Пелагея Олійник, 83 роки, по телефону розповідає, в якому кабінеті міської ради слід узяти ключі. Вона живе в центрі Шостки на Сумщині. Сама двері відкрити не може, бо не ходить.
Жінка лежить у ліжку. Коло неї — палки. Користуючись ними, жінка міняє під собою підстилку. Поряд маленьке радіо, на стільчику – телефон. Пенсіонерка каже, що їй боляче лежати через пролежні, які з кожним днем усе більше роз"їдають випорожнення. Підвестися може, лише вхопившись за залізну трубу над ліжком.
— Скучила за гарячою їжею, але готувати мені нікому, — скаржиться Олійник. Провідують її працівники міськвиконкому, представники церкви, "Червоного хреста", "швидкої", поштарі, дільничний лікар та міліціонер.
Уже шостий рік Пелагея Петрівна не ходить. Показує ноги після невдалої операції: ліва коротша за праву, а та вивернута вбік.
— У мене хворі суглоби. Ще в 1986 році в Харкові зробили операцію на одній нозі. Після того ходила, спираючись на ціпок. Та ще могла навіть самотужки побілити в квартирі стелю. У нашій лікарні була на обліку. В 1992-му надійшли ліки для ін"єкцій, з"явилася можливість пройти курс лікування. Та одного разу медсестра невміло зробила мені укол. З розгону загнала голку, що та аж зламалася в тілі. Я тоді від болю знепритомніла. Потім ні сидіти, ні стояти, ані лежати не могла. У 1995-му лікар із Сум прооперував мене. На одній нозі виправляв суглоб, який я зрушила, падаючи. Другу розрізав та ловив магнітом голку. Після цього я вже не змогла ходити.
Про рідних жінка розповідає неохоче. Батьки загинули під час війни, брат у Донецьку помер. Чоловік був льотчиком. Сама теж учасник війни. До Шостки приїхала ще під час Великої Вітчизняної. Працювала в охороні заводу "Свема", потім — в одній із міських їдалень.
Пелагея Петрівна має сина. Однак той живе в іншому місті й стосунків із матір"ю не підтримує. Перебиратися до будинку для літніх людей жінка не хоче:
— У мене ж є своя квартира, та й хто мене там лікувати буде? І опікунів я не хочу. Усе заберуть, а мене вигонять. Уже не раз приходили, цікавились.
У лютому Олійник потрапила до травматології. Їй виділили окрему палату. Та лікувалася жінка там недовго. Каже, що запідозрила одну з медсестер у чаклунстві. Запалила в палаті свічку. Перелякана медсестра вихопила її з рук, насварила. Наступного дня пенсіонерку відправили додому.
— Із нею важко найти спільну мову, — пояснює головний лікар Шосткинської райлікарні Олег Штогрина, 41 рік. — Тому вже ніхто не бажає її доглядати. Медпрацівники подали заяви, що ходити до цієї жінки не будуть. Мені ледве не насильно доводиться їх примушувати провідувати пацієнтку. Один із лікарів, супроводжуючи Пелагею Петрівну в київську лікарню, отримав мікроінсульт через її скандали та вередування. Ми жінку не виганяли — в травматологічному відділенні вона пробула 21 день, тоді як норма 9–13.
Соціальні працівники теж відмовляються ходити до пенсіонерки.
— Допомагаємо оформляти одноразову допомогу, субсидію, купляємо продукти та ліки, перед святами прибираємо в квартирі, — розказує заступник директора територіального центру Тамара Борисова, 55 років. — Жоден із 38 наших соціальних працівників не витримав більше місяця "спілкування" із Пелагеєю Петрівною, хоча чергували всі. Жаліються, що жінка скандалила й ображала їх. Кидала палкою та намагалася вдарити. По кілька разів примушувала бігати без особливої потреби до магазину.
Пелагея Олійник каже, що її недолюблюють, бо часто пише листи та скарги не тільки в міські інстанції. Також до обласної ради, уряду, Верховної Ради.
— Я розумію — скаржитись погано, — говорить пенсіонерка. — Та як в інший спосіб вирішити мої проблеми, не знаю.
3 
79692
Коментарі