Ми подорожуємо і щодня бачимо десятки якихось місць — історичних, легендарних, просто мальовничих. Різних. Але пишемо лише про ті, де в нас перехоплювало подих від щастя, вражень, інформації та емоцій. Це ті місця, де обов'язково треба побувати, де ви нізащо не розчаруєтесь. Так от, Опішня — одне з таких місць.
Характеристика місця
Це стародавнє поселення на Полтавщині — перші спогади відносяться до 12 століття. Це столиця українського гончарства. На початку минулого сторіччя, наприклад, тут працювало близько 1000 майстрів гончарного ремесла, а їхні вироби поставлялися до багатьох країн світу. Це одне з моїх особистих потрясінь. І відкриття. Тому що, зізнаюся, раніше я навіть не чула про це крихітне полтавське містечко. Величезна дяка нашому консультанту і гіду, автору кількох путівників по Україні Дмитру Антонюку. Якби не він, то багато місць Полтавщини ми б просто оминули.
Оцінка – 8.
Місцезнаходження і дорога
Від Києва — 325 км. Якщо ви їдете через Бориспіль-Яготин-Миргород, там нормальна дорога і ніщо не порушить вашого автомобільного дзен. Ну, майже. Від Миргорода до Опішні ваша швидкість буде не такою високою, от і все. Ми пробиралися від Великих Сорочинців різними путівцями, які так любить наш навігатор. Під час проходження квесту "доберись без пригод" жодне колесо наших Рено не постраждало. Місцезнаходження дивовижне. Опішня розташована на березі річки Ворскли, і це найвища точка Полтавської області. Є де погуляти, є де поблукати, є де рибку половити. Але це весною і влітку. Взимку ж їдьте сюди за історією і казками, і дітей привозьте.
Оцінка – 9.
Проживання і харчування
У Полтавській області ми жили і їли у Великих Сорочинцях, на "Хуторі Гоголя", на самому березі річки Псел — у місці сакральному і насиченому деталями. Спали ми, наприклад, на печі, а їли — відгадайте що? — варенички з потрухами. Окрема хата-мазанка з однієї просторої кімнати і санвузла — 400 гривень зі сніданком. Ми вибрали це місце, бо з однієї точки нам треба було об'їхати ледь не всю Полтавську область. Окрім гоголівського хутора, дуже сильно порекомендуємо садибу "Старий хутір" поблизу Опішні. Вони називають себе "творчим об'єднанням", а телефон рецепції — "телефоном довіри". На території хутора є своя школа майстрів, наприклад, і дуже смачний ресторан. Ми там не зупинялися, але я сміливо раджу саме це місце: не пожалкуєте нізащо, і кращим друзям будете радити. Вартість проживання — від 160 гривень на двох.
Оцінка – 9.
Розваги
В Опішні є три головних місця паломництва: музей-садиба Пошивайлів (найвідоміша гончарська династія регіону), Національний музей-заповідник українського гончарства і музей-садиба Олександри Селюченко — самотньої "гончарівни". Спершу ми прийшли у садибу Пошивайлів, купили там "загальний квиток" за 35 гривень і з цим квитком відвідали усі місцеві музеї, садиби і пам'ятні місця. Це що стосується ціни. А тепер про емоції. Уявіть родину, яка щодня, весь свій час проводила за глиною і фарбами. Не тільки тому, що вони любили це ремесло або у них був талант. Уся родина жила виключно гончарством, ним і годувалася. За традиціями класичного гончарства, форми виготовляв чоловік, а розписувала дружина. Якщо виходило інакше, династія вважалася перерваною. Гаврило і Явдоха Пошивайли любили одне одного: весь час разом, за ручку, з тими добрими, втомленими і спокійними обличчями, які бувають лише у щасливого подружжя. Ми гортали старі книжки і переглядали фотографії, бродили по трьох крихітних кімнатках, заставлених гончарними виробами: тарілками, вазами, посудом і декором. І мені нестерпно хотілося розридатися — так, як ніде більше — така пронизлива чистота у кожній чашці, така любов у нехитрій бідненькій обстановці, така ніжність в обережно складених рушниках: Явдоха колекціонувала рушники з вишивками, характерними тільки для Полтавського регіону: квіти і дивовижні птахи. Я уявляла, як цілий день ця жінка, схилившись над глечиком, малює фантазійні візерунки, а в сусідній кімнаті — її чоловік за гончарним кругом, і руки його у глині, і сам він — глина. І діти, які застигли, сидячи на ліжку, і спостерігають за батьком, — теж крихітні глиняні фігурки. Династія Пошивайлів продовжується: старший син, 84-річний Микола Гаврилович, досі працює в музеї. Дружина померла 4 роки тому, і він відійшов від круга — не зміг без неї. Але охоче навчає туристів зліпити, приміром, глиняну рибку і лагідно сварить за безтолковість.
Я ліпила свою рибу під його наглядом, мабуть, цілу годину. У Макса майже одразу вийшла гарненька акулка. А в мене як не спроба — то якийсь дивний звір, більше схожий на броколі, ніж на щось інше.
- А ваші батьки любили свою справу? Вони були щасливими, коли працювали? — запитую.
- Ну, як любили. Вони повинні були... — стисла відповідь людини, яка навряд чи замислювалась про щастя — часи були такими, для важкої праці, а не для роздумів.
- А самі вони дружно жили, любили одне одного? – не відстаю.
- Дуже любили. І я свою дружину теж сильно кохав. У нас це сімейне — ми живемо у коханні.
Потім ми вирушили у Музей українського гончарства: ось де сюрреалізм сприйняття, приїздіть переконатися. Ти заходиш у невеличку хвірточку і потрапляєш всередину картини Далі: величезні концептуальні фігури з кераміки — сотні авторів, десятки епох. І весь цей чудовий психоделічний легендарний парк знаходиться в неймовірно мальовничому місці: на правому березі Ворскли, на невеликій височині в обрамленні лісу.
Окрім парку скульптур, у музеї весь час проходять виставки, екскурсії, а ще можна сісти за гончарний круг і зробити що-небудь самому під наглядом досвідченого гончаря.
Поруч із музеєм — сувенірний ринок, де можна купити все, чого душа забажає. Якщо, звичайно, душа бажає чогось керамічного.
Після музею в нашій програмі була ще садиба Олександри Селюченко — єдиної знаменитої гончарки, яка працювала в одиночку. І гончарювала, і розписувала сама. Якщо вам захочеться поплакати очищувальними слізьми співчуття — почитайте її біографію: автор Леонід Сморж (місцевий, опішнянський філософ і колекціонер), назва — "Гончаривна. Одержимая керамикой". І ви одразу ж закинете читати цю вашу Джекі Коллінз з її любовними шмарклями, тому що плакати просто не буде чим. "Гончарівна" все своє життя присвятила улюбленому ремеслу, а закохатися так і не змогла, хоча дуже про це мріяла. У неї не було ані кохання, ані дітей, ані пригод — тільки керамічні фантазії, втілені вправними руками порівну зі слізьми. Ну, і контрольний: через 20 км від Опішні знаходиться славнозвісна Диканька — хіба можна втриматися і не поїхати туди?
Оцінка – 9.
3 
79692
Коментарі