Переїжджаємо контрольно-пропускний пункт "Дитятки" до Чорнобильської зони відчуження. Прямуємо до міста-привида Прип'ять. По обидва боки дороги розкинувся ліс. Гілля багатьох дерев покрилися жовтими плямами. Де-не-де через хащі видно покинуті сільські хати. Зберігся пам'ятник невідомому солдату. Між будинками блукають двоє оленів. Тварини почули гул двигуна нашого автобуса і ліниво побрели у глибину лісу.
"Тут є олені і коні. Але лучче їх наблюдати вранці чи надвечір. Тоді більше тут ходять," - радить водій автобуса Василь. Він працює в зоні з 1992-го.
Починається "рудий ліс". Це близько 10 квадратних кілометрів лісу, прилеглого до ЧАЕАС. Сюди випало найбільше радіоактивного пилу під час вибуху на 4-ому реакторі у 1986-ому. Над дорогою видніються горби чи рови. Після дерева знесли і закопали землею. Так само зарили кілька сіл. Нині територію вкрили нові рослини. Проїжджаємо ділянки лісу, де ростуть сосни із почорнілими стовбурами.
"Вже видно 5-ий і 6-ий енергоблоки, - показує водій у вікно. - Вони були готові на 70 процентов. Після взриву їх перестали строїти."
Минаємо білий знак "Прип'ять 1970". На в'їзді до міста стоїть дерев'яне розп'яття Христа. За ним - табличка зі знаком радіаційного забруднення. До головної площі міста веде розбита дорога. Навколо неї стоять радянські споруди. На деяких ще збереглися вивіски з написами: готель "Полісся", ресторан, Дворец культуры "Енергетик". Туди-сюди снують туристи. Усі з фотоапаратами, дехто має дозиметри, які час від часу пищать, бо показники зазначали перевищення допустимої норми радіації.
Місто поросло деревами та чагарниками. У цю пору навколо лише сухе й сіре гілля. Поміж нього стоять ледь помітні багатоповерхівки. Дерева часом проростають із бетону чи стін. На тротуарах зустрічається оленячий послід.
У Прип'яті пробули 40 хвилин. Далі прямуємо на Чорнобильську станцію. Саркофаг над 4-им енергоблоком поступово руйнується. Поряд будують новий у формі арки. На його спорудження Європейський банк реконструкції та розвитку виділив майже мільярд євро. Територія навколо укриття та будівництва оточені колючим дротом.
"Саркофаг буде готовий у 2015-ому році. Це точно. Поки що не було жодних повідомлень про затримку в роботі," - обіцяє заступник технічного директора з безпеки Національного агентства України з управління зоною відчуження Олександр Новіков.
Він не високого зросту, одягнений у темно-синій костюм із написом "ЧАЕС". Має огрядне черевце та ріденьку борідку на обличчі. Новіков працює на станції з літа 1986-го року.
"Коли їхав на роботу, не було страшно. Бо був молодий і дурний. Мав 22 роки, - розводить руками чоловік. - Приїхав — стало страшно. Побачив зруйнований енергоблок. Це була чорна діра, а навколо нього - біла-біла стіна. Моторошно. Нас вчили, що реактори не вибухають, а тут бачиш протилежне. Потім перелякався, коли потрапив перший раз у Прип'ять. Йду містом, а дітей не чути. Пусто. Починав працювати дозиметристом. Територію розбили на 64 точки і ми щодня перевіряли по них рівень радіації. Потім зривали весь асфальт, шар ґрунту зрізали і вивозили. Як не дивно, але це був мій найкращий період у житті. Розумів, що хорошу справу робив."
Прямуємо до Чорнобиля. Тут мешкають самопоселенці та працівники станції. Загалом близько п'ятисот людей.
Місто акуратно облаштовано. Розміщено кілька п'ятиповерхівок, поряд яких трапляються розвалені дерев'яні хати. Вулицею ходить жінка із відром та валиком. Вона білить стовбури дерев.
"Працюю тут з 1987-го. Сама живу у Вишгороді. Приїжджаю сюди працювати на 4 дні в тиждень. Є такі, шо через 15 днів працюють. Мені не страшно. То далі до станції страшно," - розповідає жінка.
Посеред міста розміщений меморіал "Зірка полин". Його облаштували 2 роки тому. Тут стоїть 76 табличок із назвами населених пунктів, з яких в наслідок аварії евакуювали мешканців. Із зони відчуження виїжджаємо надвечір. На КПП кожного перевіряють на рівень радіації на одязі чи речах, проходячи через спеціальне обладнання. Для всіх показує "Чисто".
1 
79692
Коментарі
11