- Коли наші війська зустрілися з російськими на Донбасі, ми побачили проблеми в системі управління державою та армією, - каже полковник запасу Іван Апаршин. - Вона не встигає за ситуацією. Тут головні дві причини. Перша: це неготовність органів центральної влади керувати країною у умовах фактично воєнного стану. Є дріб'язковий приклад. Ще в травні було вирішено забезпечувати воїнів бутильованою водою. Скільки це питання вирішувала вся бюрократична машина? Два місяці. В умовах агресії такі рішення мають прийматися за один-два дні.
Друге: неготовність системи управління забезпечити керівництво батальйонними тактичними групами та невеликими змішаними підрозділами, які не мають власної системи забезпечення. А саме такі підрозділи несли основний тягар бойових дій.
Крім того, в період вторгнення наші органи управління перебували в стадії змін. Ми не завершили реформування двох оперативних командувань. Вступили в конфлікт під час переміщення органів управління зі Львова в Рівне, а з Одеси - в Дніпропетровськ. На час вторгнення вони не були готові діяти за міжвидовим принципом, як було заплановано ще в 2005 році, а були по суті органами загальної військової ланки. Тому ми не бачили вдалого застосування авіації, сил спеціальних операцій, масованих ракетних ударів військ та артилерії. По суті система управління знаходилась у транзитному стані. Вона була неспроможна забезпечити розгортання військ, їх застосування, планування. Вже не кажу про проблеми зв'язку і деякі інші питання, які показали нашу неготовність до конфлікту.
Що означає міжвидовий принцип управління?
- У всьому світі вже давно не планують операції чи бойові дії, в яких беруть участь виключно сухопутні війська. Як правило, до них комплексно залучають авіацію, морські сили, війська протиповітряної оборони. Для управління такими діями необхідно мати орган з відповідних спеціалістів. В Україні міжвидове застосування військ є ще з радянських часів. Але міжвидовий принцип утворення органів управління відсутній. Тому маємо армійський корпус і оперативне командування, але без потужної складової протиповітряної оборони, чи застосування авіації. А для сучасної війни така багатофункціональність необхідна.
Чому часто немає необхідної зброї?
- Річ у тому, що в підрозділах Збройних Сил передбачена певна зброя. Якщо штатом танкового батальйону передбачено 31 танк Т64, значить саме така їх кількість є в наявності. Але ми активно стали залучати добровольців, війська територіальної оборони для виконання завдань армії. В них немає важкої зброї, бо вони призначені для завдань територіальної оборони. Там і спеціалістів теж майже не було. Вони мали дуже прості засоби зв'язку, не було власної системи забезпечення. Важка зброя з"явилась тільки останнім часом – танки та артилерія. Але виникла інша проблема – немає спеціалістів. І це проблема системна. Я переконаний, що не можуть підрозділи територіальної оборони займатись не притаманними для них бойовими діями. Це свідома дорога до великих втрат.
Тобто, цих підрозділів не повинно бути на передовій?
- Це сміливі люди, які навіть з автоматом готові захищати Україну. Саме вони та подібні їм зробили подвиг, бо завдяки добровольцям маємо такий стан, який є. Він міг бути значно гірший. Ці батальйони всіма правдами й неправдами добували зброю, організовували розвідку, забезпечували себе. Водночас, треба розуміти: коли противник має велику кількість сучасного важкого озброєння, то особисту хоробрість цьому не протиставиш. Потрібно було швидко отримати іншу зброю, поміняти тактику підрозділів. Цього не змогли зробити оперативно.
Часто росіяни завдяки незахищеності зв'язку вираховують дислокацію українських військ?
- Виникали досить неприємні ситуації. Ми звикли діяти у складі бригади, яка має артилерію, танки, броньовані машини, зенітно-ракетні комплекси, зв'язок та обороняє невеликі за довжиною рубежі. Одна з наших бригад розтягнулася по фронту на 300 кілометрів – це жодними нормативами не передбачено. Зрозуміло, що між цими взводами закритого зв'язку немає. Тому наші бійці користувалися мобільними телефонами. В росіян є засоби технічної розвідки, які швидко встановлюють місце знаходження, після чого наносять артилерійський чи ракетний удар. Сьогодні вже закуплені спеціальні комплекси, вони частково вирішують проблему. Але відстань такого зв'язку обмежена. Якщо розтягуємось по фронту, то знову починаємо використовувати мобілки.
Як раціонально використовувати співпрацю з НАТО не будучи членом альянсу?
- Що нам треба від НАТО? Підготувати наші підрозділи працювати за критеріями НАТО. У нас є хороші відносини в галузі управління, військової логістики, медицини, інженерних військ. Це треба розвивати.
Як навчитись боротись з диверсантами на початкових етапах конфлікту?
- Перший етап був у Криму. Потім його повторили на Донбасі. Якісь невідомі люди зайшли в будинок уряду Криму й поставили якісь умови Українській державі. Що робити? На першому етапі було достатньо сил СБУ. При потребі можна було підтягнути міліцію та Збройні сили. Взагалі тут більше питань, ніж відповідей. В мене є інформація, що був наказ вивести війська з місць постійної дислокації у райони та готуватися до бойових дій. Але через декілька годин прийшов наказ повернути ці війська. Була команда: стояти і не провокувати. Чому ніхто не дав наказ десантникам взяти під охорону аеродроми? Не одні ж льотчики мали їх захищати. Чому кораблі не вийшли в море? Все це свідчить про проблеми системи управління. Але є й людський фактор – відповідальність посадової особи за прийняття чи неприйняття рішення. Кажуть, кожен наказ має прізвище. Це правда. Але й відсутність наказу теж має прізвище.
Що сьогодні треба робити насамперед?
- Головне завдання - зупинити Росію. Необхідно поміняти систему управління та логістику Збройних сил. Вона зараз занадто бюрократична, обтяжена номенклатурою, яка не потрібна для армії.
Друге: змінити систему набору в ЗСУ. Ми призвали багато людей, які не готові виконувати бойових задач. Змушені їх відправляти на полігон, забезпечувати підготовку й перепідготовку. Це необхідно міняти кардинальним чином.
Третє: потрібно постійно працювати з резервістами.
Четверте: територіальна оборона. Необхідно готувати територію країни, будувати серйозні укріплення.
П'яте: потрібне сучасне озброєння. Тут треба працювати на двосторонньому рівні з країнами НАТО. Сьогодні вони готові дати нам допомогу на рівні експертів, відкриття трастових фондів для поліпшення системи управління і логістики. Питання озброєння делікатне й за один день не вирішується. Але все можна зробити.
Чим закінчиться ситуація з Донбасом?
- Зараз все нагадує Придністров'я. Я там був у 1991 році. Залишається проблемна територія, яка буде відновлюватись за рахунок бюджету України. Мабуть, в тій чи іншій формі там перебуватимуть російські силові структури. На цій території, скоріше за все, проведуть вибори до Верховної Ради Це будуть навіть не приховані агенти Кремля. Ми зберігаємо за частиною Донбасу особливий статус, а самі переходимо в глибоку ешелоновану оборону з танковими позиціями. Елементи сюрреалізму тут є.
А у вас є інші пропозиції?
- Окуповані території треба так і називати - окуповані території.
3 
79692
Коментарі
2