24 лютого в Бродах Львівської області знесли пам'ятник російському полководцю Михайлові Кутузову. Російський історик Євген Понасенков, автор монографії "Правда про війну 1812 року" вважає цю подію справедливою.
"Мені безмірно приємно спостерігати як перемогли в Україні здорові суспільно-політичні сили почали знищувати страшні символи того, що так ненавидять справжні російські патріоти. Я впевнений, що радість мають відчувати, перш за все, в Державній Думі РФ: адже саме в надрах її інтелектуально-духовних сил народилися закони, що захищають почуття віруючих та оберігають нас від пропаганди педофілії, - дещо іронічно зауважує історик.- Знесення пам'ятників одному з головних гонителів релігії - і, перш за все, православ'я - Ульянову-Леніну і педофілу Кутузову - це початок духовного, морального відродження неймовірно братнього народу".
Понасенков вважає, що за сучасними російськими законами Кутузову не пам'ятники ставили б, а віддали б під суд за педофілію.
"Навесні 1811-1812 років він замість активної діяльності на турецькому фронті розважався з 14-річною молдованочкой . Ось, як це описує генерал граф Олександр Федорович Ланжерон:
"Першою справою Кутузова, по приїзді до Бухареста, було відшукати собі володарку; зробити це було зовсім неважк , але його вибір вразив нас. Він поклав око на 14 -річну дівчинку, племінницю Ворлама і вже заміжню за одним молодим боярином Гуніаном. Вона дуже сподобалася Кутузову і він, добре знаючи волоські звичаї, наказав її чоловікові привезти її до нього, що той і виконав. Коли 64-річний старий, одноокий, товстий, потворний Кутузов, не може існувати без того , щоб мати при собі трьох, чотирьох жінок ... це викликаю відразу або жалість ... " (Фельдмаршал Кутузов. Документы. Дневники. Воспоминания. М., 1995, с. 332).
Понасенков вважає, що Кутузов битву під Бородіно програв.
"Головнокомандувач програє генеральну битву під Бородін , залишає першопрестольну, відступає до Тарутина. Генерал -губернатор Москви Федір Ростопчин спалює місто разом з його віковою художньою і матеріальною спадщиною. У Москві згорають живцем кілька тисяч російських поранених солдатів. Дворян, значну частину офіцерів поміщик Кутузов наказав вивезти , а "чернь" - нехай, мабуть, на тому світі вірить у казку про "вітчизняну" війну. Ці злочини проти людства навічно залишаться на совісті Ростопчина і Кутузова. Характеризуючи злочинну бездіяльність головнокомандуючого в період після того, як залишили Москви і під час "сидіння" в Тарутинському таборі 20 вересня Ростопчин писав Олександру I: "Князя Кутузова більше немає - ніхто його не бачить, бо він увесь час лежить і багато спить. Солдат зневажає його і ненавидить його. Він ні на що не вирішується ; молоденька дівчинка, одягнена козачком, набагато більше турбує його" ( Шишов А.В. Неизвестный Кутузов. М., 2001, с. 378).
4 
79692