У київській вечірній школі N1, що на вулиці Артема, 75, навчаються діти з Лук"янівського СІЗО. Учителі викладають у спеціально обладнаних камерах на Дегтярівській, 13.
Раніше уроків в ізоляторах не проводили. Середню освіту здобували лише в колоніях.
Заняття розпочалися 1 вересня 2006 року. Директор школи N1 Юрій Прокволіт, 42 роки, стверджує, що в світі немає схожого навчального закладу.
— Увесь педагогічний склад — мої друзі. Вони пенсіонери — колишні директори шкіл, нагороджені відзнаками й грамотами, — розкриває папку з навчальним планом Юрій Прокволіт. — Коли мені сказали набирати штат, я думав, що це буде неможливо. Майже ніхто не погоджувався викладати затриманим. Учителі й дотепер бояться. Ми ж ходимо по лезу ножа. Там сидять малолітні крадії, ґвалтівники, вбивці. Дивляться, як вовченята. У кожній з чотирьох камер, де проходять уроки, є спеціальна кнопка. Як щось станеться, треба натиснути її і відразу прибіжать "маскі-шоу", — усміхається директор.
Найбільше вчителі бояться хвороб. Усі діти з ізолятора, мають висипи на руках, є хворі на сухоти. Багато педагогів звільнилися. Вирішили, що краще працювати в іншій вечірній школі. Там не треба ходити в ізолятор.
Доки пройдеш усі ґрати, з глузду можна з"їхати
Вечірні уроки відвідують 99 малолітніх арештантів. 1 вересня їх було 108. Кількох виправдали, інших після судів відправили до колоній. Учням від 14 до 17 років. У камерах-класах сидять по 10 осіб. Викладають предмети, затверджені планом Міносвіти: хімію, фізику, астрономію, українську мову й літературу, зарубіжну літературу, математику, іноземні мови (англійська чи німецька), географію й біологію. Юрій Прокволіт хоче, щоб діти також опанували інформатику, але немає комп"ютерів. Поки що Міносвіти та Департамент із виконання покарань не виділяють на них кошти.
— Коли зараховуємо нового учня, одразу перевіряємо на співбесіді рівень його знань, — Юрій Дмитрович дістає з шухлядки й показує табелі. — Більшість на волі були двієчниками. Лише з фізкультури мали 10–11 балів. На волі вони прогулювали уроки, а тут діватись нікуди — навчаються. Наприклад, виправдають підлітка, який просидів рік у СІЗО. Завдяки нашій школі він повернеться до нормального життя, у свій клас. Від одноліток не відставатиме. Якщо не візьмуть у колишню школу, закінчить нашу. Зараз без освіти ніким не станеш.
До СІЗО часто потрапляють неписьменні неповнолітні та малі іноземці — громадяни Росії, Естонії, Латвії.
Юрій Прокволіт показує табелі підопічних. 17-річний Віталій Гнатко зі Святошинського району — майже відмінник. 10 балів із фізики й математики, староста класу в своїй камері. Інший табель — 16-річного киянина Євгена Маслюченка. Навчається Євген погано, але директор каже, що хлопець старається. Йому подобається українська мова.
У першій половині дня правоохоронці допитують затриманих, проводять слідчі експерименти, експертизи. Перший урок розпочинається о 15.45, навчання закінчується о 22.00. За день мають від трьох до шести уроків.
— Звісно, краще мені бути директором нормальної, красивої й "пухнастої" школи або елітної гімназії, — зітхає Юрій Дмитрович. — У нас нема батьківського комітету, ніякої помочі. Навіть комп"ютер я з дому приніс. Хочу видати книжку "Основи пенітенціарної педагогіки", вона вже готова. Грошей немає. А корисна річ була б — посібник, як викладати в СІЗО.
Прокволіт має намір запропонувати директорам звичайних загальноосвітніх шкіл, аби вони час од часу обирали найбільш недисциплінованих та проблемних учнів і приводили їх на уроки до ізолятора.
— Я зберу цих розгільдяїв і звожу до своїх учнів у СІЗО. Хай подивляться, куди їхня стежка веде, — каже директор. — Там доки пройдеш усі ґрати, з глузду з"їхати можна. Заходиш — перед обличчям решітка відсувається, а ззаду закривається. Усе торохкотить, скреготить. Так десять разів — туди й стільки ж — назад.
Учителі не мають права розповідати, що вони працюють у СІЗО. Аби батьки й знайомі затриманих не тиснули на них.
2 
7644
Коментарі