Постанову "Про новий адміністративно-територіальний поділ України" затвердили в Харкові 12 квітня 1923 року на 2-й сесії VII скликання Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Рад.
Постановою скасували ділення території радянської республіки на волості й повіти, замінили їх районами та округами: замість 1989 волостей і 102 повітів утворили 53 округи, які ділилися на 706 районів. На той час були чинними 9 губерній: Волинська, Донецька, Катеринославська, Київська, Одеська, Подільська, Полтавська, Харківська та Чернігівська.
Триступенева система адміністративно-територіального устрою "округ-район-село" прийшла на зміну чотириступеневій "центр-губернія-повіт-волость". Для радянської влади це був перший серйозний крок до ліквідації губернського устрою та утвердження округа як нової значущої територіальної одиниці. Запровадження округів на той час відповідало вимогам економіки, завданням відбудови народного господарства.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Харків мав столичний статус до початку Другої світової війни
Нові територіально-адміністративні одиниці отримали ширші повноваження. Сільські ради отримали майже всі права попередніх волосних виконкомів. Райони отримали права колишніх повітів, а округам були передані деякі функції губерній.
Окрім того, зменшили кількість сільських рад шляхом укрупнення: 15696 сільрад реорганізували у 9307.
У результаті реформи загалом в УРСР кількість адміністративно-територіальних одиниць зменшилася майже на 43%, а чисельність працівників місцевих органів влади скоротилася на 46%.
27 лютого 1802 року Малоросійську губернію поділили на Полтавську і Чернігівську.
У складі Полтавської губернії було 15 повітів: Гадяцький, Зіньківський, Золотоніський, Кобеляцький, Костянтиноградський, Кременчуцький, Лохвицький, Лубенський, Миргородський, Переяславський, Пирятинський, Полтавський, Прилуцький, Роменський, Хорольський. Тоді тут налічувалося 1,3 млн. жителів.
2 
1
Коментарі