"Розумна коханка могла б зробити з Януковича демократичного диктатора"

Під час моєї виставки у Сінгапурі я дізнався, що там буде Віктор Янукович. Я запитав його помічника: "Як буде одягнутий Янукович?" Він сказав, що він буде в темно-сірому костюмі та червоній краватці. Я купив собі темно-сірий костюм і червону краватку. Одягнувся і пішов на виставку. Він зайшов у зал. З ним була білява гарна жінка. А всі ходять по залу і дивляться мої роботи. І Янукович у мене питає: "Николай, это Вы автор?". Я кажу: "Так, я". - "А Вы можете мне продать миниатюру?". Я відповідаю: "У мене мініатюри всі різні за технологією. Я не хотів би їх дробити". Ми з ним дійшли до кінця зали. Янукович запитує: " А ви весь час займаєтеся мініатюрою?" – "Ні, Віктор Федорович, я займаюся тим, чим і ви – як толпу об'єбать.

Політика і мініатюри – це одне і те ж. Тільки мініатюри – це обробка срібла, а політика – обробка людей. Він зразу мене обняв. Сприйняв за свого, бо я перейшов на мат. У ворів в законі з десяти слів 5 слів – мат. Я хотів втертися йому в довіру. На прощання я подарував йому в конверті фото космонавта Берегового. Ту світлину Береговий сам подарував мені 35 років тому з дарчим підписом.

Подейкували, що Янукович – його син. Насправді в Януковича батько був поліцаєм. КДБ, беручи до уваги, що Янукович дуже був авторитетний серед босяків, некерованої молоді воровського типу, створило легенду, що його батько космонавт. На той випадок якщо Віктор буде некерований і не співпрацюватиме з кдб, його завжди могли викликати в Москву і сказати – твій батько був поліцаєм, ми тебе розстріляєм.

Я йому подарував фотографію Берегового як натяк про те, що я знаю про ці чутки. Він поклав той портрет в карман. А коли приїхав у Київ, нагородив мене орденом За заслуги ІІ ступеня. За цю фотографію і за розмову матом. А я цю фотографію дав йому з надією, що він мене запросить до себе, і я його ідеологічно оброблю. Але не запросив.

Він був самотній. Жінка його була недалека, його не розуміла. Я вважаю, що якби біля Януковича була впливова розумна людина, наприклад. коханка, його можна було б перетворити на демократичного диктатора. А так він знаходився під впливом різних проходимців і не склався.

Наші президенти залежать від свого оточення. А у Сінгапурі Лі Куан Ю всіх олігархів посадив в тюрму або розстріляв і зробив сильну податкову поліцію, і цю країну перетворив у реальний комунізм. Я був там. 8 тисяч доларів зарплата, безплатні освіта і медицина. Там чистота неймовірна, будинки в квітах.

Майже всі країни світу. Жив у короля Швеції, у Піночета був. Норвегія, Швеція, Данія, Канада, Америка, Сінгапур, Індія, Австралія, в Аргентині був разів 12, в Ізраїлі – де я тільки не був. На мої виставки стояли черги з сотень людей.

Одного разу на початку 1980-х в США, в Орландо, я сказав, що Союз скоро розвалиться, і то без єдиного пострілу. Мене супроводжував перекладач, який знав 10 мов, і англійську. Він доніс не мене в КДБ.

Повертався я з Америки в Україну через Москву. Коли я приїхав в Москву, мене повезли на Лубянку. Виходить головний розвідник Радянського Союзу Євген Пітовранов: "Вы объезили Америку. Шум в Америке вы сделали страшный. Благодаря Вам мы теперь знаем, что думает Америка. Мы теперь знаем, что думают американцы, не заплатив при этом ни копейки, благодаря Вам. Но меня интересует вот что… Вас сопровождал господин Гириков. Он сообщил, что Вы ему сказали, что "Союзу скоро будет звездец". Скажите, как это произойдет?" Я вже думаю: "Ну попав… буде розстріл. Не повернуся з цієї Луб'янки". Він побачив у моєму обличчі розпач і сказав: "Давайте вийдемо звідси". Ми вийшли на площу Дзержинського. Він завів мене на другий поверх магазину "Детский мир", там замовив каву. Каже: "Чим вам можу бути корисний?" - "Я не хотів би дружити з людиною. Яка працює в КДБ", - відповідаю. "Напрасно Вы так думаете. Знаете, меня били в свои годы, у меня ребра перебиты, зубы вставлены… Меня били целый год. Сталин вызвал Берию и говорит: "Что мы с ним будем делать?". "А что, с какой он семьи?". "С религиозной". "Я сам с религиозной семьи". Сталин, певно, згадав, що теж учився в духовній семінарії, і розпорядився: "Всіх, хто бють Пітовранова, розстріляти таємно, а його зробити головою держбезпеки".

