Зазвичай це передує військовому вторгненню, – каже вона. – Але Москва у своїй гібридній концепції часто використовує методи інформаційної війни, не застосовуючи армію. Щоб спровокувати суспільство на неадекватні імпульсивні дії. Але загроза загострення бойових дій велика.

Робить це так, як і має – усвідомлює. Це дуже помітно – навіть ті, хто заперечували російську агресію, або вважали, що війна для них далека, зараз відреагували.
Загроза очевидна для всіх. Бачимо дві реакції. Люди, злякавшись, починають шукати того, хто знає, що треба робити. Це називається "пограничний дискурс". Коли іде спокійна розмова і люди чують, що хтось контролює ситуацію – відбувається послаблення тривоги. Це необхідне за технічних і природних катастроф чи бойових дій. Хтось має перебувати на рубежі між мною і небезпекою.
Зазвичай це військові, командувачі та політики. Наше суспільство притихло і чекає спокійного усвідомленого дискурсу.
Інша частина усвідомлює загрозу. Її представники воювали. Вона реагує спокоєм. Ділиться інформацією: як має виглядати тривожна валізка і що робити в разі зникнення мобільного зв'язку. Зараз є наплив новобранців у територіальну оборону Києва. Це теж позитивний момент. У 2014 році українці так само спокійно ставали в черги до військкоматів. Почали створювати волонтерські мережі. Все це бачимо тепер. Чи розраховував на це Путін? Очевидно, ні. Він починав цей шантаж і демонстрацію агресивних намірів, щоб залякати українців і змусити їх благати про капітуляцію. Все відбулося інакше: частина затихла і чекає команди. Друга - вже формує оборону.

Готовність до загрози не означає її навіювання. Треба чітко зрозуміти, як будете поводитися в разі широкого наступу, коли будуть перекриті дороги. Залишитеся в зоні бойових дій чи спробуєте виїхати. Ці думки вберігають. Боятися подумати про загрозу – помилка. Чим глибше обміркування – тим більше спокою в душі. Людина починає думати, що їй слід робити – купити води, залити повний бак в машині, запастися консервами. Всі ці підготування заспокоюють. Коли відбувається дія – нам здається, що ми щось контролюємо.

Друге – треба продумати маршрути та свою поведінку. Домовитися з тими, хто збирається вчинити так само. Якщо плануєте залишитися вдома — домовтеся із сусідами, що будете спільно перечікувати в якомусь підвалі чи сховищі, де зустрічатись і як діяти. Це знижує тривогу, бо викликає розуміння "я не сам". Якщо їхати — домовтеся з людьми про маршрут.
Третє – підготовка. Якщо відновите аптечку, купите набір сухпайків, впорядкуєте документи — це не нашкодить і знизить паніку. Зрозумієте, що готові і можете перечікувати, сподіваючись, що нічого поганого не станеться.
Росія наразі не має сил для повномасштабного вторгнення. Можуть бути диверсії та обстріли українських територій. Можуть використати авіацію. Але 150 тисяч солдатів на нашому кордоні недостатньо не лише для того, щоб утримати Україну, а й щоб банально її завоювати.
Від того, наскільки українці будуть готові дати відсіч, залежить рішення Путіна щодо вторгнення. Росія не може дозволити собі втягнутися в затяжну війну. Від нашої готовності взяти з окупанта високу ціну залежить, що він, швидше за все, відмовиться її платити.

Подібні теми лякають. Люди їх заперечують. Це – найпростіший механізм захисту психіки. Так було з нашими громадянами у Криму і на Донбасі. Частина усвідомлювала, що події матимуть катастрофічні наслідки. Інші замість дій закликали припинити паніку і не звертати увагу. Це дорого коштувало. Якщо бачите, що ваші колеги чи сусіди не хочуть розмовляти на цю тему – не треба тиснути.

Говорити з дітьми й батьками безумовно потрібно. І бажано, щоб у вас уже був якийсь план дій, щоб ви конкретно пропонували своїм близьким щось зробити. Якщо вирішили виїхати – пропонуйте їм їхати з вами. Якщо вони відмовляються, а таке було дуже часто в Криму і на Донбасі – вам доведеться прийняти рішення. Залишити їх, обладнавши безпечну схованку. Наприклад, у підвалі будинку. Якщо вони не хочуть виїжджати – не варто змушувати. Це величезний стрес.

Якщо ви активіст, волонтер чи військовий – треба зрозуміти, де ви будете на той момент. У бою чи будете евакуйовувати родину. В будь-якому разі маєте бути свідомі того, що і чому робите.

Має бути готовий план дій. Залишаєтеся чи виїдете – рішення треба приймати зараз. Пізніше воно будуть істеричними і хаотичними. Коли все почне розгортатися – необхідно втілювати власний сценарій. Наприклад, де ви зустрічаєтесь з близькими.

Це може супроводжуватися відсутністю мобільного зв'язку. Дружина може бути на роботі, діти у школі, ви десь у справах. І раптом це відбувається. Часу буде небагато. Всі мають знати, де зустрічаються і кого скільки чекають. Дійте за своїй сценарієм. Якщо вирішили, що поїдете на дачу, бо в селі буде спокійніше, ніж у великих містах – починайте це робити. Це вбереже від панічних дій.
Обставини змінюють будь-які плани, але їхня наявність робить людину впевненішою. Маршрути треба придумати зараз. Почитайте, що пишуть експерти, які дороги вважають найбільш небезпечними. Від вашого дому до місця, куди ви хочете виїхати, ведуть кілька шляхів. Розробіть кілька сценаріїв, які включають максимальну можливість варіантів.