6 червня минає 70 років від початку військової операції "Оверлорд" – висадки союзників на берег Нормандії й відкриття Другого фронту в Європі. В найбільшій в історії десантній операції були задіяні майже 200 тисяч морських піхотинців, 4 тисячі морських суден 2500 бомбардувальників.
Три роки знадобилося англійцям аби реалізувати план десантування значної кількості військ з Британських островів на північ Франції. Ще восени 1941 року англійський Генеральний штаб ініціював план операції "Раундап", яким передбачалася висадка військ у Нормандії. Однак на його реалізацію в Об'єднаного королівства тоді банально забракло сил. Ситуації посприяв розгром американського флоту в Перл Харборі й швидкий вступ у війну Сполучених Штатів. Попри перші невдачі у протиборстві з японцями на Тихому океані, американці усе ж віддавали перевагу війні в Європі, а не в Азії.
– Ми вирішили наступати в Європі, а на Тихому океані обмежитися стратегічною обороною, – писав згодом начальник штабу Збройних Сил США генерал Джордж Маршалл.
Утім перший млинець вийшов аж надто глевким. Десантну операцію спочатку намітили на серпень 1942 року. Вона мала відволікти німецьку армію від розгрому Радянського Союзу. Однак союзники зіткнулися з банальною нестачею десантних суден. Висадка канадських військ все ж відбулася в районі французького міста Дьєп і завершилася повним їх розгромом 19 серпня 1942 року. З 6 тисяч десантників врятувати вдалося заледве 2 тисячі. Німці збили 119 літаків. Рейд на Дьєп не приніс нічого корисного окрім гіркого досвіду. Британське й американське командування тепер знали, як реагуватимуть німці на загрозу десанту.
Провал рейду на Дьєп надовго загальмував висадку військ у Європі. Союзники вирішили обмежитися порівняно невеликими операціями в північній Африці, де німецький генерал Ервін Роммель розбив англійські війська. Вони не були впевнені в тому, що Сталін не капітулює до кінця 1942 року. В такому разі потреба у другому фронті зникала.
У листопаді американці висадилися в Марокко й узяли штурмом Касабланку. Далі розвинули успішний наступ. Тим часом британський прем'єр Черчилль наполягав на подальшій висадці союзницьких військ на італійський острів Сицилія.
– Навіть мови не може бути про висадку на континент в 1943 році, – підсумував Черчилль. Але після дискусій із американцями було вирішено десантуватися в Італії, але й не згортати планів висадки в Північній Європі. Десант у Франції намітили на весну 1943 року.
Британський генерал Фредрік Морган зайнявся розробкою операції. Місцем вторгнення назвали півострів Котантен у Нормандії. Відразу після висадки союзницькі війська, враховуючи уроки Дьєпа, мали негайно просуватися вглиб території, не ув'язуючись у затяжні бої з опорними пунктами німецького Атлантичного валу. Першочерговим завданням було оволодіння містом Кан та портом Шербур. Однак плани відкриття другого фронту в 1943 році знову виявилися паперовими. Союзники підрахували, що для десантування 5 дивізій треба 4 тисячі суден.
– Ми будемо повністю готові до операції навесні 1945 або навіть 1946 року, – підсумував Черчилль.
Це неабияк розізлило американців. Головнокомандувач Дуайт Ейзенгавер категорично наполіг на остаточній даті – весна 1944 року.
Нарощуванню сил сприяла успішна боротьба з німецькими підводними човнами. Новітні літаки, радіолокаційні системи та мікрохвильові радари збільшили втрати німецької Крінгсмаріне. У 1942 році німецький підводний флот утратив 85 човнів, а в 1943 – вже 237. У вересні 1943 німці змушені були вивести свої підводні човни із західної Атлантики через великі втрати. Крім того союзники повністю домінували в повітрі й збільшували інтенсивність бомбардувань. В останній момент на десантні кораблі встановили системи реактивного вогню, щоб подавити вогневі точки ворога.
– Висадки подібні тій, що провалилася в Дьєпі будуть повторюватися, – сказав восени 1942 Гітлер. Наказую збудувати міцну систему укріплень з тисячею опорних пунктів, які будуть обслуговувати 300 тисяч військових.
