Новий український правопис запровадили у шкільне навчання 15 листопада 1946-го. Він був ще більш наближений до російського, ніж правопис 1933-го.

Ідея корекції виникла 1942-го, коли нацисти сплюндрували Україну. Із пропозицією до АН УРСР звернувся уряд. Тоді всі українські наукові установи діяли в Уфі - столиці Башкирії, пише Ua History.

Роботу над новим правописом доручили академіку Леоніду Булаховському. Відредагував його мовознавець Ілля Кириченко. Перед ними ставили завдання "забезпечити єдність із правописами братніх народів Радянського Союзу, особливо — російського". Це стосувалося пунктуації, правопису великих і малих літер, написання слів разом і окремо, переносів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Авторів українського словника звинуватили в націоналізмі

У селі Помірки на Харківщині у воєнній обстановці 1943-го відбулася нарада правописної комісії під головуванням голови Ради Народних комісарів УРСР Микити Хрущова. Був присутній також секретар ЦК КП(б)У з пропаганди Костянтин Литвин.

В обговоренні проекту взяли участь: Микола Бажан, Павло Тичина, Юрій Яновський, Максим Рильський. Його схвалиди, але жодної пропозиції українських науковців не прийняли. Затвердження доручили Народному комісарові освіти УРСР Павлу Тичині.

У примітках зазначили, що в алфавіті була відсутня буква Ґ. Апострофу в алфавіту не було і на розміщення слів у словнику він не впливав.

"Правопис української мови" видали мільйонним накладом як підручник і запровадили в освіту посеред навчального року. Українці називали його російсько-російським.

×