У деяких древніх народів існувала традиція перед боєм підбадьорювати себе ритуальними піснями і так зміцнювати бойовий дух. Риторика окупаційної влади з приводу води в Криму - це щось з цієї опери. Проблему вони визнали давно. І свідчення цьому - офіційний документ "Стратегія соціально-економічного розвитку Республіки Крим до 2030 року".

Є стара приказка: в Криму можна палицю увіткнути в землю і вона розквітне і принесе урожай, якщо її рясно поливати. Той агробізнес, який ми знали в Криму до окупації, помер навесні 2014 року, коли по Північно-кримському каналу не прийшла дніпровська вода. І першим постраждало вирощування рису.

Найяскравіший приклад того, до чого призводить брак води для виробництва, - це екологічна катастрофа в Армянську на заводі "Титан" (починаючи з 24 серпня 2018 року, "Кримський титан" почав викидати шкідливі хімічні речовини в повітря, що відбилося на екології і здоров'я місцевих жителів - Gazeta.ua).

Слід розуміти, що Крим неоднорідний. На півострові є регіони, здатні забезпечити потреби населення в прісній воді. А є райони, які першими страждають від посухи. Подача води за графіком для їх жителів вже норма, хоча до 2014 року таким станом речей обурювалися. Не зовсім вірно також говорити про проблему з точки зору ситуації, яка склалася до війни в перші десятиліття 21 століття (російсько-українська війна, яка почалася в 2014 році - Gazeta.ua). Тут потрібно згадати Крим 50-х років, до будівництва Північно-Кримського каналу. Тоді жителям Євпаторії, Севастополя і Керчі посуха була дуже знайома. Фактично, регіони, в яких не вистачало води, повернулися до свого початкового стану. Але він погіршився зараз тим, що протягом 6 років окупації росіяни дуже по-хижацьки використовували артезіанські свердловини для закачування води.

Якщо до війни такі викачування компенсувалися тими витоками, які відбувалися з Північно-Кримського каналу, то сьогодні водні горизонти поповнюються все гірше. У 2020 році окупантам вже страшно. Тому, що, якщо весна і літо нинішнього року будуть посушливими, то вирішення проблеми у них, крім дніпровської води, немає. Це диктує саме географічне розташування Криму.

Уже намагалися опріснювати морську воду і воду з підземних джерел у Первомайському регіоні. Вони навіть намагалися в якості експерименту запускати опріснювальну станцію. Дуже голосно розпіарили запуск по телебаченню, але більше про неї не згадували тому, що вона належним чином не працює. Це енерговитратний процес. Якщо для розрахунків брати, що на добу людині треба 16 літрів води, то в Криму потрібно побудувати для опріснення кілька атомних електростанцій, за потужністю рівних Запорізькій.

Крім того, окупанти запропонували очищати стічні води, збирати туман і ранкову росу для поливу садів. Це все можна зробити, але всі ці методи вирішать проблему на рівні 1,5%.

Окупанти будуть будь-яким способом намагатися знайти рішення цієї проблеми. Може бути силова операція, спроби підкупити українських чиновників. До слова, вони робляться постійно і сума "подяки" весь час зростає. Завдання держави - не допустити подібного розвитку подій тому, що прісна вода для Криму - це, по суті, єдиний реальний козир в ситуації, якщо почнеться переговорний процес з Росією про деокупацію півострова.

Проблема в тому, що у нас немає стратегії ні деокупацію, ні реінтеграції. Відсутність стратегії - це відсутність послідовної, чіткої, сформульованої політики по відношенню до деокупованих територій. І тоді так і виходить, що комусь отримати хабар за відстоювання інтересів Росії в цьому питанні набагато цікавіше, ніж дбати про національну безпеку. Багато хто взагалі міркує за принципом: Криму треба давати воду тому, що там живуть мої родичі і їм погано. Вони недавно телефонували і говорили, що нічим огірки поливати.

В цілому ступінь готовності каналу до прийняття води негативна. Алгоритм роботи Північно-Кримського каналу був наступний: в кінці жовтня вода з нього спускалася, щоб за рахунок замерзань води канал не зруйнував лід, в березні проводили дрібний ремонт і готували насосні станції. А після цього на початку квітня відкривався шлюз і дніпровська вода надходила в канал. У деяких частинах Північно-Кримського каналу окупанти намагалися підтримувати його працездатність. Канал використовували для перекидання води, яка викачувалася з водосховищ з півдня на північний схід. Але більшою мірою стан його плачевний.

Більш того, для того, щоб Україна пустила воду, наші фахівці повинні перевірити весь Північно-Кримський канал. А ми прекрасно знаємо, що українці для окупантів - це обмінний фонд, потенційні полонені. Звідси питання: чи може влада гарантувати безпеку нашим працівникам під час проведення робіт на території півострова? Я б на місці уряду не ризикував.

Міжнародні наслідки подачі води до Криму - це скасування санкцій для Росії. Справа в тому, що відновити водопостачання за безкоштовно нереально тому, що за це доведеться зі своїх кишень платити громадянам України у вигляді податків. Значить, це повинен бути контракт, який уряд укладе з окупантами. І тим самим визнає, що Крим - це вже територія іншої держави.

Відновлення водопостачання це реальна загроза того взаєморозумінню, яке сьогодні існує в світовій спільноті по відношенню до наших окупованих територій. Подальший розвиток подій - поступове визнання АР Крим західними країнами як частини Росії. Тоді ми втратимо півострів безповоротно.