Після мітингу ті, хто був на сцені, змішались з натовпом, почалась тіснява, не було видно ні охорони, ні розпорядників, ні поліції. Джо допхався до якогось молодика, говорячи мені дорогою, що це міністр, і запитав його, чи можемо прийти до нього завтра. Той в суцільному гаморі, не дуже дослухаючись, про що власне йдеться, сказав, - так щоб відчепився – добре! добре!
Наступного дня я знайшов новий будинок міністерства освіти і інформації, оточений королівськими пальмами.
Дорога вільна, ні охорони, ні секретарки, ні дверей.
Відхиляю барвисту заслонку і входжу. Кабінет міністра в теплому напівмороку. Він сам стоїть коло столу і розбирає папери. Ці – зімяти і у сміття. Ці – розправити і до течки. Худа, невелика постать, футболка, короткі штанці, сандалі, квітчасте кенте через ліве плече, нервові рухи.
Це Кофі Баако, міністр освіти і інформації.
Він наймолодший з міністрів у Гані і в усій Британській Співдружності. Йому 32, і цього портфеля він тримає вже три роки. Його кабінет знаходиться на третьому поверсі міністерства. Тут ієрархія посад узгоджується з поверхами. Чим вище особистість, тим вище поверх. Бо на горі віє вітерець, а внизу – повітря камяне нерухоме. Отож на першому поверсі душаться дрібні чиновники, над ними – керівники відділів мають вже легенький протяг, а на самій верхатурі міністрів охолоджує жаданий вітер.
До міністра може прийти хто завгодно. І коли завгодно. Якщо хтось має справу, то приїздить до Акри, взнає, де тут міністр, наприклад, сільського господарства, йде відхиляє заслонку, сідає перед урядовцем і вивалює все, що його непокоїть. Як не застане урядовця на місці, то знайде його вдома. Навіть ще краще, бо там нагодують і напоять. Від білої адміністрації люди тримались на відстані. Але зараз тут свої, можна не соромитись. Мій уряд, тож мусить мені допомогти. І якщо може, то мусить знати, чим саме. Щоб знав, маю прийти і розповісти. І найкраще самому, особисто і прямо в очі. Таким відвідувачам нема кінця.
- Доброго дня! – сказав Кофі Баако. – Звідки це ти?
- З Варшави.
- Знаєш, я зовсім трохи до вас не доїхав. Об"їздив усю Європу: Францію, Бельгію, Англію, Югославію. В Чехословаччині вже чекав, щоб виїхати до Польщі, але Кваме прислав телеграму, щоб я повертався на з"їзд партії, нашої урядової Convention People"s Party.
Ми сиділи за столом, у його кабінеті, без дверей і вікон. Замість того були розсувні віконниці, через які тягнув слабенький вітерець. Невелику кімнату завалили папери, акти, брошури. В кутку стояла броньована шафа, на стінах висіли пара портретів Нкрумаха, на полиці стояв динамік, який у нас називають "колгоспником". З того динаміка гули там-тами, поки Баако нарешті його не вимкнув.
Мені хотілось, щоб він розповів про себе, про своє життя. Баако має дуже велику повагу серед молоді. Люблять його за те, що він – добрий спортсмен. Грає у футбол, в крикет, є чемпіоном Гани з пінг-понгу.
- Зараз, - обірвав, - лише замовлю Кумасі, бо завтра їду туди на матч.
Зателефонував на пошту, щоб його з"єднали з Кумасі. Не з"єднали, сказали чекати.
- Вчора був на двох фільмах, - говорить до мене зі слухавкою біля вуха, - хотів побачити, що показують. Дають такі фільми, що на них школярам не можна ходити. Мушу видати розпорядження і заборонити молоді дивитись такі речі. А сьогодні зранку відвідав книжкову крамничку. На підручники уряд призначає низькі ціни. А кажуть, що продавці підвищують ці ціни. Я пішов і перевірив. Справді, продають дорожче ніж повинні.
Знову подзвонив на пошту.
