30-річна Олена Маркова з Харкова стала мільйонним пасажиром потягу "Хюндаї". До столиці приїхала 21 березня. "Укрзалізниця" подарувала букет троянд та одну поїздку 1-им класом, яку можна використати до кінця весни. А від представництва "Хюндаї Корпорейшн" в Україні жінка отримала сертифікат на автомобіль.
- Ні передчуття, ні віщого сну, нічого не було. Якби розповіли про когось іншого - ніколи б не повірила. Не могло зі мною такого трапитись. Знаєте, є люди, які кажуть, що невдачливі, ніколи не вигравали. А я ніколи навіть не пробувала лотерейний квиток купити, ні в що не граю, - каже.
Говоримо в столичному кафе "Олива". Олена худенька, в червоній сукні та чорній кофті, на шиї чорне намисто. Замовляє офіціанту "капучіно".
Їхати з Харкова до Києва 4,5 години. Потяг № 161 відправляється близько 7-ої ранку, в прибуває до столиці об 11.30. Олена дізналась на під'їзді до Києва, що стала мільйонним пасажиром. Почула оголошення по гучномовцю.
- Сказали, що вітають: "Місце двадцять дев'ять, третій вагон". А зі мною поруч їхав чоловік, він сказав: "це ви". Тільки тоді зрозуміла. Їхали у вагоні другого класу, він повний людей. Всі на мене відразу подивились, а коли виходили на перон, чула як казали: "А ця дівчина їхала разом із нами, в нашому вагоні". На пероні було стільки камер, репортерів, я аж розгубилась, - пригадує харків'янка.
Перша, кому подзвонила, була мама. Вона не повірила. Сказала: Ти, певно, жартуєш. Але не треба так жартувати". Я запевняла, що це правда. А квиток я купувала за тиждень до поїздки. Попросила в касирки місце біля вікна. Знаєте, день, можна все розглядати.
Олена працює викладачем англійської мови на кафедрі іноземних мов Харківського національного автомобільно-дорожнього університету. Закінчила педагогічний виш. Зараз навчається в аспірантурі, пише дисертацію в Національну академію педагогічних наук. Підробляє, дає приватні уроки з іноземної мови. Часто буває в Києві на конференціях та навчанні.
- Призів поки не дали, вручили тільки сертифікати. Може тому досі не віриться, що це сталось зі мною, - розказує Олена. - Процедура, пояснили, буде дуже проста. Сказали приїжджати хоч завтра, забирати машину. Віддала їм паспорт та код.
Квиток на безкоштовний проїзд використаєте, коли будете повертатись додому?
- Ні, вже думаю, як машину доставити в Харків. Сказали, що я власниця білого "Хюндаї Акцент". У мене брат водить добре. Якщо всі документи швидко оформимо, в суботу допоможе повернутись на ній додому. Навіть не уявляю скільки коштує автомобіль. Я запитувала вартість, сказали, що в документах подивлюсь. Зараз дуже цікавить чи не доведеться якісь гроші сплачувати. Поки сказали, що ні, - Олена поправляє довге волосся. - У вересні отримала права, зробила собі такий подарунок на день народження. В батька є машина, це синя "Жигулі-семерка". Восени на ній практикувалась їздити. А потім зима, ожеледиця, мама боялась, щоб я за кермо сідала. Зараз, коли їхала в Київ, думала, що весна починається, і поки я все не забула, треба знову кататись. Варто більше мріяти, бо мрії збуваються. Наступна мрія - своє житло. Хоча ні, важливіший захист дисертації.
Каже, що "Хюндаєм" їздить не часто.
- Взимку один раз їхала "Експресом" до Києва, то він поламався. Стояли півгодини в полі, але це був не "Хюндай". Потім вартість квитка компенсували.
Олена не заміжня, мешкає із батьками в приватному секторі Харкова. В планах на найближчі п'ять років - створити свою родину.
- Чоловіка, який би мені допомагав, поки немає. Тато працює на заводі імені Малишева, звичайний робітник. Ніякий він не олігарх і не бізнесмен, як про це вже пишуть. Мама - пенсіонер, а старший брат - механік на підприємстві "Таргет". Він живе окремо, має свою родину. Зараз подруги, знайомі телефонують, кажуть, що про мене пишуть в інтернеті багато неправди. Я дуже вразлива, буду через негатив переживати. І прочитати зможу тільки, коли вдома буду, бо не маю із собою комп'ютера.
Ви цікавитесь політикою? - питаю.
- Хотілось би кардинальних змін. У мами - мінімальна пенсія, до тисячі гривень, моя зарплата невелика. Бачу, наскільки батькам складно. Хотілось, аби влада більше думала про народ, про звичайних людей. Вірю, що в майбутньому країна знайде вихід. Але не скоро. Радує, що потихеньку йдуть зміни і наші люди стають політично-грамотними. Принаймні, намагаються відстоювати свої думки. З часом таких буде більше, - каже. - Багато знайомих радили із моїм знанням мов переїхати за кордон. А я боюся. Ще в моєму віці важко кардинально щось змінювати.
7 
79692
Коментарі
49