 

Я вважаю, що Бог рукою Сталіна поставив у радянську розвідувальну систему Пітовранова, який ненавидів радянську владу. Ми почали з ним дружити. Він мене кришував. Я бував неодноразово в його кабінетах. Після кожної країни я їхав до нього і розповідав про свої враження. Він дуже мене цінив. Запитував: "Ви геній чи пророк?" Я казав: "Я простий радянський раб. Просто дуже начитана людина".

У 1960 році в Харкові зустрічався з Хрущовим. Він їхав із Криму в Москву. Мене тоді попередили, аби не довше 15 хвилин затримував вождя й готували до аудієнції: у кабінеті секретаря Харківського обкому Склярова дали листочок із текстом, де вказувалося, що маю говорити. Я страшенно переживав — зайшов у туалет, умився й викинув ту шпаргалку.

Хрущов був у гарному настрої, бо зустрів мене з посмішкою. Під час розмови сказав генсеку, що час — оманлива жінка, і вона щоразу змінює своє мислення.

Коли ж відпущені мені хвилини скінчилися й, перш ніж залишити кабінет, наостанок додав: "Ви, Микито Сергійовичу, випустили з тюрем мільйони людей, тому ніколи не будете забуті, навіть, не дивлячись на помилки, які у вас можуть бути, як у будь-якої смертної людини!" Його це розчулило і прорвало, він говорив зі мною ще більше години. І я зрозумів, що він дуже одинокий, і йому треба було виговоритися.

Коли вийшов із кабінету, то у кінці обкомівського коридору мене зупинив чекіст: "Стійте тут, поки він не залишить приміщення". Хвилин за десять Хрущов вийшов iз кабінету, несподівано підійшов до мене і сказав: "Ви, Миколо, молоді й, можливо, колись мене згадаєте: великі зміни в тупому суспільстві можуть робити лише генії або ж ідіоти!.." Мені кортіло його спитати, ким він себе вважає, та кадебіст наступив на ногу. Уже у вікно побачив, як у дворі якась жіночка кинулась із листом до Хрущова, охорона її скрутила, а Микита Сергійович гаркнув на них і, забравши послання до кишені, поїхав.

У моєму музеї в Лаврі був Горбачов. При виході він запитав мене: "Ви вірите в перебудову?" - Кажу: "Ні. Бо у концтаборах в нашій країні сиділо 18 мільйонів чоловік. Народ не вірить радянській владі, тому ніколи не буде ніякої перебудови". Горбачов повернувся до своєї свити: ¨Ви чуєте як він говорить чесно сміливо, а серед вас немає жодної такої людини". Думаю, очевидно я сказав його таємні думки, бо перебудова дійсно не відбулася.

Єльцин у мене на виставці був. Я йому кажу: "Ви смілива людина". – Нет, Николай, я такой же трус как и все. Смелым можнго быть только во граве мафии". – Ви на чолі мафії? – "Да". Він був сміливий чоловік, але спився. Його влада з'їла. Будь-яка влада – це страшна штанга, яку піднять не всякий може. А Путін – це донощик із КДБ. Не думаю, що Росія зміниться коли Путін відійде від влади. Його наступник буде не кращим.

Зі мною дружили, бо я ніколи не розповідав про наші розмови нікому іншому. Говорив усе чесно наодинці, я був в очах чиновників людиною сміливою. Це мій секрет. А по-друге, на мої виставки були величезні черги – по 100-200 метрів. У Москві розуміли, що я маю вплив. Якщо вбити таку людину, це буде тільки позор. Хай він колотить світом. Тому я був вільний, хоч і був антисовєтчиком.

 

Я дружив з дисидентами. Гроші роздавав дисидентам – Василю Стусу, Євгенові Сверстюку постійно давав гроші. З Петром Засенком багато років дружимо.

Стус був як школяр – чесна людина. Я б не сказав, що він хворів політикою. Він був сміливий. Його поезії не розуміли.

Всі інші поети в радянський час співпрацювали з КДБ і були донощиками.

Всі, крім Ліни Костенко. Навіть її чоловік директор кіностудії Довженка Василь Цвіркунов теж був у КДБ. Потім, коли його вбили, вона стала проти радянської влади.

Секретом енергетики Ліни Костенко є жіноче щастя, яке не склалося. Її надихає цей біль за втраченим чоловіком. Вона дуже талановита.

Мені подобається Анатолій Гриценко. Але в його помічниках є нечесні люди. Політика - то яд і наркотик. Тільки дуже вольова людина з сильною генетичною чесністю може встояти проти політичних спокус.

Проблема українців у тому, що вони не можуть об'єднатися. У кожного українця в голові тин, яким він огороджує свій двір. Що за двором знаходиться – в селі, у Києві чи в Європі, йому байдуже.

Якби українці об'єдналися, то Радянський Союз взагалі б не відбувся. Але цьоого не сталося. Бо українці формувалися під дахом татаро-монгольської імперії. І вони по природі своїй боягузи. Про це говорили всі видатні українці починаючи від Шевченка.