Нас може залишитися 30 мільйонів

"Багато років в Україні середня очікувана тривалість життя нижча, ніж у світі. Наші люди живуть не менше, ніж в Африці. Але до середнього показника по земній кулі не дотягуємо, - каже в інтерв'ю журналу "Країна" доктор економічних наук, академік, директор Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова.

- Є певне зниження смертності. Але як це рахують? Базовий показник - повікові коефіцієнти смертності. Тобто кількість померлих ділять на кількість живих. Статистика показує правильно. Але що виносять у знаменник цього дробу? Держстат вважає, що українців 38 мільйонів, а насправді може бути 35. Тому зниження смертності, ймовірно, пов'язане з тим, що перебільшуємо кількість населення в державі. До 2050-го нас може бути 30 мільйонів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Усіх причетних до перепису репресували. Більшість розстріляли - Лібанова

Чого нам бракує для ривка в якості життя?

- Єдності. Кожен по-своєму бачить майбутнє і хоче, щоб усе було просто й одразу. А так не буває. Багато поколінь жили в умовах декларованого патерналізму в СРСР. Тепер вони ностальгічно згадують ті роки. Не тому, що було краще, а тому, що тоді були молоді й здорові. В Україні за 30 років жодна влада не сформувала європейських цінностей, відчуття відповідальності за своє майбутнє.

Є таке поняття "статево-вікова піраміда". На ній чітко видно, як і коли людей ставало менше. Громадянська війна, Голодомор, Друга світова, криза 1990-хо – були великі провали в народжуваності. Це досі відгукується. Всі демографічні успіхи мали до 1960-го. Середня очікувана тривалість життя в Україні становила 71 рік. Чехія, Франція, країни Балтії, Німеччина були позаду нас. У Швеції, наприклад, цей показник сягав 63 років. Та 2013-го там він зріс до 82. А в нас так і лишився 71. Відкотилися на останні місця в Європі.

До середини ХХ століття смертність намагалися знизити колективними зусиллями - вакцинацією, ліками від інфекційних хвороб, антибіотиками. До 1960-хо ці можливості вичерпали. Треба було залучати індивідуальні зусилля. Захід і пішов цим шляхом. А в СРСР суспільне було важливіше за приватне, не почали формувати стандарти здорового способу життя.

Смертність наполовину залежить від способу життя, по 20 відсотків - від генетики та екології і лише на 10 процентів - від розвитку медицини.

Повну версію інтерв'ю з Еллою Лібановою читайте в журналі "Країна" за 24 грудня 2020 року.

×