Коли почав аналізувати Голодомор та голод в Ефіопії зрозумів, що була подібність.

Сказав в інтерв'ю журналу "Країна" Сергій Сингаївський, письменник, 1984–1987 роках служив військовим перекладачем у Ефіопії, де став свідком голоду під час війни режиму проти борців за незалежність Еритреї і написав про ці події книгу "Дорога на Асмару".

"Наприклад, там також існувала заборона пересуватися між селами, відбирали на базарах всю продукцію. Але ми в 1932-1933 роках не мали світової допомоги, як вони.

Утім прокомуністичний президент Ефіопії Менгісту Хайле Маріам навіть поміч використовував на свою користь.

Допомога також дозволила годувати армію за рахунок населення, що заборонялося Організацією об'єднаних націй.

Волонтери, релігійні і громадські організації в Ефіопії були першим масштабним прикладом допомоги. Я часто згадував це, коли у нас почався волонтерський рух. Дуже подібні речі. Люди аж світилися, бо могли комусь допомогти. Радянський уряд побачив, що Захід намагається рятувати людей в Ефіопії, зрозумів - треба реагувати. Швидко зібрали військових перекладачів, як я, і відправили туди. Ми мали вдавати з себе цивільних. Почали розвозити місцевим канадське й американське зерно. Радянського не було. Ми самі закуповували хліб у Канади і США. Союз постачав лише техніку для транспортування".

Письменник вважає, що основним гріхом Радянського союзу була насамперед брехня.

"Весь радянський інтернаціоналізм, патріотизм, расова терпимість — все неправда. Це те, що вразило мене найбільше. В радянському суспільстві панував расизм.

Ми їхали в найбіднішу країну світу, де було лихо. Але настрій допомогти протривав днів десять. Перший час віддавали місцевим свої пайки. Неможливо було по-іншому реагувати — голод був скрізь на Півночі країни. Потім були епізоди, коли якийсь солдат міг вдарити місцеву дитину. Таке було часто. Глузували, насміхалися. Ставлення до тамтешніх людей було зневажливе. Радянська меншовартість у цьому була найпотужніший чинником. У моєму романі один герой каже: "невільна людина завжди шукає когось, хто невільний більше, і як правило знаходить". Так світ влаштований"

За словами письменника, радянська людина несла з собою тягар своїй гріхів і псевдоуявлень про зовнішній світ.

"Тоді вже чітко було зрозуміло, що всі наші теорії про будівництво соціалізму, застарілі. Ми думали, що місцеві хочуть жити за наш рахунок і нічого не робити. А ми такі хороші допомагаємо всьому світу і тому нам погано живеться. Цю думку розкручували КДБ і партія. А виявилося, що окрім техніки та пального, нам нічого запропонувати. Це було чорне дзеркало, в якому треба було розгледіти себе. Це був рак. Зараз Україна проходить чергову хіміотерапію від цієї радянської пухлини"

"Навіть якщо постане новий Союз, то України там не буде. Якщо спробують військовим шляхом приєднати, у кращому випадку отримають нову Еритрею.

2014 рік зробив свою справу. Я був на Майдані 18 лютого ввечері. Це найяскравіший спогад мого життя. Весь Київ прийшов і раптово став одним живим організмом, який діє в одному ритмі, в одному почутті любові" - пояснює Сергій Сингаївський.

Велике інтерв'ю з Сергієм Сингаївським читайте у журналі "Країна"

×