22 січня 2014-го в лісі біля села Гнідин Бориспільського району на Київщині знайшли мертвим сейсмолога зі Львова Юрія Вербицького.

Розслідування показало, що він став першою жертвою Революції гідності, заявили торік на брифінгу представники Офісу генпрокурора та Державного бюро розслідувань.

Окрім Вербицького, 22 січня загинули Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Полягли від беркутівських куль. Був сильно побитий Олександ Бадера, якого не стало за кілька днів. Також важке поранення отримав Роман Сеник. Помер від нього у лікарні.

"Перші вбивства на Майдані шокували суспільство. Але мученицька смерть Юрія Вербицького стала справжньою точкою неповернення. Його цілеспрямовано закатували лише за те, що був українцем. Та обставина, що Вербицький - львів'янин, в очах його катів стала визначальною. Юрія вбивали впродовж багатьох годин. Невимовно жорстоко й холоднокровно. З ціллю залякати всіх учасників Революції. Як попередження для кожного, хто брав участь у протестах – що буде, якщо Майдан не встоїть", - написали позаторік в спільноті "Майдан 18-20 лютого. Як усе було" у Facebook.

 

Юрій Вербицький працював старшим інженером у Відділі сейсмічності Карпатського регіону Інституту геофізики НАН України у Львові. Багато років серйозно займався альпінізмом. Ще з кінця 1980-х захопився програмуванням, яке згодом стало важливою частиною його життя та роботи. Юрій написав більш як сотню програм, багато з яких використовуються на сейсмічній станції у Львові, а також на всіх станціях спостереження в карпатських горах

Юрій неодноразово приїжджав на Майдан, ночами чергував на барикадах. Останнього разу до Києва поїхав 18 січня перед Водохрещем.

"Ми востаннє гуляли з собаками. Я ще питався в Юрка: "Може, лишишся на свято?" А він відповів, що мусить їхати до Києва, бо там зараз мало людей. І якщо люди масово не виходитимуть, то є велика ймовірність, що Майдан розженуть", - згадував брат Героя Небесної сотні.

Увечері 20 січня допомагав розносити чай і канапки. Близько 3:00 його поранив у ліве око уламок світло-шумової гранати. Надали першу медичну допомогу в медпункті Будинку профспілок. Сказали, що необхідно терміново звернутися до професійного офтальмолога. Волонтери почали шукати когось, хто зміг би завезти Юрія в лікарню.

На заклик у каналі Zello відгукнувся громадський активіст і член Ради Майдану Ігор Луценко. Його телефон, як встановило слідство, прослуховували з 9 січня 2014-го. Інформацію про те, що Ігор Луценко везтиме пораненого майданівця в лікарню, одразу ж передали керівнику організованої злочинної групи Олексію Чеботарьову - кримінальному авторитету, який за часів президентства Віктора Януковича був "наглядачем" за Укрспиртом, організовував і фінансував групи бандитів-тітушок, які нападали, викрадали, калічили та вбивали учасників протесту.

Чеботарьов наказав тітушкам приїхати до Олександрівської лікарні й чекати там Луценка, щоб викрасти, катувати та залякати його і пораненого. Від викрадених хотіли дізнатися інформацію щодо організаторів акцій протесту, їхніх намірів і джерел фінансування Майдану.

Тітушки витягли Юрія Вербицького з кабінету лікаря. Разом з Ігорем Луценком повезли в ліс, де жорстоко били до ранку. Продовжили катування в гаражі в ГСК-12 Дарницького району Києва.

Близько 16:00 21 січня Ігоря Луценка та Юрія Вербицького поодинці вивезли за межі Києва. Перший зміг дійти до людей і врятуватися. Побитого Юрія Вербицького викинули без куртки в лісі поблизу села Гнідин. Зранку 22 січня його тіло знайшли місцеві лісники.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кінець Росії, "Доця" в Донецьку, брехня Зеленського: як українці вшанували річницю Революції гідності

У справі щодо викрадення активістів Ігоря Луценка та Юрія Вербицького і вбивства останнього – притягнули до відповідальності 19 людей, за даними правоохоронців. Ще 8 перебувають у розшуку. Знаходяться в Росії або на окупованих нею територіях України.

Сергію Нігояну було 20 років. Українець вірменського походження народився та жив у селі Березнуватівці на Дніпропетровщині. Був єдиною дитиною в родині. Активно займався карате, мріяв вчитися на актора.

 

Учасник Євромайдану з 8 грудня 2013 року. Приїхав із власної ініціативи, попередньо не повідомивши батьків. Не підтримував жодного з партійних лідерів, а свій приїзд пояснив так: "зрозумів, що повинен бути за Майдан". У грудні 2013 року Сергій записав відео, де читає поему "Кавказ" Шевченка на тлі барикад Євромайдану.

Загинув близько 6-ї ранку біля стадіону "Динамо" на Грушевського - від вогнепального поранення свинцевою картеччю.

Журналіст Михайло Жизневський народився в Білорусі, з 2005 року жив в Україні. У Євромайдані брав участь із перших днів. Входив до Самооборони Майдану, вважався одним з найактивніших членів УНА-УНСО на Євромайдані.

 

Протягом останніх двох тижнів життя Жизневський збирав інформацію для газети "Соборна Київщина", за програмою ротації повертаючись додому. Загинув близько 9-ї години ранку від пострілу мисливською кулею в серце біля стадіону "Динамо". Йому було 26 років.

Уродженець Львівщини 45-річний Роман Сеник служив у контингенті Миротворчої місії ООН, був прапороносцем. З початку подій на Євромайдані до Києва їздив тричі, завжди намагався там бути потрібним. Заявляв, що він вийшов на Майдан за народ, оскільки вважав, що хтось має стояти за його родину. Входив до 29-ї Бойківської сотні самооборони Майдану, жодної зброї не мав.

 

Снайпер поцілив у Романа на вулиці Грушевського, коли він стояв із прапором на передовій. Поранення в плече бронебійною кулею спеціального призначення спричинило важкі ушкодження, в Романа було прострелено легеню. Декілька серйозних операцій не врятували його життя. Він помер 25 січня в лікарні.

66-річний Олександр Бадера разом зі своєю родиною допомагав пораненим та застудженим, готуючи відвари та настої з трав, а також збирав пляшки для коктейлів Молотова і заготовляв дрова для євромайданівців. 19 січня був облитий крижаною водою та потрапив під отруйні гази. Але навіть застужений, він щодня був на Майдані. Жартував, що тепер ще більш загартований.

 

22 січня на Грушевського його сильно побили в сутичках. Він жартував, що його дух незламний. Однак до лікарні не звертався, бо тоді це було дуже небезпечно. Організм не витримав - від численних травм Олександр помер 28 січня.

×