Найбільшу увагу німці звернули на порт Па-де-Кале біля протоки Ла-Манш, вважаючи його найбільш ймовірним напрямом удару. Влітку 1943 Гітлер оголосив про створення "диво-зброї" ракет Фау-1 та Фау-2. Їх розташували в найбільш укріплених районах Па-де Кале, провокуючи союзників здійснити напад саме туди. Решту будівництва занехаяли. Німецькі війська на Західному фронті були не настільки боєздатні, як на Східному. До початку висадки союзників Західний фронт вважався ледь не курортом.
Однак у березні 1944 Гітлер інтуїтивно відчув, що напад буде саме в Нормандії.
– Стежте за Нормандією, – наказав головнокомандувачу Рундштедту. Однак той продовжував пильнувати Кале.
Спочатку висадку десанту союзники спланували на нічний час, але через неможливість забезпечення підтримки вогнем з кораблів, перенесли на світанок. Дату призначили в період між 5 та 7 червня.
5 червня погода була жахливою. Командування перенесло операцію на 24 години. Англійці мали довгостроковий прогноз погоди й знали, що 6 червня буря стихне. Німці про це не здогадувалися. Через негоду вони скасували морське патрулювання й кілька днів перед нападом не вели навіть повітряної розвідки.
За кілька годин до початку десантування німецькі радіолокаційні станції величезну армаду кораблів.
– Не морочте мені голову. Це зграя чайок, – була відповідь німецького фельдмаршала Рундштедта.
Висадка десанту й потужний авіаудар змусили кількох командирів телефонувати головнокомандувачу й категорично заявити, що напад, якого всі боялися, розпочався. Однак німецький Рундштедт вагався.
– Я думаю, що це відволікаючий маневр, – сказав фельдмаршал.
О 6-30 розпочалася висадка морського десанту на кількох плацдармах: "Юта", "Омаха", "Голд", "Джуна", "Сорд". Найлегше взяли "Юту"і "Голд". Найважче – "Джуну і "Омаху". На "Омасі" американці підпали під такий вогонь, що генерал Бредлі заледве не скасував операцію. До того ж старовинним містом Нормандії Каном сходу заволодіти не вдалося. До кінця дня союзники висадили до 200 тисяч вояків. Їхні втрати були меншими за прогнозовані – лише 10 тисяч осіб.
Німці реагували мляво. Танкові дивізії Дітріха, що перебували в резерві, не висунулися до місця боїв, бо чекали наказу фюрера аж до 16 години. Рундштедт телефонував йому увесь ранок, але відповідь була стандартною:
– Фюрер спить. Ми не будемо його турбувати.
Через панування союзників у повітрі та дії партизанів окупанти зазнавали важких утрат ще до виходу на позиції. До вечора 7 червня вони зрозуміли, що скинути союзників у море не вдасться. Захоплені плацдарми з'єднувалися в один фронт.
Однак німці мали й свої локальні перемоги.
– Британські танки "Шерман" та "Кромвель" потрапили в засідку, яку організував найвидатніший німецький танковий ас Міхаель Віттман. Зі своїми 5 "Тиграми" він знищив 20 танків англійців, чим довів число знищених ним бронемашин до фантастичної цифри 138, – писала німецька преса.
Це майже втричі більше ніж мав радянський ас – українець Дмитро Лавриненко, що мав 52 підбитих танки.
19 червня на узбережжя Нормандії налетів шторм, який тривав 4 доби. Частину англійських кораблів було викинуто на берег. Це дало змогу німцям підтягти резерви.
Однак 30 червня ситуація погіршилася. Начальник генерального штабу Кейтель подзвонив Рундштедту.
– Що будемо робити?
– Укладати мир, дурню.
Після цього Гітлер негайно замінив Рундштедта на фон Клюге. Фюрер вимагав від нього контратакувати союзників. Це було хибним рішенням.
Чотири танкових дивізії вермахту атакували позиції американців. Німцям удалося просунутися вперед. Але повна перевага союзників у повітрі далася взнаки. Біля міста Мортен вони зупинили гітлерівців, а згодом і оточили у Фалезькому котлі. В оточенні опинилися 50 тисяч німців. Доля битви в Нормандії була вирішена.
4 
1
Коментарі