- Слухайте, чим ви там займаєтесь? Скільки можна чекати? Може не знаєте, хто до вас дзвонить?
Жіночій голос у слухавці відповів: - Ні.
- А ти хто така? – запитав Баако.
Чергова телефоністка.
- А я – міністр освіти і інформації Кофі Баако.
- Доброго дня, Кофі! Зараз з"єднаю.
Одразу став розмовляти з Кумасі.
Я дивився на його книжки, що лежали в маленькій шафці: Хемінгуей, Лінкольн, Кестлер, Оруел, Популярна історія музики, американський словник – кишенькове видання, детективи.
- Читання – це моя пристрасть. В Англії купив собі енциклопедію Британіка і зараз читаю по шматочкам. Їсти не можу, не читаючи, - відкрита книжка має лежати переді мною.
За якусь мить:
А ще більше моє вподобання – це фотографія. Фотографую завжди і всюди. Маю більше десяти фотоапаратів. Коли йду до магазину і бачу нову камеру, одразу мушу її купити. Справив дітям проектора і вечорами показую їм фільми.
Він має четверо дітей, від девяти до трьох років. Всі ходять до школи, наймолодші теж. В тому, що трирічний жевжик стає учнем, нема нічого особливого. Тим паче коли бешкетує, мати віддає його до школи, щоб мати спокій.
Сам Кофі Баако пішов до школи, коли йому виповнилось три роки. Батько був учителем, тож і хотів мати хлопця під наглядом. Коли закінчив школу, його послали до гімназії в Кейпкоуст. Став учителем, потім потрапив на урядову службу. В кінці 1947 Нкрумах повертається після навчання в Америці і в Англії до Гани. Баако слухає, про що говорить цей чоловік. Говорить про незалежність. Тоді Баако пише статтю "Моя ненависть до імперіалізму". Його викидають з роботи. Він отримує вовчий білет, ніде не може влаштуватися, поневіряється містом. Знайомляться з Нкрумахом. Кваме доручає йому посаду головного редактора "Кейпкоуст Дейлі Мейл".
Кофі – 20 років. Він пише статтю "Хочемо свободи" і потрапляє до в"язниці. Окрім нього арештовують Нкрумаха і кілька активістів. Сидять тринадцять місяців, зрештою виходять на свободу. Сьогодні ця група становить уряд Гани.
- За кордоном вчаться 5 тисяч наших студентів, - розповідає Кофі про загальнві справи. - З ними так – часто повертаються і вже не знаходять спільної мови з людьми. Подивись на опозицію. Лідери опозиції – це вихованці Оксфорда і Кембріджа.
- А чого хоче опозиція?
- Чи я знаю. Ми вважаємо, що опозиція потрібна. Лідер опозиції в парламенті має зарплату від уряду. Ми дозволили поєднатися тим усім опозиційним партіу партійкам, групам і групкам в одну партію, щоб були сильнішими. Наша позиція така: кожен має право створити в Гані політичну партію, але в жодному разі не за расовими, релігійними чи племінними ознаками. Кожна партія у нас має право користуватися всіма конституційними засобами. Але розумієш, в цій ситуації невідомо, чого хоче опозиція. Збираються і кричать: ми маємо Оксфорд, а такі як Кофі Баако не закінчили навіть гімназії. Він сьогодні міністр, а я – ніхто. Але коли я стану міністром, то Баако буде для мене занадто дурним, щоб я поставив його бодай кур"єром. Та люди того не слухають, бо таких кофі бааків тут більше ніж усіх опозиціонерів разом взятих.
Кофі почав збиратися, сказав, що час обідати. Запитав мене, які маю плани на вечір. Я збирався їхати до Того.
- Навіщо? - махнув рукою. - Приходь на нашу вечірку. Сьогодні радіо влаштовує
Я не мав запрошення. Кофі знайшов шматок паперу і написав: "Пропустити Ришарда Капусьціньського, журналіста з Польщі на вашу вечірку. Кофі Баако, міністр освіти ті інформації".
Переклад з польської "Газета по-українськи"
2 
1
Коментарі