Весною 1884 року з Петербурзької Академії мистецтв до Києва приїхав на підробітки невисокий худорлявий студент "с лицом нерусского типа" — Михайло Врубель, нікому ще не відомий. А з Києва він поїхав уже великим художником.
Що тут сталося і як це сталося?
Було так: Врубеля запросив професор київського університету Адріан Прахов — реставрувати фрески ХІІ століття в Кирилівській церкві. Чому запросили студента? Бо кошторис на реставрацію був малий. Академік би за це не взявся, а студентові можна дати 1200 рублів за 76 днів роботи й нехай їде доучуватись. Але він так і не поїхав доучуватись. І був єдиним в історії Академії, хто став академіком, не скінчивши науку.
Але то пізніше. А поки що він — у Святій Софії й Кирилівській церкві, серед учнів київської рисувальної школи, які відмивали лики святих від столітнього бруду. То були прості хлопці. Коли у них питали, чи багато зроблено, ці майбутні художники казали: "Багато! Вже морду Богові відмили!"
Врубель теж був — майбутній. Він тоді мучився над портретом Гамлета "з власної морди". А з собою привіз незавершену акварель "Натурниця в обстановці Ренесансу" — м'ясиста гола баба, пишна й важка, мов крісло, на якому вона вмостилася. Тепер ця, так і не завершена, акварель є в Музеї російського мистецтва в Києві.
Після ближчого знайомства Прахов доручив Врубелю створити в Кирилівській церкві оригінальні фрески на місці втрачених. І той створив їх, на південній та північній стінах церкви. Вони там є досі, як і знаменита врубелівська "Богоматір". Третьяков дуже хвалив її. А художник вже тоді працював над своїм фантастичним "Демоном", що пізніше його прославив. Таке враження, що Врубель знайшов себе легко, несподівано й одразу. І сталося це в наших краях. Київ іноді робить з людьми неймовірні речі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Іван Їжакевич малював святих зі своїх рідних та односельців
Тут варто звернути увагу ось на що. Врубель полюбив "ландшафти Малоросії", ставив її куди вище Еллади.
Серед його улюблених письменників був Гоголь. Але у Гоголя Врубель не любив якраз його "малоросійських повістей". Чому? Ну, поляк Врубель міг не любити Тараса Бульбу. А все інше чому?
Якщо придивитися до його життя і смерті, то побачимо, що Врубель — це Хома Брут із страшної Гоголевої повісті "Вій". Кому хочеться бути Хомою Брутом? Нікому. Але з нами завжди стається саме те, чого ми боїмось і не хочемо.
Згадаймо: Хома Брут гине в церкві через гріх, якого, може, й не робив. Адже він не знав, що відьма й погублена ним Панночка — одне й те саме. Але він цей гріх відмолив. Він звершив свій подвиг і помер, не зійшовши з того місця.
Врубель у Києві зустрів Панночку, завдяки якій і звершив свій мистецький подвиг.
Початок "Вія": бурсака запрошують на хутір на три ночі й він звідти не повертається.
Початок Врубеля: столичного студента запрошують до провінції на 76 днів. Аж через п'ять літ він звідти повертається. Тобто, він думає, що повертається. А насправді — все, як у Хоми Брута.
Але поговоримо про Панночку.
У домі Прахова Врубель побачив його дружину Емілію. У неї темно-волошкові очі й дивовижно виразні губи. У неї троє дітей, вона старша за 28-річного Врубеля на чотири роки. Емілія добре грає на фортепіано, її любив слухати Лисенко. Врубель співав під її акомпанемент.
З неї він писав для Кирилівської церкви лик Богородиці. Батько художника, полковник Врубель, про цю ікону казав: у ній дуже мало святості, але вона прекрасна.
Професор Прахов усе розумів. Бо був старший на десять літ і мудрий.
Прахов влаштував Врубелеві поїздку до Італії, щоб там художник завершив роботу над ескізами "Богородиці". Врубель цілий рік сидів на площі Сан-Марко у Венеції і малював Емілію. Є кілька київських натурних ескізів, і майже всі без обличчя.
Отже, Богородицю він створив у Венеції з пам'яті.
Перед від'їздом туди Емілія йому сказала: "Ви надто багато думаєте про себе. Це вам заважає жити й засмучує тих, кого ви думаєте, що любите, а насправді затуляєте все собою в різних театральних позах. А любов повинна бути діяльна й самовіддана!"
Вже через два місяці у Венеції Врубель знову хотів до Києва. Він у цьому випадку не був банальним салонним звабником чужої жінки. На нього в Києві впало більше нещастя, аніж чужа жінка: йому відкрилася — в цій жінці й через неї — неможливість щастя ні на землі, ні на небі. Явно звідси згодом виник сумний "Демон" — дух, який ніде не може знайти спокою. Демон — вже не Гамлет "з власної морди", а портрет власної душі. Якось тоді Врубель намалював руку із зайвим суглобом. Йому вказали на цю анатомічну неточність. Він відповів: це суглоб, якого у людини поки що нема, але без цього суглоба неможлива свобода польоту.
Тоді, в Києві, з'явилися перші ознаки його божевілля: він фарбував носа в ясно-зелене й так ходив по Хрещатику.
П'ять київських років спливли, Врубель виїхав до Москви. Мав успіх, оженився. Здавалось, що доля Хоми Брута оминула його. А насправді він ходив колом, як ті бурсаки, що шукали нічлігу.
Йому здавалося, що він може легко повернутися в цей зачарований край.
Він одружився з Надєждою Забєлою (Забелло). Прізвище майже італійське, але то була панночка з роду Забіл — старої чернігівської козацької шляхти. На хуторі її батька під Плисками Врубель провів не одне літо. Там написав свою знамениту "Царівну Лебідь" (1900). А моделлю служила Єлена Прахова — дочка Емілії. Що це було, як не спроба повернення?
Він таки не раз повертався. Й при одному з таких повернень, 1903 року, втратив дворічного сина — дитя смертельно застудилося в дорозі й поховане на Байковому цвинтарі в Києві. Тоді до Врубеля повернулося його божевілля. І він просив: "Везіть мене швидше звідси!" — бо дуже боявся потрапити до божевільні при Кирилівській церкві, де був образ Богоматері-Панночки.
Останній притулок він знайшов у клініці доктора Барі. Цим ім'ям підписане свідоцтво про смерть Шевченка, а сама клініка знаходилася коло Академії мистецтв у Петербурзі. Може, то таке місце, де зустрічаються неприкаяні душі грішних художників і згадують зачарований край, який зробив їх великими. Але й погубив...
5(18) березня 1856 — в Омську, в родині військового юриста Врубеля народився син Михайло
1890 — вступ до Академії мистецтв у Петербурзі
1884, квітень — приїзд до Києва
1884, осінь — 1885, весна — перебування в Італії
1885, листопад — отримав замовлення на розпис Володимирського собору в Києві. Ескізи відхилено, бо вони вимагали перебудови собору. Тепер у соборі Врубелю належать лише орнаменти
1889, осінь — переїзд до Москви
1910, весна — помер у Петербурзі
Емілія Прахова пережила свого чоловіка на шість, а Врубеля на 17 років
4 
1
Коментарі
1