66-та бригада ЗСУ нищить окупантів на Донеччині
До 2014 року Анна проживала в Горлівці на Донеччині. У квітні того року місто захопили російські окупанти. Ніколи не могла подумати, що знову доведеться тікати від війни, зізнається.
– У мене чоловік грузин, з Батумі родом, – розповідає Махарадзе. – Але він сам громадянин України, ще за Союзу приїхав. Спочатку мене з дітьми відправив у Грузію, а сам ще залишався в Горлівці, але всередині червня сам виїхав. Йому довелося повертатися в Україну, бо його підприємство відновило роботу в Київській області.
До кінця літа 2014-го Анна з дітьми також переїхала в столицю. Старша донька поновила навчання у виші, а до цього була студенткою одного з донецьких університетів.
– Муж сказал: "Я не могу работать с этими людьми (росіянами. - Gazeta.ua)", – згадує 2014-й жінка і переходить на російську. – Він ображений на Росію ще з тих часів, як забрали Абхазію – коли у 2008 році в Грузію прийшла Росія. Він з тих часів дуже злий на них. Він і в Горлівці активно заявляв про свою проукраїнську позицію. Просто не зміг там залишатися взагалі. Коли на роботі йому почали там розповідати: "Как хорошо, что мы все братья". Він казав: "Не могут они быть нам братьями, просто принципиально".
Там пропаганда вже зробила своє діло
Із Горлівки виїхали також батьки та брат Анни. Залишився дядько з родиною, бо не могли собі дозволити влаштовуватися в іншому місці.
– Ми спілкуємося, але політику не зачіпаємо, бо неможливо розмовляти, – нервовий сміх зривається з уст жінки, голос стає тихішим. – Там пропаганда вже зробила своє діло. Люди вже більше прихильники "русского мира". Коли Україна поверне свої території, вони ж не захочуть нікуди виїжджати, вони просто "перевзуються". Але там багато людей і з проукраїнською позицією, але їм не було, куди виїжджати.
У Києві родина починала життя спочатку. Було важко облаштовуватись на новому місці, зізнається Анна.
– Нам було вже за 40. Важко, коли в тебе там було все – трикімнатна квартира в центрі, дача. А тут все спочатку. Там ще не продали житло, бо воно коштує зараз дві-три тисячі доларів, то хай поки стоїть.
– Чи могли уявити, що війна знову застане у столиці? – питаємо.
Жінка замовкає на деякий час і набирає повні груди повітря. Переводить подих і зі сльозами на очах продовжує, намагаючись приховати відчай.
– Коли прокинулась 24 лютого від вибухів – навіть у це не повірила. Чоловік підхопився до вікна дивитися, а я повернулася на бік і подумала, що можливо, на заправці вибухнуло. Потім вирішила переглянути соцмережі й зрозуміла – все почалося знову. Було страшно, за дітей страшно!
У Горлівку сімʼя Махарадзе вже не збирається повертатися, навіть після перемоги України.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "По тюрмах і лагерях – нічого хорошого. У мене 40 років відсиджених" – як у селі рятують алкоголіків і наркоманів
– Мені важко буде туди повертатися. Не можу сказати, що місто зрадників, але… Можливо, колись я дуже сумувала, але зараз уже відійшло. Пережила біль, – говорить жінка. – Радує те, що повертають наші території. ЗСУ – справжні герої, я низько вклоняюся їм. Двоє моїх знайомих на фронті з першого дня. Зустріла нещодавно випадково – обоє пережили контузію, але все одно повернулися на передову.
Думками Анна знову повертається у 2014-й. І говорячи про надумані причини тодішнього вторгнення зауважує, що ніякого "притискання" російськомовних в Україні не було.
– Сказати, що хтось притискав когось на Донбасі - абсолютно ні. Діти ходили в школу, де вчили російську, – говорить Анна. – Коли вже тут молодша донька мала йти в садочок, а їй було важко перейти на українську, то на районі у нас знайшли заклад з російською. Але зараз, з першого ж дня широкомасштабного наступу, одразу повністю перейшли на українську, і всі батьки це рішення підтримали. І вдома також розмовляємо українською.
Треба було тоді все закінчувати
Жінка перший час сподівалася, що війна закінчиться швидко, і вони зможуть повернутися додому.
– Я досі не розумію, чому влітку 2014 року Дзержинськ, нині Торецьк, повернули під контроль України, а далі Горлівки чомусь не пішли. Уже з тих територій росіяни тікали, дійсно тікали. Наші просто зупинилися. Чому? Мені здається, що треба було тоді все закінчувати, просто не зупинятися і звільняти території далі. Ми б тоді могли це зробити, бо за тиждень звільнили Словʼянськ, Краматорськ, Костянтинівку, Торецьк. Сиділи в Грузії і чекали новину про Горлівку. Але цього так і не сталося…, – каже жінка наприкінці із сумом у голосі.
У павільйоні стає дедалі людно. За столами працюють, обідають та влаштовують робочі зустрічі.
"Містечко незламності" працює з 10:00 до 20:00, однак у разі потреби можуть змінювати графік. З початку відкриття допомоги вдалося вже понад 5 тис. людей.
РЕАКЦІЯ НА ВИКЛИКИ
Ідея створити "Містечко незламності" з'явилася одразу після того, як почали відкривати перші пункти допомоги, розповів CEO City Capital Group Андрій Федоров.
"Ми не могли стояти осторонь, у час коли ворог намагається залишити наших людей без світла та тепла, сам-на-сам з холодом і темрявою. Тому коли президент оголосив про новий проєкт підтримки людей, ми одразу відгукнулись і почали роботу", - розповів Федоров.
"Містечком незламності" став весь маркет-молл.
"Тут зручно навчатися, працювати і, загалом, проводити час у колі друзів – можна пограти в настільні ігри, подивитись кіно або просто поспілкуватись. На територію "Містечка незламності" можна приносити їжу та напої (окрім алкогольних) або купити продукти на місці та пообідати у численних фуд-поінтах", - зазначив директор.
3 
79692
Коментарі