"Їм потрібна причина, щоб жити" - як українські ветерани борються з травмами війни

Стаття у виданні The Guardian

Сергій Довбиш захищав свій дім у Чернігові, коли в ньому щось надламалося. Росіяни були за декілька кілометрів. Ворожі літаки бомбили місто. Снаряди падали серед соборів. А молоді солдати під його керівництвом гинули в бою. Довбиш, майор ЗСУ, заступник командира, відчував за них відповідальність.

"У мене в голові та на душі зламалося все. І моє тіло теж. Я живий, але не відчуваю себе живим", – каже він.

За його оцінками, близько 10% чоловіків у його батальйоні загинули, а ще третина були поранені.

"Ви їсте з людьми. Місяцями ділите з ними одну кімнату. Це як велика родина. Коли вони вмирають, ти відчуваєш рану в серці", - каже він.

 

За його словами, повномасштабне вторгнення Росії загострило наявні раніше проблеми з психічним здоров'ям у стресовий період, коли майже не було часу поїсти чи поспати.

"Я хотів бути сміливим і сильним, захистити свою країну, місто. Але з цим було важко впоратися. Ми знали, що росіяни можуть напасти будь-якої миті", - каже він.

Зараз звільнений з ЗСУ Довбиш, який страждав від депресії, працює з ветеранами війни, які важко переживають фізичні та психологічні травми. Деякі страждають від тривоги. Інші втратили кінцівки та пристосовуються до нового життя за допомогою протезів.

"Для цих хлопців це тривалий процес. Їм потрібно знайти причину, щоб жити далі. Дехто хоче покінчити з собою", – каже він, додаючи, що знає про випадки самогубств в інших підрозділах.

Українські солдати воюють з весни 2014 року, коли Володимир Путін анексував Крим і почав таємне військове захоплення Донбасу. З 2022 року пішло багато добровольців, і зараз близько 1 млн солдат ЗСУ воюють. Довбиш сказав, що уряд робить усе можливе, але проблема роботи з такою кількістю ветеранів - величезна.

 

Він каже, що впорався зі своїм психічним здоров'ям, зайнявшись спортивними змаганнями, а минулого року взяв участь в Іграх нескорених. Інший військовий відвідує тритижневий табір у реабілітаційному центрі в Києві, де пропонують терапію з психологами та лікарями, а також кікбоксинг, плавання, настільний теніс, заняття в тренажерному залі та масаж.

Військовий терапевт Михайло Парфонов розповів, що ветерани мають широкий спектр проблем, включаючи фізичні ушкодження від мін і струсу мозку, посттравматичний стресовий розлад, депресію, кошмари та панічні атаки. За його словами, його мета - реабілітувати бійців, щоб вони могли повернутися на передову. Близько 80% тих, хто пройшов курс, стали знову придатними до служби.

За його словами, військові, які повернулися з російського полону, перебувають у поганому стані.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ізраїль може стати моделлю для України" - посол Михайло Бродський

"Вони стримані. Їх били і морили голодом. Це не тільки фізичні рани. Росіяни їх принижують", – пояснює він, додаючи, що ветерани часто неохоче звертаються за психологічною допомогою.

"Вони хвилюються, що їх засудять", - каже він.

Перша леді України Олена Зеленська минулого року запустила кампанію, щоб переконати українців подбати про своє психічне здоров'я та інформаційний портал "Як справи?"

"Боротьба з болем, минулим травматичним досвідом - це невидимий фронт, де ми також маємо перемогти", - сказала вона.

Пол Ніланд, ірландський письменник і бізнесмен, який живе в Києві, який у 2019 році заснував гарячу лінію з запобігання суїцидам і підтримки психічного здоров'я Lifeline Ukraine, сказав, що після вторгнення кількість звернень зросла в чотири рази. Рівень самогубств в Україні знижується, але залишається високим і перевищує рівень ЄС - у 2020 році 30,6 смертей на 100 тис. осіб проти середньосвітового показника 10,4.

 

Гаряча лінія спочатку надавала допомогу ветеранам та їхнім сім'ям, а тепер обслуговує всіх. Ніланд сказав, що багато з тих, хто зв'язався по телефону чи через SMS, були гостро стурбовані тим, що їхні близькі загинуть. Вони також боролися з "постійним впливом" від зображень руйнувань у таких містах, як Маріуполь чи Авдіївка. Деякі абоненти мали травматичний особистий досвід життя в умовах російської окупації, де було поширене зґвалтування жінок і дівчат загарбниками.

"Ви бачите молодих жінок з порожніми виразами обличчя. Коли ми з ними говоримо, вони кажуть, що не хочуть більше жити через те, через що пережили", – каже він.

Він додав, що проблеми з психічним здоров'ям існували ще з радянських часів, й віддавна в Україні бракує кваліфікованих психологів.

Віталій Параскун, євангельський пастор, походить із промислового міста Свердловськ Луганської області. У 2015 році російські сепаратисти звинуватили його в симпатіях до України. Вони ув'язнили його на шість місяців у морозній покинутій шахті.

"Коли я вийшов, то психічно розпався", - сказав він.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Україні пропонують ізраїльський аналог гарантій безпеки"- Павло Клімкін

Параскун переїхав на Київщину і потихеньку відбудовував життя. Навесні 2022 року російські війська зайняли село Димер, де він жив.

"У небі літали ударні гелікоптери. Вони намагалися захопити аеропорт Гостомель. Росіяни обстріляли машину моєї дочки. Їй пощастило вижити. Стара травма повернулася, ще гіршою, ніж була раніше", – пригадав він.

Через три тижні пастор утік і переїхав до київського передмістя Вишгорода. Він почав проповідувати в бомбосховищі. Його громада зросла після вторгнення і включала багатьох із тих, хто втік з окупованих територій.

"У важкі часи люди моляться, особливо жінки. Бог дає їм розраду", - каже він.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ще кілька років війни: про що говорять у Пентагоні

У грудневу неділю до його підземного служіння приєдналося 40 осіб. Вони молилися за загиблими українськими воїнами.

Війна також загострила напруженість у родинах і між парами. Нині 4 млн українців, більшість з яких жінки та діти, живуть за кордоном. Близько 6 млн - внутрішньо переміщені особи.

"Багато сімей розлучилися. Чоловіки, які не можуть виїхати з країни, хвилюються, що їхні дружини не повернуться. Стосунки закінчуються розлученням. Є багато самотності", - каже Ніланд.

Діти борються з батьками, які повернулися з фронту зміненими від пережитого досвіду, додає він.

Айна Вільберг, співачка і авторка пісень, сказала, що відносини з її проросійською матір'ю погіршилися.

"Все вже було важко до вторгнення. Вона живе в Криму", - каже Вільберг.

Її власні почуття негативу посилилися, і вона стала більше пити. У той же час її доходи від музичних концертів вичерпалися.

"Я не бачу майбутнього для України", - каже вона.

Троє її подруг, які живуть у Європі, також були нещасними.

"Погано там і тут", - каже вона.

Картина неоднозначна - деякі ветерани справляються краще, ніж інші. Довбиш зазначив, що знайшов нову ціль в житті – допомогти колишнім військовим пережити жахи війни. За його словами, на початку цього року він брав участь у конференції з реабілітації у Львові та спілкувався з військовими психологами з Канади та Ізраїлю.

"Ми почали роботу. До того часу, коли Україна доб'ється перемоги, ми знайдемо рішення для всіх наших ветеринарів", – каже він.

Переклад Gazeta.ua

×