Усіх жителів Шевченківського району, що позбулися домівок внаслідок пожеж, районна адміністрація заселяє в дім переселенців на Борщагівській, 10.
У середу біля нього було людно. В"їжджали нові мешканці — жителі згорілого будинку N47б на вулиці Гончара. 50 погорільців мешкатимуть тут півроку. Потім їм мають видати нові квартири або ж відремонтувати згорілий будинок.
Уцілілі речі привозять на виділених райдержадміністрацією "бусиках" або на власних авто. Біля останнього під"їзду дев"ятиповерхівки три сім"ї вивантажують пакунки з одягом. На асфальті серед десятка кульків стоять банки з консервованими помідорами, трохи задимлені. У повітрі чути запах горілого.
— Мы тут уже ночевали. Приехали вчера в шесть вечера. В квартире ни света, ни мебели, — розповідає 24-річний Ніко. — Ближе к девяти принесли постельное белье, матрасы и кровати-доходяги.
Ніко з 50-річною матір"ю жили в комуналці на Гончара 20 років. До Києва переїхали з Грузії. Цей переїзд — другий у їхньому житті. На Борщагівській сім"я житиме у квартирі разом із колишніми сусідами по згорілому будинку.
— Як була комуналка, так і лишилася, — каже Любов Мойсеївна, матір Ніко. — Усі разом займаємося ремонтом — невідомо скільки нам тут жити.
У квартирі поки що немає меблів, лише нові матраци. Погорільці встановлюють нові замки, перевіряють сантехніку. Жінки миють підлогу, розвішують штори, розкладають речі. У кухні Любов Мойсеївна з сусідкою вимірюють площу і радяться, де краще ставити стіл. Крім нової газової плити, там немає нічого. У правому кутку — клітка, в якій, незважаючи на шум, спить великий сірий пацюк. Тварину врятував Ніко. Коли почалася пожежа, він устиг тільки надягти джинси, схопити паспорт і клітку з улюбленим пацюком.
Коли почалася пожежа, устиг схопити клітку з улюбленим пацюком
— Пацюка виніс, а мене пожежники рятували — на мотузках витягали з будинку, — сміється Любов Мойсеївна.
Погорільці ще досі не відійшли від шоку. Більшість речей вони втратили. Меблі, що не згоріли, зіпсовані водою з пожежних шлангів. Кажуть, одяг хімчистка навряд чи прийме. Усю побутову техніку залишили на Гончара, бо нічого не працює.
— У меня был хороший музыкальный центр. Я и возвращаться за ним не буду — бомжи уже все растягали из этого дома, — махає рукою Ніко. — Привез свои костюмы, на работу в них хожу. Думаю, везти их в химчистку или сразу выбросить.
Погорільці приємно вражені чесністю та порядністю рятувальників.
— Як затушили, я попрохала пожежника, аби виніс документи — в шухлядці, у тумбочці, — каже Любов Мойсеївна. — А він, окрім документів, виніс усі гроші. Там небагато було, але віддав усе. Я й не сподівалася. Шкода, не знаю, як його звуть. Дякую йому.
Біля іншого під"їзду стоять дві жінки з копіями документів. Оксана Рублюк, 48 років, жила на Гончара разом із чоловіком і 19-річним сином Богданом.
— Я всім задоволена! — розмахує руками пані Оксана. — Нам тут дали квартиру нормальну, нові ліжка завезли, постільну білизну, ковдри, подушки. Головне, що живі лишилися. Я спала, коли почалася пожежа. Розбудили МНСники — подзвонили в двері. Натягла труси, ліфчик, штани і боса на балкон вискочила. Кричала, бо в кімнаті був дим, зайти назад було неможливо. Мені драбину поставили.
Окрім документів, пожежники винесли їй шкатулку із золотом.
— Сказала їм, де лежать документи. Паспорт тиждень шукала — не могла знайти. Уявляєте, а вони відшукали його — під кріслом! — дивується Оксана Рублюк.
Киянка розповідає, що в ніч після пожежі всі сусіди з Гончара святкували — пили коньяк, розважались, пісні співали. Тепер для них 31 жовтня, день пожежі, — другий день народження. Усі могли задихнутись у диму. Новий рік будуть теж святкувати всі разом.
На східцях у під"їзді "ГПУ" зустріла підлітка, який тяг нагору тумбу під телевізор. У хлопця задзвонив мобільний:
— Алло? Чувак, какое пиво?! Ты новости вчера смотрел? У меня дом сгорел!
Комендант будинку Євгенія Хмиз, 47 років, у середу цілий день заповнювала бланки — приймала нових мешканців. Каже, що цей дім резервний з 1975 року, а вона тут працює десять років. Згідно з договором, люди можуть жити на Борщагівській півроку. Хоч деякі живуть і по півтора. Будинок розрахований на 700 чоловік. Щомісяця зазвичай з десяток сімей отримують квартири і виїжджають, стільки ж — вселяються на Борщагівську. Після пожежі на Гончара в будинку залишилися лише три вільні квартири. Якщо в районі станеться ще одне "чепе", потерпілих селитимуть в інший резервний будинок — на Довженка.
— У таких домах люди між собою не спілкуються, — каже Євгенія Хмиз. — Молодь виїжджає швидко — здебільшого погоджуються на ті квартири, які їм пропонують. А пенсіонери перебирають. Якщо старші люди жили в центрі, то чекатимуть на нові квартири тільки в центрі Києва. Тому пенсіонерам договори на проживання в нас, як правило, продовжуємо на півроку або й більше. Нещодавно виїхали сім"ї, які жили тут півтора року — після пожежі в приватному секторі на Набережно-Корчуватській.
2 
7644
Коментарі